Старший тренер молодіжної команди «Карпат» Олександр Чижевський поділився з Інформаційним центром клубу планами щодо підготовки до весняної частини сезону та дав свою оцінку виступу його підопічних у другій половині минулого року.
– Не хочу нічого вигадувати і в оцінці виступу команди в першій частині сезону буду лаконічним – я цілком задоволений. Перед початком сезону керівництво клубу ніяких конкретних завдань у плані турнірної таблиці перед нами не ставило. Але просто так грати, не ставлячи перед собою конкретної мети і не намагаючись досягти позитивного результату, не цікаво й подібний підхід до справи, в принципі, є не правильним. Я на сто відсотків погоджуюся, що головним завданням молодіжних команд є підготовка гравців для основного складу. Та як можна його виконати, коли перед гравцями не ставити турнірні завдання. Адже однією з головних складових кваліфікованого футболіста є формування у нього психології переможця. От ми й зібралися командою перед першим туром, відверто про усе поговорили і прийшли до висновку, що нам цілком під силу боротися за призове місце у трійці.
– Виходить, ви практично йдете по графіку його виконання?
– Наразі так. Формально ми зараз четверті, але у нас така ж кількість набраних очок, що й у донецького «Олімпіка», який нас випереджає тільки за додатковими показниками. Але це лише проміжний фініш – все вирішиться у весняній частині чемпіонату. Тому для гравців було дуже важливо добре відпочити упродовж зимової відпустки, щоб тепер плідно попрацювати на зимових зборах і з перших весняних матчів знову включитися у боротьбу за високі місця в чемпіонаті.
– Рівна кількість набраних очок з «Олімпіком» є справедливою, чи це швидше випадковість?
– Раз і ми, і донеччани у 18-ти турах заробили по 34 очки, значить все закономірно. Я взагалі вважаю, що у футболі ніяких випадковостей не буває. Хто як працює на тренуваннях, який рівень футболу демонструють футболісти тої чи іншої команди, таке місце вона в підсумку й займе. Що ж до нашого суперництва з «Олімпіком», то про приблизно однакову силу команд свідчить і останній очний поєдинок між нами. Ми зустрілися в передостанньому матчі першої частини сезону і гра закінчилася бойовою нічиєю – 2:2. Могли виграти і вони, і ми. Не знаю, як оцінили той матч тренери «Олімпіка», а ми загалом залишилися задоволені і результатом, і змістом гри. Провалили, щоправда, дебют – вже до 10-ої хвилини програвали 0:2. Але зуміли вистояти і не тільки відігралися, а цілком могли й виграти. Та не буду нарікати на долю, бо по-перше, нічия у гостях проти прямого конкурента – це однозначно позитивний результат, а по-друге, відігратися з 0:2 і взяти очко – не найгірший варіант. Тому скажу, що восени ми й «Олімпік» були рівні, а значить тепер навесні нам необхідно довести, що все ж таки ми сильніші і більше заслуговуємо на медалі.
– А можна було очікувати від вашої команди більш високий результат, ніж вона показала?
– Про те, що команда не могла показати кращий результат, можна говорити тільки в одному випадку – коли вона виграла усі свої матчі. На жаль, нам до цього ще дуже далеко – у 18-ти іграх ми втратили 20 очок. Думаю, втрат могло бути відчутно менше. Зокрема, ми вигравали вдома у «Чорноморця» з перевагою в один м’яч, але уже в компенсований час нам забили гол рукою. Це бачили усі, окрім арбітрів. Найкумедніше в цій історії, що ми грали з одеською командою у Львові, а гру обслуговували бокові судді з Одеси. Я з подібним стикнувся вперше за все своє футбольне життя – і як гравець, і як тренер. А в серйозному футболі я провів не так уже й мало – більше 30-ти років. От і вийшло, що замість трьох очок нам в турнірній таблиці додалося лише одне.
– А як щодо того, що ваші підопічні самі втрачали очки, без впливу зовнішніх чинників – таке мало місце?
