Напередодні матчів плей-офф ми вирішили дізнатися, як змінилися "Українські отамани" за п’ять місяців сезону WSB, що цікавого відбувалося за лаштунками боїв та як українські боксери готуються до наступних поєдинків. Про це та багато іншого з нами говорив тренер команди Анатолій Гаврилов.
- Чи відрізняється тренування боксерів у WSB від підготовки збірної України?
- Доволі сильно, адже ми менше уваги приділяємо техніці . Тут ніхто не вчить хлопців боксу, для цього вже немає часу. Ми робимо основний акцент на загальнофізичну підготовку та бойову практику і відточуємо тільки деякі деталі в техніці. До речі, я помітив, що хлопці в ВСБ боксують з більшою віддачею і відповідальністю. Таке враження, що вони старші віком від збірної, немов це ще одна вікова група - найстарша. Умови у нас наближені до професіоналів і працюють боксери як профі.
- Як вплинула на тренувальний процес відсутність шоломів?
- Ми почали більше приділяти уваги захисним діям: ухилам, блокам, зустрічній атаці, відчуттю дистанції. Раніше хлопці розраховували, що маска буде гасити частину ударів і їх ніхто не вчив до WSB боксувати по іншому, тому зараз саме цей момент ми корегуємо. Звісно, спочатку хлопцям було трохи дико відчувати такі серйозні удари по голові, було набагато більше гематом, шишок та січок. Та в цьому немає нічого страшного, зараз всі вже звикли і змінили техніку захисту. До речі, аматорський бокс теж знімає шоломи, тому хлопці наберуться прекрасного досвіду у Всесвітній серії боксу і зможуть показати високий клас на змаганнях.
- У команді три тренери, розкажіть про ваші взаємовідносини.
- Коли мені зателефонували і запропонували тренувати команду отаманів, я, чесно кажучи, місяць думав їхати чи не їхати. Кожен день вранці я їхав, а ввечері вже змінював своє рішення. Але дізнавшись, хто зі мною буде працювати - відразу погодився. Я добре знав і Мельника, і Семенишина, вони прекрасні тренери і втратити можливість попрацювати з ними в одній зв’язці я не зхотів. Взаєморозуміння ми знайшли відразу і досі у нас не було ніяких розбіжностей. Ми іноді навіть говоримо одне і теж в одну секунду, настільки в нас схоже бачення та підхід.
- А з боксерами бували непорозуміння?
- Так, спочатку бувало, адже більшість хлопців мене не знало, я довго тренував іранську збірну і в України більшість боксерів мене не бачило. Стрецький, Кісліцин ще декілька хлопців мене пам'ятали, а більшість спочатку з підозрою ставилися до моїх порад. А вже потім, побачивши, що я добру справу кажу, почали мені довіряти.
- А як поводять себе наші олімпійці, вони не вимагають до себе більшої уваги?
- Абсолютно нормально, хоч вони і титуловані боксери, проте в залі поводять себе як всі, нічим не відрізняються і зіркової хвороби не мають. У нас взагалі не було жодного конфлікту між тренером та боксером.
- А між самими боксерами?
- Буває, зазвичай під час спарингів: хтось щось трохи не так зробить, наприклад, нижче пояса вдарить або притримає десь, але це все дрібниці і навіть вони трапляються рідко. Після закінчення бою хлопці завжди тиснуть руки і не виносять конфліктів із рингу.
- Можете зараз пригадати якийсь випадок у ВСБ, який запам’ятався Вам найбільше?
- Найцікавіший випадок - коли в нас кидались стільцями у Лондоні. Зараз розповім, як це було у деталях. Почнемо з того, що англійці спеціально перенесли третю пару, де боксував Дмитро Метрофанов, на перше місце, бо там у них лідер команди, фіналіст Олімпійських ігор Фредді Еванс, який повинен був, на їхню думку, розбити Дімку і цим самим стимулювати англійців до перемоги. І от на цю, вже запланову перемогу, прийшла, як пізніше з'ясувалося, вся рідня цього Фредді, всі його друзі та знайомі. І всі до одного у дим п'яні. І так вийшло, що вони стояли прямо за нашею спиною. Разом з нами на матч прийшла дівчинка з обслуговуючого складу команди. Під час поєдинку вона активно показувала свої емоції: стрибала, махала руками, ще якісь рухи тіла робила. А п’яна група підтримки англійця почала погрожувати їй: показувати кулаки та інші жести, мовляв, не радій тут. Вона думала, що це все жарти. А потім в третьому раунді був епізод, коли Дмитро притиснув англійця до канатів і той навмисне вдарив Митрофанова головую, я, природньо, почав показувати судді, що треба попередження давати. І відразу ззаду почув обурений голос, який щось казав мені. Обернувшись я побачив, що там червона англійська будка, кілограм під сто вагою. Він почав на мене наїжджати, я йому звісно ж відповів, він мені тикнув фак під носа, я йому український кулак показав. І тут він хапає стілець із залу і кидає в мене, я присідаю і стілець пролітаючи повз нас потрапляє в канати і падає на бокового суддю. А бій триває. Половина камер відразу зосередилася на нас, правда, цього в ефірі не показали. Червона будка одразу кудись зникла, але там друга п’яниця схопила стільця. Михайло Мельник в цей момент побачив, що відбувається, відразу став у стійку і вже збирався бахнути цього любителя меблів, але я вчасно стримав його, нагадуючи, що нас можу дискваліфікувати, а ми виграємо. Він так в стійці і залишався стояти, ми відійшли до рингу спиною, бо боялися, що як тільки повернемося, нам в спину стільцем засандалять. Практично третього раунду ми не бачили. Я вже під кінець повернувся обличчям до рингу, а Мельник став до мене спиною. Він стояв у стійці, я кричав Дімі, як треба закінчувати бій. Михайло Іванович тримав оборону, щоб ця юрба п'яних вболівальників на нас не кинулася. Потім спустилася наша діаспора, оточила нас живим щитом. Коли ми вже з Ломаченко виходили, я озернувся назад, чекаючи підлянки, а наші хлопці підійшли й сказали, що все нормально, тут вже всі свої і вони нас прикриють. Так що коли будете переглядати бій, придивіться, там у третьому раунді всі глядачі дивляться не в ринг, в ту сторону, де стільці літають.
