Він зіграв 250 матчів в серії А і прімері, змінивши п’ять клубів – «Удінезе», «Аталанта», «Сампдорія», «Мальорка» і «Малага». А тепер опинився в «Карпатах» і одразу став одним з лідерів львів’ян. Перше розгорнуте інтерв’ю українським ЗМІ зірковий італієць з аргентинським корінням дав Андрію Сеньківу – розповів, чому опинився у нас, чим займається у Львові і як йому гралося в одній команді з Кассано, Ді Натале та Алексісом Санчесом.
«Українці – дуже виховані люди»
– Перед «Карпатами» ви більше року перебували без команди. Чому так довго і чим займалися?
– Я чекав, коли мені надійде пропозиція від команди, де я відчував би себе ключовою фігурою. Протягом цього періоду я постійно тренувався на максимумі з командами другої/третьої іспанських ліг. Мав конкретну пропозицію від «Канзас Сіті», але ми не змогли домовитися. Вибрав «Карпати», тому що ця команда проявила більший інтерес до мене.
– Така пауза у 30-річному віці – думок покинути футбол не було?
– Ніколи про це не думав. Завжди вірив, що належна пропозиція таки підвернеться. Вже у першій грі проти «Олександрії» я показав, що перебуваю у хорошій фізичній формі.
– Про що одразу подумали, коли почули слово «Україна»?
– Найперше – це холод.
Себастьян Бланко, який грав в «Металісті», мій друг. Він багато чого розповідав про український футбол – що ваша ліга знаходиться на хорошому рівні в Європі і тут є багато цікавих місць, де можна адаптуватися. Зокрема, у Львові. Тут я почуваю себе дуже комфортно.
– Але ж ви розумієте, що за часів Бланко чемпіонат України був набагато сильнішим?
– Я знав, що рівень українського чемпіонату дещо знизився через війну на Донбасі та інші події. Тим не менше, «Динамо», «Шахтар» і «Зоря» показують, що в Україні вміють грати в футбол.
– Що говорили ваші друзі, коли дізналися, що ви їдете в Україну, але не в «Динамо» чи «Шахтар», а в «Карпати»?
– Коли приймаю рішення – воно остаточне. Я ні з ким його не обговорюю. Окрім однієї людини – свого батька. Він ще й мій агент.
– Ви не побоялися їхати в країну, яка воює.
– Знав, що Львів знаходиться далеко від бойових дій. І спілкувався з іспанськими друзями – вони розповіли, що рівень напруги зменшується, ситуація помалу втихомирюється.
Взагалі-то, я адаптуюсь до різних ситуацій в житті. Те ж саме скажу про Україну. Вона адаптується, виходячи зі своєї історії. Це бойова і дуже хоробра країна. Тому у неї є надія.
– Що в Україні приємно здивувало?
– Наведу два приклади. У нас з Ді Франко була автограф-сесія. Я зауважив, що українці – дуже виховані люди. Діти і старші, які прийшли до нас, не штовхали один одного, щоб отримати фото чи автограф.
А от вчора, коли виходив з торгового центру, я загубив гроші і навіть цього не помітив. Мене одразу наздогнала людина, яка їх віддала. В іншій країні гроші могли б забрати і піти своєю дорогою.
«В усіх своїх командах я відповідав за музику у роздягальні»
– Очевидно, що іспаномовні гравці прийшли в команду конкретно під Наварро. Ви теж?
– Звісно, я знав, що тут буде іспанський тренер. Для мене було набагато легше адаптуватися до його вимог – я знаю менталітет іспанського футболу. Але не тільки це може впливати на рішення футболіста, є ж багато нюансів.
– Поразка 1:6 від «Вереса» – найбільш прикра у вашій кар’єрі?
– Можна сказати, що так.
– Як відходили?
– Я тоді ще й травмувався, тому більше хвилювався, щоб якомога швидше відновитися. Такі поразки називають «футбольними трагедіями», але в цьому нема нічого трагічного. Таке трапляється.
– Під час заворушень в Івано-Франківську не переживали за своє життя?
– Ні. Ви ж знаєте, яким є аргентинський футбол. Там трапляються набагато гірші речі. Хоча в моїй кар’єрі такої ситуації ще не було. Сподіваюсь, це більше не повториться.
– Що змінилось для вас після того, як Наварро залишив «Карпати»?
– За часів Наварро я зіграв лише три матчі. Це не такий великий проміжок часу, щоб я міг порівнювати тренерів. Єдине, що змінилося – я міг спілкуватися з Серхіо напряму іспанською, а тепер доводиться користуватися послугами перекладача.
В мене є чималий досвід, тому я легко адаптуюся до різних тренерів. Із Зайцевим мені зовсім не важко. Я приїхав сюди, щоб стати одним з ключових футболістів і організувати командну гру. В останніх матчах ми це продемонстрували – і справи «Карпат» йдуть набагато краще.
– Скільки мов знаєте?
– Іспанську, португальську, італійську і трішки англійську.
– А як з українською?
– Спробую її вивчити, але обіцяти не буду.
– Не плануєте грати тут до завершення кар’єри?
– Не знаю, важко сказати.
– В італійських та іспанських ЗМІ небагато інтерв’ю чи матеріалів про вас. Так само й на полі – ви мало забиваєте. Не образливо постійно перебувати в тіні?
– Так, хотілося б, щоб моя робота краще оцінювалася і про неї більше говорили. Але футбол – це спектакль. Публіка завжди любить тих, хто забиває. Саме це відкладається в голові, а не передача чи відбір перед голом.