– На жаль, мало. Але поразки бувають різні. От у другому турі ми вдома поступилися «Динамо» з рахунком 0:2, однак тут ніяких претензій до команди в мене не було. Кияни були сильнішими в усіх компонентах та й склад за підбором виконавців у них виглядав солідніше. А от наші програші у гостях луцькій «Волині» (0:3) і київському «Динамо» (0:4) та вдома від «Дніпра» (1:4), які вклалися у чотири тури (між ними була перемога вдома над «Сталлю» 4:0 – Авт.), я й нині згадую, як кошмарний сон. Ми приїхали у Луцьк вигравати, бо були в гарних кондиціях, а «Волинь» на той момент виглядала дуже невиразно. В атаці ми зіграли насправді зовсім непогано, але так жодного голу й не забили. Зате в обороні наробили стільки помилок, що 0:3 виглядало не найгіршим варіантом. Те саме було з «Дніпром» і «Динамо» – ми самі собі привозили голи один за одним... Тож якби не цей провальний і абсолютно незрозумілий відрізок, то нині ми б не тільки одноосібно йшли на третьому місці з серйозним відривом від «Олімпіка», а й щонайменше наступали б на п’яти «Шахтарю» в боротьбі за другу позицію.
– Ви згадали про невдалу серію, але після неї «Карпатам» вдалося виправити ситуацію – у п’яти заключних іграх осені на вашому рахунку чотири виграші і одна нічия. За рахунок чого команда зуміла видати таку гарну серію матчів?
– Після програшу «Динамо» на його полі з рахунком 0:4 ми в центрі оборони провели одну перестановку: замість Володі Сениці поставили його тезку Скотаренка. І той своїм шансом скористався на всі сто: у трьох наступних іграх ми не пропустили жодного м’яча. А суперники у нас були зовсім не прості – «Ворскла», «Шахтар» і «Зоря». Причому з донеччанами, в складі яких у лінії нападу з перших хвилин вийшов на поле Євген Селезньов, ми грали у гостях. Скажу відверто, до гри ми домовилися, що гратимемо виключно на виграш. Звісно, ми не побігли з перших хвилин усією командою вперед, намагаючись цим здивувати «Шахтар». Ні, ми діяли другим номером – дисципліновано та самовіддано оборонялися і при першій нагоді вибігали в контратаку. В підсумку не тільки виграли 2:0, а й були значно ближчими до того, аби виграти з більш переконливим рахунком, ніж суперник бодай забити один м’яч. Упродовж гри «Шахтар» фактично нічого біля наших воріт не створив. Та й загалом кінцівка осінньої частини мене дуже потішила. І справа не тільки в тому, що у п’яти іграх ми набрали 13 очок. Головне – в кожній грі я бачив на полі команду, яка була справжнім колективом однодумців, в якому кожен чітко знав, що і як він повинен робити, та кожен гравець усі 90 хвилин був готовий не лише підстрахувати партнера, а й в разі необхідності відпрацювати за нього в будь-якому епізоді.
– Напевне, не останню роль зіграла психологія – коли команда досягає позитивних результатів, у гравців з’являється додаткова впевненість у своїх силах?
– Звичайно. Я завжди надаю шанс кожному гравцю. От і в першій частині сезону хтось грав трохи більше, хтось трохи – менше. Можливо, десь трохи менше за інших виходив на поле Дмитро Саутін. Однак з посеред решти ніхто не може сказати, що йому не дали шанс себе проявити. Ну а те, що позитивні результати додають впевненості, то тут, як приклад, можна привести вище згаданого Скотаренка. Після трьох поспіль матчів на «0» в психологічному плані Володя став зовсім іншим гравцем. Та й про команду загалом можна те саме сказати. Виграш 2:0 у «Шахтаря» на його полі остаточно переконав хлопців, що для «Карпат» непереможних суперників не існує. Тож тепер у нас завдання через тренувальні збори після зимової перерви повернути не лише рівень гри в останніх осінніх іграх, а й відновити у хлопців внутрішній їхній стан. І тоді призове місце нікуди від нас не дінеться. А можливо, ще й нав’яжемо лідерам боротьбу за найвищі місця.