- А в інших країнах такого не було?
- Все нормально було. Я дзвонив Корчинському, нашому колезі в Казастані, він сказав, що у них з цим боксером схожа ситуація була. До бійки звичайно не дійшло, але теж його рідня напилася і провокувала боксерів. Взагалі, у Британії нас прийняли найгірше. В інших країнах до нас чудово ставилися, зустрічали у аеропортах, поселяли у гарних готелях, давали нам все необхідне і чуйно відзивалися на прохання, а от у Лондоні, наприклад, ми тільки в аерорту більше години чекали, поки нас хоч хтось зустріне.
- Розкажіть про вашу роботу в Ірані.
- Мене якось по телевізору показали - там був підпис, що я старший тренер Ірану. Після цього було багато питань, як це тренер з Вінниці став старшим тренером збірної Ірану. Так трапилося, що в Україні в мене якийсь час не було особливої роботи і мені якраз в цей момент іранська Федерація запропонувала контракт. Потрібно було підготувати молодіжну команду до чемпіонату Азії. І коли ми гарно виступили на цьому турнірі і посіли третє командне місце, мені запропонували другий контракт ще на півроку. За цей час ми виграли ще декілька значущих чемпіонатів і після цього моя робота добігла кінця, я повернувся в Україну. На батьківщині мені довелось починати все з початку, набирати зелених хлопчиків і робити з них боксерів, адже мої вихованці вже пороз’їжджалися в інші країни.
- А з ким Вам цікавіше працювати: з дітьми чи з дорослими?
- Зараз вже практично неможливо набрати сильну дитячу команду. Ніхто не хоче займатися спортом, якщо батьки когось заженуть в зал, це вже вдача. Хлопчики тепер розбещені і ліниві, їм не хочеться потіти, бігати, отримувати по носу. Вони вдома за комп'ютером у грі вб'ють пів армії, намажуть собі бутерброд і другу половину переб’ють. І вже сам собі герой, не виходячи нікуди, не напружуючись. У нас зараз почалась деградація дитячого спорту. Я, чесно кажучи, в шоці від цієї ситуації. Я сам ходив по школам, пропонував молодикам піти в секцію боксу. Діти дивляться на тебе як на дивака, а коли казав, що заняття безкоштовні, вони взагалі починають думати, що це сантехнік або двірник прийшов, який вирішив зайнятися дитячим боксом. Зараз модні східні єдиноборства, ось туди ще хтось ходить, особливо якщо тренування платні. Я був дуже здивований, зрозумівши, що платним тренувань діти довірять більше, ніж безкоштовним. Так що в дитячому віці в Україні є проблеми з набором.
- Чи потребують досвідчені боксери моральної підтримки тренера?
- Звичайно, вони бувають підламуються, але коли ти пояснюєш їм, що вони відбоксували добре, хлопці підбадьорюються. Ось, наприклад, Солоненко боксував в Лондоні з чемпіоном Європи і світу, суперник був просто унікальний і наш боксер дав дуже гідний бій. Я його похвалив і сказав, що це був його найкращий поєдинок. До того ж, для Солоненко це другий міжнародний бій і я вважаю, щовін пройшов на висоті. Він порадував мене, так що не обов'язково перемога приносить радість - іноді гідна поразка теж.
- А якщо поразки ідуть поспіль, як, наприклад, на початку було у Івана Ільницького?
- У Вані всі суперники були дуже складні і він завжди добре виступав і у мене до нього претензій не було. Коли програвав, ми його підтримували, пояснювали, що ми ще не такі досвідчені, як решта команд WSB, ми вчимося і стаємо кращими. Взагалі, Вані в цій вазі важкувато боксувати, бо він дуже багато зганяє і через це втрачає в чомусь. Його робоча вага більша.
- Повертаючись до команди, яка найбільша загроза для Українських отаманів у плей-офф?
- Азербайджан, ось ця зустріч 22 березня і потім ще 30 березня. Це найвідповідальніші для нас два бої. Далі, я думаю, буде простіше. Тому що тут у нас дві зустрічі, далі, якщо ми виходимо фінал, на один склад нам простіше буде виставити сильних хлопців і це буде на нейтральній території. До того ж у Азербайджану команда дуже сильна: лідери своєї підгрупи. У них набагато більше боксерів в кожній ваговій категорії, є з кого обирати. Тому два рівних по силі склади проти них виставити нам важко. До того ж вони дуже серйозно ставляться до суддівства, якщо виникають якісь проблеми чи помилки, вони відразу їх вирішують, тому у них на батьківщині виграти нам буде дуже і дуже непросто. А далі, якщо ми вийдемо у фінал, зможемо виставити всіх олімпійців на одну зустріч і навіть якщо ми зустрінемося з казахами - зможемо гідно відбоксувати. Тому тримайте кулаки 22 березня, це ключовий матч для Українських отаманів.