Його поява на тренерському містку ФК «Снятин» минулого літа не була несподіваною. Більше того, вона не викликала ажіотажу та і взагалі пройшла майже непоміченою, принаймі тут, у Франківську. Можливо через це, що вважалася кроком цілком закономірним.
«Кому ж як не йому, найстаршому із граючих, досвідченому і титулованому, до того ж вихованцю місцевого футболу, довірити команду?» У такий спосіб, схожу, розмірковували керівники клубу. Їхню думку, мабуть, поділяла і більшість прихильників футболу в області. І, здавалося, не могло бути інакше…
Лише нещодавно довелося поспілкуватися з тепер вже тренером Василем Тофаном, згадати як саме тоді все відбувалося, просто поговорити про футбольне життя: перипетії боротьби у чемпіонаті, здобутки і втрати, інші яскраві миттєвості та окреслити майбутнє. А разом із тим з’ясувати, все виявляється тоді могло розвиватися зовсім по-іншому.
Потім ще неодноразово повертався до записаного діалогу та щоразу ловив себе на думці: як же багато у людській долі взагалі, та й у футбольній зокрема, залежить від випадку…
- Пропозиція очолити команду була для тебе несподіваною. Хто, власне, став ініціатором такого кроку?
- Запрошення надійшло безпосередньо від мого друга, президента клубу Богдана Чеславовича Ланга наприкінці першого кола минулого чемпіонаті, коли остаточно стало відомо, що Василь Блясецький переходить до коломийських «Карпат». Я і сам найближчим часом збирався потрохи зосереджуватися на тренерській роботі,бо все таки роки… Певний досвід, щоправда, мав – у «Буковині», останнім часом допомагав Віктору Мглинцю – був граючим тренером.
- Тож страху перед першою самостійною роботою не було?
- Скоріше у мене не було іншого вибору. Гадаю, що це добре, що тренерську роботу я розпочинаю саме у тій команді, де робив перші кроки у футболі. Хоча навесні минулого року все могло скластись по іншому. Я взагалі-то планував виступати на районному рівні за колектив Видинова і котрусь із команд сусідньої Чернівецької області. Допоки у сусідів змагання не розпочалися мене умовили допомогти снятинцям. Мабуть таки допоміг, бо після стартових турів ми поділяли з яремчанцями 1-2 місце. Коли настав час від заявлятися, з’ясувалося, що за видінівську команду я вже не можу виступати, тож довелося залишитися…
- У твоїй біографії це було не перше повернення до снятинської команди?
- Минулорічне стало другим. А загалом таких приходів налічується три, якщо рахувати той, коли був ще зовсім юним. Пізніше, коли після виступів у «Металісті», не зміг вчасно працевлаштуватися, шукав команду, то виступав за снятинців. Пам’ятним видався той сезон. Команда тоді називалася «Захід» і здобула обласну «бронзу». Пригадую, була ситуація, що ми мали шанс стати першими…
- З чого довелося починати на новій посаді?
- Із відвертого спілкування з хлопцями. Найперше намагався розбудити їхню свідомість,достукатися до них. Я просто просив їх допомогти мені у тренерському становленні, натомість зобов’язався завдяки своєму досвіду,сприяти у їхньому футбольному зростанні. Найголовніше, щоб футболісти зрозуміли, що я і вони – єдине ціле і взаємопов’язані.
- Гадаєш тобі це вдалося?
- Байдужості я точно не помітив. Якщо послуговуватися результатами виступів, то ми провели непоганий відрізок. Очок здобули майже стільки, як у першому колі. Хоча календар мали – не подарунок – дев’ять ігор грали в гостях, до того ж проти квартету лідерів. У матчах проти коломиян та яремчанців не заслуговували, якщо відверто, на поразки. Потішила гра у Франківську проти «Тепловика», хоча там було два різні тайми, а ще вистояли в Брошневі і «відчепили» їх від «золота».
- Що трапилося у Богородчанах?
- Поєдинок з розряду тих, які варто одразу ж забути і не згадувати.
- З якими проблемами, окрім суто ігрових, довелося стикнутися?
