Цьоголітні ін’єкції в командний організм, які принесли найкращий ефект (на прикладі українських клубів).
10 травня 2012 року о 20.50 (із несинхронністю в декілька хвилин) в Києві, Дніпропетровську, Маріуполі, Кривому Розі, Одесі, Донецьку та Луцьку канув у Лету 21-ий чемпіонат України з футболу, за паспортом "Епіцентр Чемпіонат України з футболу" під егідою неоднозначного та контроверсійного клубного об’єднання, ім’я якому - Прем’єр-ліга (в якої, втім, оновлена просхідноукраїнськими елементами Федерація футболу України за якихось два місяці міцно перехопила та не збирається поступатися пальмою першості в плані заангажованості та незрозумілості рішень; однак це тема для окремої дисертації). З якоїсь радості поєдинок у Полтаві між місцевою "Ворсклою" та приїжджим "Металістом" перенесли на 2 з половиною години вперед, на 16.30, тому для полтавців та харків’ян де-юре сезон завершився на ті ж таки 9000 повних обертів секундної стрілки швидше, аніж для всіх решту (хоча де-факто команд, гравці яких в цьому турі мали б думками знаходитися на футбольному полі, а не на мальдівських дайвінг-акваторіях чи на еміратських курортах, було аж дві – "карпати" та "Оболонь" мали розіграти в заочній боротьбі "чорну мітку", яка відправляла невдаху на перевиховання та доукомплектацію терміном на один сезон в наший аналог всяких там Чемпіоншипів, Сегунд чи Еерсте – Першу лігу; формально за виживання боролася також "Олександрія", однак вистояти на ДА в неї шансів було не більше, аніж в збірної Барбадосу виграти чемпіонат світу по… Та по будь-чому:))
Отже, пролунали фінальні свистки і команди помахали ручкою довгому сезону (а колективи із київського району та кіровоградського райцентру – ще й Прем’єр-лізі), відправившись святкувати медалі/заливати горе/знімати напругу тощо – за винятком 28-ми футболістів, які практично одразу ж роз’їхалися по своїх національних збірних (Україна, Хорватія, Чехія), щоб взяти участь в єврофорумі, який проходив на теренах Польщі та нашої неньки. Відгриміли євробаталії (в яких наша національна дружина, на відміну від Остапа Бендера та Кіси Вороб’янінова, не виглядала "чужими на цьому святі життя" ©), іспанські інчас отримали неабиякий оргазм від чергової великої перемоги своєї "Фурії Рохи" і офіційне футбольне життя на деякий час залягло в підпілля. Втім, вітчизняні колективи не збиралися відлежуватися без діла, переглядаючи перипетії ЧЄПУ, а займалися активною діяльністю на своє ж таки благо – організація навчально-тренувальних зборів, залагодження господарських питань та вирішенням кадрових проблем шляхом підписання нових гравців, аби кількісно (а в першу чергу – якісно) оновити свій ігровий потенціал. Деякі трансфери перетворилися в справжні саги чи мильні опери ("Сутінки" чи "Санта-Барбара" ховаються), інші ж перехідні операції здійснювалися максимально швидко та непомітно для всевидячого ока журналістської братії. Одні трансфери вважалися мегаперспективними, інші розглядалися як тривіальне "затикання дір"….
Йшов час, закінчилися спаринги і одного жаркого липневого дня для упеелівців розпочалися суворі будні. 22-ий чемпіонат України з футболу розпочався, набирав обертів і лише тепер, з досягненням грудневого рубікону, йде на зимові канікули. Весь цей час команди не переставали виставляти на розсуд громадськості свої літні новинки. Думаю, після 18 турів чемпіонату можна підбивати певні підсумки та вираховувати ККД селекційних служб команд УПЛ. З преамбулою закінчено і я пропоную переходити до безпосереднього представлення топ-списку (на мою скромну думку) придбань зразка літа-2012. Також хочу зауважити, що на цей раз я складав швидше список, в якому усі футболісти є "primus inter pares", а не ранжир – хто вище, той і кращий.