– Останні матчі ваша команда проводила на полях зі штучним газоном. Наскільки різниться гра на природному полі від штучного і чи створює це проблеми?
– Різниця дуже велика, а те, що керівники ФФУ дозволяють грати на штучному газоні офіційні матчі, створює проблеми як тренувального характеру, так і приносить шкоду здоров’ю молодих футболістів, які травмуються. Зазвичай у них виникають серйозні проблеми з колінними суглобами, зі спиною тощо. А найгірше в цій ситуації – це перехід з одного газону на інший, тобто з натурального поля на штучне і потім навпаки. Саме тому, аби менше було проблем, ми не тільки усі останні ігри осінньої частини сезону проводили на штучних полях, а й тренувалися увесь цей час також лише на «штучці». Що ж до гри, то штучний газон є швидшим покриттям, ніж натуральне, і на ньому мають перевагу гравці дрібніші за своїми габаритами, а також ті, в кого «швидкі» ноги. Футболісти не люблять грати на штучних полях, а декому просто протипоказано подібне. Але я своїх гравцям завжди кажу, щоб не грати на «штучці», треба пробиватися в першу команду – там практично всі матчі проводяться на натуральних полях. Тож це ще один додатковий мотив для молодих футболістів прогресувати та пробиватися і доводити тренерам своє право грати в основному складі.
– Хто з ваших нинішніх підопічних, на вашу думку, має хороші шанси пробитися в першу команду і залишити свій слід у дорослому футболі?
– Я ніколи не поділяю гравців на основних і запасних. От восени у нас в команді було 20 чоловік і для мене вони усі були основними. У мене немає улюбленців – усі рівні. Я ніколи не поставлю гравця на гру за минулі заслуги. Навіть коли ти добре зіграв якийсь конкретний поєдинок, це зовсім не гарантує, що в наступній грі ти стовідсотково вийдеш на поле з перших хвилин. Є тренувальний процес, тож упродовж тижня ти повинен фактично з нуля довести своє право на місце у складі. Як я вже казав, я надаю шанс кожному. Що ж до відповіді на ваше запитання, то кого залучати до тренувального процесу першої команди клубу, кого включати до заявки на її матчі і так далі – це прерогатива головного тренера клубу Олега Дулуба. Ми з ним постійно контактуємо та співпрацюємо, обговорюємо усі питання, що стосуються молодіжної команди, узгоджуємо плани тренувань. І він, і його помічники по тренерському штабу першої команди переглядають усі наші матчі. На перший тренувальний збір до Туреччини Олег Анатолійович взяв трьох гравців молодіжки – воротаря Івана Сілецького, центрального захисника Володимира Сеницю та нападника Максима Саламаху. Тепер все залежить тільки від них самих – якщо себе зарекомендують з позитивної сторони, то перейдуть у першу команду. Але й для решти двері до неї не закриті. Треба працювати й проявити себе в молодіжній команді, і тоді так само отримаєш шанс.
– Окремо хочемо запитати про ваших воротарів Олега Мозіля та Івана Сілецького. Вони однолітки, але зараз на збір з першою командою взяли тільки останнього. То що, Іван насправді перспективніше виглядає за Олега?