- В основному з кадровими. У нас був доволі обмежений вибір гравців – основна обойма це 13-14 футболістів. До того ж більшість із них ще молоді і не настільки досвідчені, хоча не бракує і перспективних. До того ж більшість з них задіяна на основній роботі. А це десь зриває тренувальний процес. Додайте сюди виїзди на заробітки, за кордон, на іншу роботу, що не дає змоги відлучатися на футбол, ось і маємо… На це тренери вплинути, на жаль, не можуть.
- Що найперше намагатимешся змінити в команді у новому сезоні?
- Певні зміни у нас вже відбулися упродовж минулорічного другого кола – в плані зміцнення дисципліни, в налаштуванні, психології, у відношенні до роботи. Тепер ці напрацювання потрібно продовжити. І, звичайно, кадрове підсилення.
- Мабуть, маєш певні міркування…
- Авжеж, тільки наразі без жодних прізвищ. Хотів би повернути 2-3 виконавців хорошого рівня, вихованців снятинського футболу, що виступають наразі за інші колективи. Привернули увагу двоє футболістів, які, на мою думку, вже переросли рівень юнацького складу. Маю на меті запросити гравців з Чернівецької області. Це будемо обговорювати з керівництвом клубу, радитися з командою. Однозначно вони мають бути сильнішими за наявних. 2-3 таких виконавців маю на приміті. Вони – мої колишні партнери і відповідають за рівнем майстерності рівню поставлених завдань.
- В цьому аспекті скажи, як ти ставишся до вимоги, що один гравець упродовж сезону має виступати тільки за одну команду?
- Як гравець різко негативно, хоча, як кажуть, можливі варіанти. Як тренер-початківець у своїй роботі ще не відчув впливу саме цього чинника. Може з часом знайду і тут свої плюси і мінуси. Кажуть, що це позитивно має позначитися на змаганнях. Я вітатиму ті зміни, які принесуть користь і наш обласний чемпіонат щоразу підтверджуватиме статус одного з найсильніших, принаймі на Заході.
- Конкретні плани підготовки вже зверстано?
- Звичайно. Наразі завершуємо вирішення оргпитань. Безпосередньо до роботи приступимо, ймовірно, наприкінці лютого, або ж на початку березня. Все залежить від коштів, що будуть виділені на підготовчий період. Хотілося б, звичайно, організувати збори, як приміром, у коломиян, але коли не вийде… Вважаємо на місці маємо цілком прийнятні умови для роботи: є тренажери, є де кроси бігати. З полями справа трохи гірша. Поруч маємо непоганих спаринг-партнерів – «Буковину». Генеральний директор чернівчан Віктор Олійник вже неодноразово пропонував поспарингуватися. Я б не проти зіграти і у «Кубку Підгір’я», але для нас буде далекувато їздити. Зараз найголовніше «розбурхати» хлопців та перевчити їх від футзального варіанту футболу.
- Сам ще плануєш виходити на поле?
- Не загадуватиму. Все залежатиме від комплектування, ситуації. Коли буде необхідність – виходитиму. Я ще відчуваю у собі сили, тому і не здаюсь. Та й різко кидати справу – не рекомендують. До того ж на полі в рази легше, аніж на тренерській лаві. Хтось назвав її електричним стільцем. Дуже влучно. Я не висиджую, ноги самі так і несуть на поле. Добре, що за паління в технічній зоні штрафують: або ж кину палити, або ж «втікатиму» на поле (посміхається).
- Яким бачиться наступний сезон?
- Стосовно чого конкретного зарано говорити. Все залежатиме від багатьох чинників і не в останню чергу від фінансових умов. В останні років п’ять снятинці не були законодавцями мод, не задавали тон у змаганнях. Прийшла пора змінити ситуацію. В цьому вбачаю свою місію, якби пафосно це не звучало: мушу віддячити Снятинщині та команді, яка дала мені путівку у великий футбол. Сподіваюсь не розчарувати наших прихильників.
- Тоді удачі тобі, успіхів та звершень.
- Дякую.