– В Іспанії вас називали «Гладіатором». Чому?
– Це призвісько мені дали в «Мальорці». На полі я дію саме в такій манері – ніколи не здаюся, завжди граю навіть у надскладних ситуаціях.
– На яку тему з вами можна вільно поговорити, крім футболу?
– Про різні види спорту. Точно не про політику – вона мені не до вподоби і я в ній не розбираюся. Про мистецтво – очевидно, що ні. Хоча у Львові мені подобається пізнавати місто.
– Вас вже впізнають?
– Так. Я ж темношкірий.
– Де краще пиво – у вашому рідному аргентинському Кільмесі чи у Львові?
– Я не вживаю алкоголю, тому не можу сказати. Але всі кажуть, що найкраще пиво світу – в Аргентині.
– А чим займаєтесь, коли знаходитесь вдома?
– Переглядаю матчі НБА, серіали, вивчаю англійську і вчуся готувати.
– А музика? На вашому сайті навіть є розділ DJ Tisso.
– Так, мені дуже подобається музика. В усіх своїх командах я відповідав за музику у роздягальні. Але я не діджей, просто щомісяця завантажую на сайт плейліст з 12 пісень, які рекомендую усім послухати.
«Кассано найкращий у всьому, але божевільний»
– Ви росли у небагатій сім’ї. Це мотивувало займатися футболом?
– В той час в Аргентині була кризова ситуація. Ми з батьком поїхали до Іспанії, а мама з братом залишилися в Аргентині. Татові треба було знайти роботу і забрати їх до себе. Коли він облаштувався, я знову почав присвячувати свій вільний час футболу. А потім надійшла пропозиція з Італії – і я поїхав.
– Працювали в інших сферах?
– Ні. Заробляв на життя лише футболом.
– Наскільки важко не зійти з розуму молодій людині, яка в одну мить завдяки футболу отримує великі гроші?
– Моя кар’єра в плані грошей розвивалася поступово. З кожним кроком отримував усе більшу суму. І завжди був разом зі своїми батьками, які залишились жити в Малазі. Допомагаю їм, а вони допомагають мені.
– Який тренер найбільше повпливав на вас?
– Лучано Спалетті. Це людина, яка допомогла мені дебютувати у великому футболі. Я мав можливість підписати контракт з другою командою «Ювентуса», але приїхав в Удіне на перегляд, причому в якості нападника, а не півзахисника. Спалетті покликав мене до себе і сказав: «Якщо хочеш залишитися тут, маєш бути на заміні в Давіда Пісарро». І я вирішив змінити свою позицію, бо хотів зачепитися в Італії. Так я став грати в центрі поля.
– Три найкращі гравці, з якими вам довелося пограти.
– Кассано, Ді Натале та Алексіс Санчес.
– Як Ді Натале вдалося двічі стати найкращим бомбардиром чемпіонату Італії, граючи в «Удінезе»?
– Це незвичайний футболіст і голеадор. Якби він у більш юному віці досягнув свого піку, став би ще кращим гравцем. Він був дуже амбіційним. Коли я повернувся в «Удінезе» з «Мальорки», Ді Натале попросив мене допомогти йому забити 100 голів. В результаті йому вдалося навіть більше.
– Ви могли подумати, що Алексіс Санчес стане топ-гравцем?
– Він досить амбіційний хлопець, який почав свою професійну кар’єру ще в 16 років. Завжди говорив, що мріє грати в Англії. І досягнув цього. Іншим гравцям може бракувати техніки, швидкості, удару. А у нього є все. Незважаючи на низький ріст, Санчес може вистрибнути вище за людину, яка має 190 см.
– Чому Антоніо Кассано зі своїм потенціалом не виграв «Золотий м’яч»?
– (Тіссоне показує пальцем на свою голову. – прим. автора). Він найкращий у всьому, але божевільний. Після однієї поразки Кассано звернувся до фанатів: «Ви отримуєте насолоду, коли їсте шоколад, тому нічого страшного, якщо один раз отримаєте гівно».
– Ви пересікались в «Малазі» з українцем Яковенком і білорусом Філіпенком. Вони чимось відрізнялись від європеців?
– Завжди видно різницю в культурі та поведінці гравців, які приїжджають з інших країн. З цими футболістами я мав хороші стосунки. З Яковенком спілкувався італійською, а з Філіпенком – англійською. Вони залишили про себе хороше враження.
– Три футболісти, які грали з вами, але не реалізували свій потенціал по максимуму.
– Кассано – перший, хто спадає на думку. Другий – якраз Яковенко. Третій – Джованні дос Сантос.
– Яковенко?
– У нього була неймовірна перспектива, я дуже здивований, що він зараз не грає. Це футболіст, який мав чудові якості: швидкість, удар з обох ніг, удар головою, вигравав багато боротьби за м’яч. У нього було все, щоб стати хорошим футболістом. Я думав, що в нього буде феноменальне майбутнє.
– А можете назвати трьох гравців УПЛ, які прямо зараз могли б грати в топ-чемпіонаті?
– Марлос, Віда та Ребенок. Останній дуже сильний лівий півзахисник.
– Такі футболісти є в «Карпатах»?
– «Святий Мяка»! Так іспаномовні гравці «Карпат» називають Мякушка. Він у кожному матчі забиває зі штрафних, причому феноменальні голи. Тому тепер він – тільки «Святий».