Розмова з Василем Козарем, головним тренером львівської гандбольної «Галичанки»
Львівська «Галичанка» повернулася до еліти вітчизняного гандболу. Впродовж останніх років команда переживала фінансову скруту, а тому постійно перебувала внизу турнірної таблиці. Натомість, за підсумками цього сезону, галичанки впевнено вибороли срібний комплект нагород Суперліги.
Під час останнього виїзного туру в Ужгороді «Галичанка» провела шість ігор, з яких програла лише одну — лідерові національних змагань, місцевим «Карпатам». У цьому матчі галичанки вели в рахунку впродовж більшої частини гри, лише наприкінці дозволивши суперницям переломити перебіг гри. Водночас львівська команда переконливо здолала херсонську «Дніпрянку», київський «Спартак», «Податковий університет» з Ірпеня, «Реал» з Миколаєва та криворізьку «Спарту».
Отож «Галичанка» завершила сезон на другому місці. Але цього успіху могло й не бути: через борг зі сплати членського внеску львівський клуб ледве не відсторонили від участі в змаганнях. Про це розповів головний тренер команди Василь Козар.
— Василю Миколайовичу, ще минулого сезону «Галичанка» була аутсайдером Суперліги. В цьому сезоні Ваша команда посіла друге місце. У чому причина такого прогресу?
— Задля результату ми працювали не один рік. Минулого сезону я мав лише 8-9 гравців. Тепер ми поповнили команду молодими виконавцями. Нині у нас добре укомплектовано команду. Ірина Стельмах, Тамара Смбатян, Єлизавета Гілязетдінова — за ними майбутнє нашого гандболу. Гілязетдінову, до речі, визнали найкращим воротарем чемпіонату України. Неодноразово повторював, що львівська команда має чудовий потенціал. Ми заклали базу, школу. Мої підопічні раніше вигравали дитячі та юнацькі змагання, а зараз перемагають на дорослих турнірах.
На початку сезону ми вдало стартували завдяки підтримці тодішнього губернатора Львівщини Михайла Костюка, який знайшов нам спонсорів, підтримував морально. Проте голову ОДА змінили, і ми ледве дотягнули до кінця чемпіонату. Після того, як М. Костюк пішов зі своєї посади, спонсори відмовилися надавати фінансову підтримку команді.
— Що означає «ледве дотягнули до кінця сезону»?
— Маємо багато боргів. Навіть на останній тур в Ужгород команда поїхала на позичені гроші. Дівчата живуть у гуртожитку, а за комунальні послуги заплатити нічим. Крім того, є борг зі сплати клубом членського внеску. Федерація погрожувала нам зняттям зі змагань.
— І скільки команда заборгувала федерації?
— 25 тисяч гривень: 10 тисяч минулого року і 15 — цього. Через це нам навіть казали, що не дадуть медалей. А тепер, здобувши «срібло», ми повинні найближчим часом визначитися, чи гратимемо в єврокубках. Якщо дамо згоду, а потім через брак коштів не зможемо грати, то на українську федерацію очікують серйозні міжнародні фінансові санкції. Однак зараз немає впевненості у майбутньому. Зважаючи на туманні фінансові перспективи, гра команди не може поліпшуватися. Тим часом дівчата отримують запрошення від українських та іноземних клубів. Тому «Галичанці» треба якнайшвидше визначатися зі статусом клубу. На сьогодні ми є учнівсько-студентською командою, натомість грати нам доводиться із професіоналами. В інших клубах гандболістки отримують зарплату, мають хороші умови для тренувань та життя. Про таке нам залишається тільки мріяти.
— Мабуть, Львову не потрібна професіональна гандбольна команда?
— Стовідсотково не потрібна. Львів жодного стосунку до нашої команди не має. Нам просто дозволяють жити в цьому місті й усе! Жодної копійки чи якогось сприяння не отримуємо.
Зрозумійте, ми не просимо грошей на зарплату. Кошти потрібні бодай на сплату членських внесків та оплату комунальних рахунків із гуртожитку. Гроші також необхідні на лікування. Колишній губернатор дуже дивувався, що доводиться платити хабарі лікарям. Наприклад, одній нашій спортсменці безкоштовно прооперували міжхребцеву грижу. Медики погано виконали свою роботу, зараз дівчина має проблеми. За все доводиться платити, а звідки брати гроші, я не знаю.