1) Мігель Велозу ("Динамо"). 14 матчів (1315 хвилин), 2 голи, 4 асисти.
Зголоднілий за футболом (у "Дженоа", попередньому клубі португальця, Велозу не вважався стабільним гравцем основи, незважаючи на статус одного з трьох, разом з Жоао Моутіньо і Раулем Мейрелешем, провідних центрхавів збірної Португалії), Мігель Луїс Пінту із перших же днів перебування на київських пагорбах забронював за собою місце в основному складі "Динамо", проявивши себе із найкращої сторони. Його вміння віддати націлену передачу з глибини поля, виконати надзвичайно гостру подачу із стандартного положення (штрафного чи кутового), тактична грамотність, бажання грати у футбол (дуже часто саме Велозу стає найкращим у своїй команді за кількістю ТТД, в тому числі вдалих) встигли оцінити як вболівальники, так і спеціалісти. А за ті ж 8 млн. євро два роки тому був придбаний Андре. Відчуйте різницю, що називається.
Цікаві цифри: Обидва свої голи Велозу забив лівою ногою. Португалець є лідером киян за числом асистів (разом з Денисом Гармашем) та за кількістю поданих кутових – 69.
2) Давід Таргамадзе ("Іллічівець"). 18 матчів, 1457 хвилин, 1 гол, 5 асистів.
Відкриття першої частини минулого чемпіонату (Таргамадзе увійшов в історію як автор першого голу "Олександрії" в Прем’єр-лізі) свій подальший футбольний шлях продовжило за маршрутом, який пророкували чи не всі любителі футболу, - на береги Азовського моря, в краї металургійних комбінатів та забрудненої екосфери. Цього літа грузинський півзахисник знову відправився в оренду в "Іллічівець" (а отже, формально я мав повне право включити його в список - термін попередньої loan-угоди закінчувався в травні), де остаточно закріпився в ранзі провідного лівого крайка команди, показуючи себе насамперед командним гравцем: по воротах Давід б’є лише в середньому лише один раз за матч, а так в основному вибирає віддати пас на партнера. Особливо хотілося б відзначити його взаєморозуміння із співвітчизником та партнером по збірній Грузії (і разом з тим – ще одним "орендовцем" із "Шахтаря") Торніке Окріашвілі. Не знаю, як складеться подальша кар’єра грузина, однак як мінімум на роль підміни в "Шахтарі" Давід згодився б: техніка, удар, бачення поля – все при ньому, як мовиться.
Цікаві цифри. Спостерігається надмірна прив’язаність Давіда до лівого флангу: з правого краю атаки Таргамадзе не завдав жодного удару і не зробив ані одного асисту. Роль інвертованого вінгера грузинові явно не загрожує:)
3) Семір Штіліч ("Карпати"). 10 матчів, 871 хвилина, 1 гол, 3 асисти.
Літом львівські "Карпати" остаточно припинили співпрацю із надзвичайно талановитим, однак і не в меншій мірі лінивим Еріком Перейрою. Що й казати, в Львові "Мандаринос" залишив по собі неоднозначні враження: його бачення поля та техніка не могли не вражати (одразу пригадується його асист-дубль в програному на "Львів Арені" матчі з "Таврією" 2:3), однак в другій половині минулого чемпіонату команді, яку очолив "пожежник" Юрій Дячук-Ставицький, потрібні були футболісти, що називається, "із тестикулами", які готові були вмирати на полі. Ерік же відпрацьовувати позаду не мав найменшого бажання. На місце плеймейкера прийшов (в якості вільного агента – як же інакше Петро Димінський справи вершить:)) невідомий боснієць, який до того грав в Екстраклясі. Спочатку Штіліч справив на мене враження якогось вальяжного, занадто флегматичного виконавця, хоча і було видно, що культура пасу в Семіра – на дуже високому рівні. А потім боснієць адаптувався в колективі і зараз він – провідний гравець "Левів". Ніхто вже не згадує про бразильського лінивця і не називає 22 номера зневажливим погонялом "Штірліц". Навколо постаті Семіра у другому колі мала б будуватися гра львівського колективу. Аби лише цією зимою почесний президент "Карпат" не спокусився б на фінансово вигідну пропозицію про трансфер Штіліча.
