Стаття розміщена в рамках блогу : Навколо футболу та спорту
Кажуть, що для того, щоб правильно і без емоцій оцінити ситуацію потрібно не робити висновків в день події, а зачекати кілька днів. Після того, як емоції спадуть, думки будь раціональнішими і чіткішими.
31 січня у Львові проводжали наших олімпійців в Корею. Я зачекав навіть більше ніж кілька днів і тепер готовий писати, чому такі проводи це погано.
1. Місце проведення. Проводи відбулись у Дзеркальній залі Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької. Це тепер улюблене місце місцевого відділення НОК: в цьому залі також проходять нагородження кращих спортсменів місяця. Для того, щоб потрапити до місця проведення, довелось пройти два «кордони» бабусь, які стояли в дверях і не пускали без пояснення, куди ж я йду.
Якщо ви робите публічний захід, який має популяризувати спорт, то чому це не організувати там, де я не буду переконувати панянок за 70, що я саме до спортсменів, а не в театр. Чому це не можна було зробити в одному з понад 20 вищих навчальних закладів, або в одній зі шкіл, чи з рештою у міській чи обласній раді. Або можна було б домовитись з однією з львівських кав’ярень, які тільки за їх згадку в новинах готові надавати зал (перевірено на власному досвіді!).
2. Ведучий. Я розумію, що хороший ведучий чи модератор коштують дорого, але у Львові вони готові працювати на волонтерських засадах, якщо захід виконує соціальну функцію. Втім, керівник НОК у Львівській області вважає, що він найкращий, тому все веде сам. На жаль, без допоміжного аркуша він не завжди може згадати навіть ім’я того, кого запрошує, робить ну дуже «театральні» паузи. Його повторювання очевидних і завчених фраз варте окремої подяки – «дякую, капітан очевидність!».
3. Антураж. Звучання піаніно під час таких заходів, як на мене, – це така собі «дикість». Розумію, що це нова мода запропонована Львівською обласною адміністрацією років так три тому. На заходах з’являється струнний квартет або пару скрипок, чи піаніно. Звучання класичної музики, за їх логікою, має створи вигляд невимушеного, неофіційного та культурного заходу. В той час, коли це більше свідчення несмаку, недоречне бажання долучитись до чогось високого не розуміючи, а що це таке і як це правильно зробити.
4. Учасники. Спортивна громадськість Львова та Львівщини: керівники та функціонери різних федерацій, депутати профільних комісій, трішки держслужбовців (вони мусять бути, бо шеф виступає), викладачі спортивних університетів та кілька не зовсім адекватних активістів. Ті, що завжди знають, що і як має бути. Вони приходять, щоб «зловити» когось із керівників спорту та розказати як саме «правильно» все треба змінити у спорті. І, звичайно, журналісти. Куди ж без них (про їх роль трошки нижче).
Тут постає головне питання таких заходів – де тут популяризація спорту?
Керівники спорту, спортивні функціонери постійно говорять, що спорт потрібно популяризувати: робити все, щоб ним зацікавились більше людей, збільшити телеаудиторію, а це в свою чергу приведе до збільшення спонсорів. І що ми маємо в результаті? – 30 десятки підстаркуватих функціонерів. Хіба потрібно популяризувати спорт тільки серед них!? Для спорту потрібна молодь! Такі заходи треба проводити з залученням молоді. І тут повертаємось до пункту 1 – неправильно вибране місце проведення. Я впевнений, що такий захід в одному з вишів, чи одній зі шкіл, ми б мали молодих людей, які не тільки б прийшли, а й поспілкувалися зі спортсменами, зробили селфі, а потім подивились хоча б одну трансляцію Олімпійських ігор. Тому такі заходи, як нагородження кращого спортсмена місяця чи проводи на Олімпіаду точно треба робити серед молоді, а не перед п. Іваном, з усією повагою до нього, звичайно.
5. Хто і що говорив. Зрозуміло, що виступаючі типу голови ЛОДА чи керівника профільної депутатської комісії Львівської обласної ради підходять для аудиторії, що зібралась. Те, що говорили вони і більшість спікерів – це не побажання, а знущання над спортсменами. Побажання перемоги і зачитування великих призових викликало тільки злість і огиду на обличчі спортсменів. Усім тим, хто хоч трохи розуміється на санному спорті, зрозуміло, що шансів на нагороди у нас не буде доти, доки наші спортсмени не отримають класних саней, які будуть мати не гірші характеристики від тих, що є у світових лідерів. Але ніхто із виступаючих не говорив про забезпечення та підтримку санного спорту загалом чи спортсменів зокрема. Зате, не забули згадати про АТО і вручити прапор Львівщини. Невже саме завдяки цьому наші саночники зможуть виграти нагороди, а не через якісь там сани? До речі, мінімум двоє гостей заходу мають кошти, щоб купити такі сани, але не про це, а про їх селфі із саночницями поговоримо, правда…?
6. Висвітлення. Тільки 24 канал зняв нормальний сюжет про захід, додавши до нього проводи Антона Дукача вдома. Це було класно. Всі інші – це щось на рівні сюжетів державних телеканалів 90-х років: все прекрасно, все чудово, влада так гарно привітала, а спортсмени найкращі, бажаємо золота. Така ж ситуація і в інтернет-виданнях. Всі передрукували прес-реліз ЛОДА або видали довідки, які підготували для керівника НОК в області до його «чудового» виступу. Дали це як власну інформацію цілими публікаціями з пафосними назвами.
Замість висновку. Доки ми будемо ховатись за війну, пафос, голосні заяви, робити все «для своїх» та ховати правду, то продовжимо падати в низ. І не важливо, де це буде – у спорті, економіці, культурі чи освіті. Ми займаємось самообманом, видаємо бажане за дійсне і стаємо заручниками світу ілюзій.
P.S. Вже після публікації матеріалу в ефір вийшли класні сюжети про наших санкарів від журналістів ТРК "Львів".
P.S.2. Автор не хоче когось образити. Дана публікація це спосіб звернути увагу на такі здавалось би буденні речі, як нагородження чи проводи на Олімпіаду. Їх потрібно використовувати правильно для популяризації спорту загалом та спортсменів чи окремого виду зокрема.