Легенда радянського футболу й київського «Динамо» Віктор Колотов уже пішов з життя. Ми, представники старшого покоління, досі пам’ятаємо потужну гру цього півзахисника, його чудові передачі своїм партнерам, красиво забиті голи і за «Динамо», і за збірну СРСР. Саме в Києві багатогранно розкрився футбольний талант росіянина, який в зірковій команді був чи не єдиним серед українців.
Завершивши спортивну кар’єру, добивався певних успіхів і на тренерських посадах, інколи виступав у ролі рятівника колективів, які з різних причин пленталися в кінці турнірних таблиць. Так сталося в 1997 році з Івано-франківським «Прикарпаттям», коли воно в черговому сезоні невдало стартувало і ніяк не могло видряпатися з останньої сходинки. і ось тоді після шостого туру до нашого обласного центру на запрошення прибув Віктор Колотов, щоб «гасити пожежу». «і йому це вдалося зробити, — каже колишній президент футбольного клубу «Прикарпаття» Анатолій Ревуцький. — Він відразу знайшов спільну мову з гравцями, нормалізував психологічний клімат у команді і в другому колі витягнув її з провалля». Як журналістові мені довелося тоді зустрітися з Віктором Колотовим і брати в нього інтерв’ю. Нині, повертаючись у минуле, пригадую один епізод, можливо, дещо кумедний, пов’язаний з початком зіркової кар’єри цього футболіста.
Погрожували як призовникові
Віктор Колотов народився в Татарстані і змалку полюбив футбол. Коли він почав демонструвати добротну гру, з містечка Юдіно його запросили до казанського друголігового «Рубіну». Уявляєте, як треба було тоді грати, щоб головний тренер збірної Союзу Ніколаєв запросив до своїх лав молодий талант?! На той час це було нечувано, бо за основну команду країни на поле виходили лише футболісти з вищої ліги. А тут новачок — і відразу в основу, і 90-хвилинне перебування на полі. У жовтні 1970-го радянська збірна в товариському матчі розгромила югославів (4:0), і один гол на свій рахунок записав Колотов. У складі збірної він забивав голи і в наступних двох поєдинках поспіль.
Така чудова гра і результативність на найвищому рівні привернула увагу керівників провідних клубів вищої ліги. Пропозиції надходили насамперед від московських «ЦСКА» і «Торпедо» та київського «Динамо». Боротьба за талановитого футболіста, котрий чудово грав і в півзахисті, і в нападі, розпалилася не на жарт.
і ось друголіговий «Рубін» приїжджає до Києва на календарний матч з місцевим «СКА». Цю нагоду вирішив використати теж легендарний футболіст київського «Динамо» Андрій Біба (до речі, він торік в Івано-Франківську брав участь в ювілейному відзначенні «Спартака»). За словами Біби, йому вдалося переконати хлопця, і той дав згоду на переїзд до столиці України. Натомість після повернення в Казань Віктора зустріли два армійські генерали задля «добровільно-примусового» переходу в «ЦСКА». «Вони мені почали погрожувати як призовникові до армії, показували на географічній карті місця, де на мене чекають північні олені», — казав Віктор Колотов. А тут ще Віктор Маслов, покинувши тренерський місток «Динамо», з Києва перебрався до Москви і теж почав пресувати кандидата в «Динамо». Власне, вийшло так, що молодий футболіст написав заяви на перехід в три різні команди — «ЦСКА», «Динамо» і «Торпедо». Назрівав скандал...
«Дядько з Магадана»
«Разом із Рубановим я відбув до Казані, щоб вдома зустрітися з Віктором, знову з ним переговорити й умовити його батьків на переїзд до Києва, — розповідав Андрій Біба. — Вмовляв як міг, обіцяв у всьому допомагати, навіть за Віктора складати іспити в інституті фізкультури. Здається, все вийшло, почув ствердну відповідь, і коли все було залагоджено — раптова оказія. Глянувши у вікно, побачив Володимира Бредньова, такого ж «вербувальника», як і я, але вже з Москви, — «торпедівського». Гість швидко наближався до колотовського дому, а в мої плани зустріч з ним не входила. Що робити?
Батьки Віктора запропонували заховатися в іншій кімнаті. А оскільки Бредньов Рубанова не знав, вирішили представити його «дядьком з Магадана». Отож Бредньов зайшов, однак, побачивши незнайомця, не наважився відразу переходити до ділової розмови. Нарешті не витерпів, заговорив про конкретну справу, при цьому почав дзеленчати ключами від двокімнатної московської квартири. Мені за фанерною перегородкою все було чути. і тут голос батька Віктора: «Цікаво, що би дядько порадив племінникові в такій ситуації?». «Дядько», на щастя, впевнено увійшов у свою роль: «Я б тобі, племінничку, порадив вибрати все-таки Київ. Там Дніпро, краса, клімат хороший. А що Москва? Бував я в тій Москві. «Дурдом» — голова йде обертом». «Я, мабуть, до дядькової поради прислухаюся, до Києва поїду», — сказав Віктор.
Поплатилися посадами
Відтак перебуваючи на виїзді в збірній, Колотов нічого не знав, що його батьків і брата вже поселили в новій квартирі в столиці України. Рідня вирішила Віктора зустріти в аеропорту Москви. Сюди на «Чайці» приїхав і Віктор Маслов, усіх відвіз на нічліг у «торпедівський» гуртожиток. Коли Маслов нарешті покинув гуртожиток, вступив у гру «дядько з Магадана». Аж тоді мама синові відкрила таємницю: «Вітю, ми вже в Києві живемо». і швидко зібравши речі, в аеропорт — до Києва першим рейсом. А Маслову залишили записку, мовляв, «ЦСКА» полює, тому терміново поїхали додому. Після прильоту до Києва, вранці військовослужбовець внутрішніх військ Віктор Колотов склав присягу і став недосяжним для «динамівських» конкурентів. Однак за те, що армія проравила талановитого футболіста, поплатилися посадами два керівники райвійськкоматів — у Казані та в Києві.
А історія з переходом Віктора Колотова з «Рубіна» в «Динамо» завершилася тим, що його дискваліфікували на рік, бо тоді, згідно з регламентом, не можна було одночасно подавати заяви в дві чи більше команд. Врятував «динамівця» головний тренер збірної СРСР Ніколаєв, якому напередодні відбірних матчів чемпіонату світу дуже був потрібен цей півзахисник. Тож Віктора Колотова «амністували». Отака історія з ним трапилася в далеких 70-х роках...