Цікаві цифри. Штіліч має найкращий результат точності ударів в команді: із 14 ударів Семір 9 разів потрапив у ствір воріт (64%). В проекції на загальний рівень УПЛ такий показник дозволяє боснійцеві замикати першу десятку гравців.
4) Юрій Паньків ("Арсенал"). 11 матчів, 1052 хвилини, 16 пропущених голів, 43 сейви.
Не дочекавшись свого шансу закріпитися в основному складі "Карпат" (з іншої сторони, конкуренція на місце кіпера в Львові була дуже високою – Шуст, Тлумак, Мартищук, Налєпа не залишали надто багато можливостей молодому сихівчанину) та поколесивши по містах Західної України (Бурштин, Стрий), Паньків зрештою отримав від Петра Петровича статус "лібертіні" (вільновідпущеника) і розпочав свій шлях per aspera ad astra. "Десна", "Нива", "Олександрія" - у всіх цих командах Юрій демонстрував свій воротарський талант і коли команда з кіровоградського райцентру покинула УПЛ, не було сумніву, що на Паньківа обов’язково знайдеться покупець. Варіант із київським "Арсеналом" видавався взагалі відмінним – непоганий клуб, можливість грати в єврокубках. Не дивно, що Юрій віддав перевагу саме "Канонірам". Зараз саме він є основним голкіпером команди, відправивши в запас "нашу відповідь Андресові Палопові" Євгена Боровика. І хоча в цьому сезоні "Арсенал" виступає не так переконливо, як у минулому, претензій до Паньківа має бути мінімум (хіба що третій гол в недавньому київському дербі). Чого вартують одні тільки три відбиті пенальті за чемпіонат!
Цікаві цифри. І Паньків, і Боровик пропускають в середньому 1,4 гола за гру, однак сихівчанин значно переважає свого колегу по воротарському цеху за показниками надійності (73% проти 63%) та середньої кількості сейвів за матч (3,8 проти 2,4).
5) Еліс Бакай ("Чорноморець"). 15 матчів, 1287 хвилин, 5 голів, 1 асист.
Появившись на початку 2012 року в Південній Пальмірі, албанець органічно вписався в тактичні побудови Романа Григорчука, ставши останньою ланкою в квартеті із трьох атакувальних півзахисників Бакай – Лео Матос – Сіто Рієра, які постійно мінялися місцями, не будучи прив’язаними до конкретних позицій, та єдиного нападника Лучіана Бурдужана. "Покращення" імені Григорчука тривало все друге коло минулого сезону і продовжується в поточному: одесити перебувають в єврозоні, утримуючи за собою 5 позицію (і хоча не факт, що саме на ній вони фінішують, однак такий стан речей заслуговує на те, щоб схвально відмітити "Чорноморець". Та й сім очок відриву від "неєвропейського" 7-го місця є хорошим гандикапом, заданим на весняну частину чеміпонату). Албанський же гравець цього сезону доводить, що "моряки" недарма викупили всі права на нього: швидкий ( в матчі за Суперкубок Румунії-2011 Бакай, рухаючись із м’ячем, зумів уникнути фейєрверкової ракети, яку запустили з трибун прямо на нього, та ще й виконати при цьому подачу) та технічний вінгер раз за разом опиняється в центрі подій та регулярно створює небезпеку біля воріт суперника. А в останніх матчах саме Еліс виходить на позиції центрального нападника (через травму Лучіана Бурдужана) і дуже якісно виконує роботу форварда, забиваючи та тримаючи в напрузі захист команди-опонента.
Цікаві цифри. Албанець лідирує в своїй команді за кількістю завданих ударів (31) та потраплянь в офсайд (21). Ще одне підтвердження тому, що саме Бакай є найгострішим гравцем своєї команди.
6) Олександр Чижов ("Іллічівець"). 16 матчів, 1542 хвилини. 1 гол, 1 асист.
Полтавська кузня молодих талантів стабільно виводить на ринок все нові та нові бойові одиниці. Одним із найбільш обдарованих вихованців команди із міста, ім’я якому дала річка Лтава, за останнє десятиліття, став Олександр Чижов. Молодий центрбек в 20 років став активно залучатися до матчів за основну команду, а по завершенні сезону 2007-2008 опинився в донецькому "Шахтарі" за 8 млн. гривень та всі 100 відсотків прав на Дениса Кулакова. Втім, на полтавському колективі втрата провідного центрбека не позначилася – наступного ж року команда Миколи Павлова, остаточно заполучивши одного з найкращих флангових виконавців чемпіонату України – Дениса Кулакова, прорубала вікно в Європу, де виступила достойно, не вдаривши обличчям в грязюку (чого вартує хоча б перемога над "Бенфікою", хай навіть і абсолютно невмотивованою). Чижов же прекрасно розумів куди йде – в один із найсильніших клубів України, де на нього чекала конкуренція не на життя, а на смерть в особі Чигринського, Кучера, Єзерського та Хюбшмана. Однак Саша ризикнув – і прогадав. В чемпіонаті Чижов проводив від сили 9 матчів, а про єврокубки навіть і мова не йшла. Свій вистражданий шанс завдяки наполегливій праці на тренуваннях Чижов все-таки отримав: у матчі річної давнини з "Зенітом" саме йому довірився Луческу, однак той поєдинок став для захисника провальним у всіх відношеннях. Більше в обоймі основної команди Чижовим і не пахло. Тому оренда в Маріуполь (а куди ж іще?) стала для Олександра ковтком свіжого повітря. На берегах Азовського моря Чижов склав хорошу як на рівень ЧУкру пару центрбеків разом із ще одним орендованим гравцем – Миколою Іщенком. Лише 17 пропущених голів в 18 матчах – відмінний показник як для середняка Прем’єр-ліги.
Цікаві цифри. Всі свої 16 матчів Чижов провів без замін.
7) Жуніор Мораєш ("Металург" Донецьк). 11 матчів, 978 хвилин, 6 голів, 3 асисти.
Перед стартом сезону Володимир П’ятенко постійсно підкреслював необхідність в придбанні форварда – в новий чемпіонат команда, приречена постійно перебувати в затінку свого географічного сусіда по місту (того, де власник – мільярдер), вступала лише із нестабільним Драманом Траоре, нарізку промахів якого можна було б сміливо демонструвати в програмах на кшталт "Розсміши коміка", та молодим і не надто вже й перспективним Віталієм Іванком. Вирішити проблему форвардовідсутності був покликаний Жуніор Мораєш, який таким чином вже другий раз пов’язував свою долю із Донецьком (перший млинець в бразильця дійсно вийшов глевким: через певні нефутбольні причини нападник так і не дебютував у футболці "Металурга" під час свого першого пришестя). І слід сказати, що своєю грою Мораєш довів доцільність свого придбання: вже в першому поєдинку за нову-стару команду він відзначився голом та асистом (щоправда, у ворота периферійних провінціалів із "Челіка"), а згодом закріпив за собою місце наконечника атак металдонівців. Правда, останнім часом Драман Траоре відвоював у бразильця місце в стартовому складі (а отже, саме конкуренція з боку Мораєша зумовила прогрес в діях малійця), однак як на мене, саме бразилець є найкращим варіантом на роль "дев’ятки" в колективі Юрія Максимова.
Цікаві цифри. За показником точності ударів (співвідношення ударів в ствір воріт до їх загальної кількості) серед всіх футболістів УПЛ Мораєш ділить 3-4 місце із волинянином Рамоном Лопесом – 75% (21 із 28). Цікаво, що в першу 11-ку по цьому показникові входять ще чотири (!!!) гравці "молодших дончан" – Даніло, Казарян, Траоре (ну ні в чому не бажає африканець відставати від свого конкурента) та Дімітров. А от в чому Мораєш відчутно поступається Драманові – так це в "умінні" залазити в офсайди – 6 разів проти цілих 27.
8) Давід Одонкор ("Говерла"). 14 матчів, 1124 хвилини, 2 голи, 2 асисти.
Перехід гравця з таким неординарним ігровим минулим (фіналісти дорослих чемпіонатів світу та Європи до цього в Україні ще не грали – а тут ловіть: причому футболіста підписує не якесь там "Динамо" чи, на крайній кінець, "Дніпро", а новачок Прем’єр-ліги) викликав справжній резонанс на теренах українських. І хоча спочатку здавалося, що в цьому трансфері більше піару, аніж реального ігрового підсилення, однак з плином часу ганський німець довів, що приїхав на "Срібну землю" не дурня валяти, а справді грати у футбол. На початках Одонкора вистачало лише на 50-60 хвилин, а потім бобік здихав, однак за цей час бобік встигав як мінімум декілька разів небезпечно втікати в контратаки та здійснювати гостру подачу в штрафний майданчик опонентів. Зараз же, коли Давід підтягнув свою фізуху, ніхто не скаже, що в основному складі він грає лише через колишні регалії (правда, і витіснити його особливо немає кому). Швидкість, енергійність, технічність поводження з м’ячем – все це залишилося при Одонкорові. В останньому матчі проти "Динамо" саме німець найчастіше загострював гру із ввіреного йому флангові (привіт для Тайє Тайво).
Цікаві цифри. Чомусь саме Одонкор найчастіше потрапляє в офсайдну пастку серед всіх гравців "Говерли" (10). Невже в Примері чи в Бундесліг Цвай захисники виконують цей елемент гірше, аніж дефенсори команд УПЛ, раз гравець, який пограв у вищеназваних чемпіонатах, частіше за своїх партнерів виявляється спійманим в положення поза грою?
9) Євген Селезньов ("Дніпро"). 11 матчів, 3 голи, 3 асисти.
Розмови про друге пришестя "Тунця" на землю дніпропетровську велися чи не все літо і хоча часом звучали заяви, сповнені категоричних "вето" щодо переходу Селезньова до "Дніпра", в останні дні трансферного вінка все стало на свої місця і дворазовий кращий бомбардир УПЛ проміняв місце в донецькій золотій клітці на можливість стабільної гри в основі далеко не найгіршого українського колективу. Як результат – "Дніпро" зараз переживає свій ренесанс, Хуанде Рамос неначе справжній кабальєро гарцює верхи на білому коні, а Євген Селезньов є одним із найважливіших елементів командної гри від іспанського ентренадора. Ноу-хау із використанням "Селезня" на позиції центрального атакуючого хавбека виявилося цілком ефективним маневром (хоча сам гравець і зізнається, що хоча і ладен грати на будь-якій позиції, однак найкомфортніше почуває себе на вістрі атаки, таранячи центрбеків ворожої команди). Альтруїзм гравця, який цього сезону значно більше відпрацьовує на оборону та розвиває навички віддання своєчасного та доречного гострого пасу, а не стовбичить в штрафному майданчику опонента, заслуговує на похвалу. І хоча Рамос активно вдається до принципу ротації, даючи змогу пограти практично всім), без Євгена Селезньова уявити "Дніпро" зразка сезону 2012 неможливо, що б там не вважали Роман Зозуля чи Нікола Калініч. Шкода тільки, що в збірній Селезньов виступає значно слабше, аніж в синьо-білій "дніпрянській" футболці.
Цікаві цифри. Незважаючи на не надто високий показник – 63% - саме Селезньов в складі "Дніпра" найточніше пробиває по воротах суперників (для порівняння: Жуліано – 46%, Коноплянка – 32%).
10) Андерсон Сантана ("Чорноморець"). 18 матчів, 1634 хвилини. 3 голи, 1 асист.
Одеська команда вже привчила футбольну громадськість України до закордонного вектору покупок. Тому новина про чергового літного "підписанта" "Чорноморця" - бразильського лівого захисника Андерсона Сантани, який встиг засвітитися в "найпохмурішому" місті Росії – Грозному, змінити не один нижчоліговий бразильський клуб та відчути на смак і дотик Лігу Сагреш, особливо схвилювала хіба що одеських вболівальників – мовляв, що ж це за птиця така до нас завітала. Однак якщо інші зарубіжні літні новачки "Чорноморця", які прийшли з Піренеїв (іспанець Марті Креспі та португалець Артур Морейра) в Одесі виконують роль статистів і на двох награли аж 62 хвилини, то Сантана з перших хвилин закріпився на проблемній (через травму Лео Велозу) позиції лівого захисника та зарекомендував себе дуже навіть непоганим фулбеком, який і в захисті не плужить, і в атаку ладен якісно сходити. Особливо мені запам’ятався його прохід в матчі з "Металістом", коли Андерсон наче справжній форвард обіграв трьох харків’ян перш ніж віддати гостру передачу. Вже згаданому вище Велозу чи, скажімо, Крісті Вангелі буде дуже важко витіснити бразильського захисника з основного складу. Додам, що Сантана також володіє непоганими кулінарними та поліглотськими навичками – передивіться на Ютубі його участь в програмі "Футбольная кухня".
Цікаві цифри: Три рази за всі 18 турів Андерсон Сантана спрямовував м’яч в ствір воріт суперників і всі рази його удари ставали результативними.
Бліц-режим (щоб не порушувати магію "топ-десяткізму":):
1) Леван Кенія ("Карпати"). 10 матчів, 696 хвилин, 2 голи, 2 асисти.
Розпочинав сезон запасним гравцем, тепер же є незамінним виконавцем, здатним зіграти як в центрі поля, так і на фланзі атаки. При бажанні можна порівняти грузина із Андресом Іньєстою (а якщо врахувати, що в Львові вже є свій Хаві – Семір Штіліч, в "Карпатах" може відбутися своя "Хавіньєстівщина":)
2) Володимир Аржанов ("Волинь"). 12 матчів, 2 голи, 2 асисти.
Після невдалого вояжу до Києва (на відміну від Володимира Польового, який одночасно з ним покинув запорізький Металург), став основним гравцем півзахисної ланки лучан, здатним зіграти як і в центрі, так і на фланзі.
3) Ерік Бікфалві ("Волинь"). 17 матчів, 1565 хвилин, 3 голи, 2 асисти.
Мозковий центр "Волині", лідер центру поля. Володіє потужним ударом, баченням поля, вмінням своєчасно віддати пас. Із перших же матчів в Луцьку утворилася перспективна парочка приїжджих новачків Бікфалві-Суботіч. Правда, останні ігри проводить нестабільно, як і весь колектив Дем’яненка.
4) Джаба Канкава ("Дніпро"). 9 матчів.
Класичний пітбуль-опорник разом із бокс-ту-боксом Ротанем здатні захопити середину поля та не віддавати її нікому. Все-таки Сергій Кравченко не настільки вміє руйнувати атаки суперника. Вважаю, грузинський збірник не шкодує про авральний перехід з Кривого Рогу в останні дні літа (та й контракт Канкави належить дніпрянам).