– Я вже казав, що кого брати з молодіжної команди в першу – це прерогатива Олега Дулуба. А в питаннях з голкіперами, то у нас в кожній команді клубу є тренери, які працюють з воротарями. Я можу тільки сказати, що вважаю Сілецького і Мозіля гравцями одного рівня. У молодіжній команді вони грали по черзі і загалом я був їхніми діями задоволений. А ще хочу додати про Івана та Олега, що вони мають насправді дуже дружні стосунки. Я б навіть сказав, що вони обидва просто унікальні хлопці. Вперше у своїй футбольній кар’єрі зустрічаю ситуацію, коли два воротарі постійно на виїздах – і на зборах, і на іграх – живуть в одній кімнаті. Все ж, хто б що не казав, а конкуренція за місце в складі команди у воротах є особливою і вона різниться від тої, що існує між польовими гравцями. Адже навіть коли тренер має двох хороших польових гравців на одну позицію, він все одно може знайти місце на полі кожному з них. А от з воротарями подібне виключено – місце у воротах тільки одне. Але Іван та Олег є не тільки партнерами, а й справжніми друзями поза межами футбольного поля. Та це не випадковість – це ще один доказ того, що в нинішній молодіжній команді «Карпат» насправді зібрався колектив однодумців, які чудово розуміють, що досягти спільної мети можна лише за умови, коли кожен завжди робить усе, що від нього вимагається з максимальною самовіддачею. А це можливе тільки при наявності хорошого психологічного мікроклімату в середині команди.
– Не можна з вами не погодитися, що наявність хорошого колективу є обов’язковою умовою досягнення командою високого рівня гри та позитивних результатів в офіційних іграх. Та все ж не менше залежить і від підготовки команди. Тож розкажіть про плани вашої команди на зимове міжсезоння.
– З відпустки хлопці повернулися 12-го січня. Перші два дні ми проходили поглиблений медогляд, а в суботу, на Новий рік за старим стилем, провели перше тренування. В режимі одноразових занять будемо працювати упродовж перших п’яти днів – по 18-е січня включно. 19-го числа, на Водохреща дамо команді вихідний, а з 20-го січня переходимо до режиму роботи – по два тренування щоденно. Так працюватимемо по 30-е число включно. Будемо поєднувати роботу з м’ячами із заняттями, що будуть скеровані на рівень функціональної підготовки: кроси, фітнес, тренажерний зал... Зіграємо в цей період і три контрольних спаринги. Першу гру проведемо 23-го січня проти ФК «Львів», через чотири дні, 27-го числа домовилися зустрітися з «Вересом» із Рівного, а 30-го січня зіграємо з нашими юніорами U-19. Після цього, 31-го числа, надамо команді один вихідний, а 1-го лютого летимо на тренувальний збір до Туреччини. Там тренуватимемося два тижні, упродовж яких зіграємо ще чотири спаринги. 15-го лютого повернемося до Львова і почнемо вже безпосередню підготовку до першого весняного офіційного поєдинку в Одесі проти «Чорноморця». Як саме по датах і на якому газоні будемо готуватися до цього матчу, залежатиме і від того, на яке число призначать гру та яке поле оберуть одесити.
– Міжсезоння – це пора не тільки тренувальних зборів і контрольних матчів, а й кадрових змін у складах усіх команд. Напевне, є вони і в молодіжці «Карпат».
– Зараз на тренуваннях у нас працюють 24 футболісти – три воротарі і 21 польовий гравець. Я вже казав, що трьох хлопців Олег Дулуб взяв до Туреччини на перший збір головної команди клубу. З нами ж тренуються шестеро гравців, які восени грали за юніорську команду «Карпат» U-19. Це воротар Антон Задерейко, крайній оборонець Юрій Завінський, центральний захисник Олег Веремієнко, два опорні півзахисники Остап Малашевський і Віталій Сільченко та фланговий нападник Володимир Войтович. Окрім них, переглядаємо ще двох гравців, але імена їхні називати наразі не буду, бо нічого конкретного сказати не можу – ми тільки почали тренуватися, а по одному–двом заняттям робити висновки не хочу.
– Яким є настрій хлопців на тренуваннях?
– Перед початком тренувань ми провели зібрання, поговорили з хлопцями. Ще раз наголосили їм на тому, що їхня подальша футбольна доля повністю залежить лише від них самих. Шанс отримає кожен – це я гарантую стовідсотково. А вже хто і як ним скористається, це вже інше питання – тут кожен з них, як вчить народна мудрість, сам є ковалем свого футбольного щастя. Поблажок не буде ні для кого. Ну, а яким буде склад команди у весняних іграх, то ви прекрасно знаєте, що молодіжна команда залежна від основної. Подивимося, кого з наших підопічних Олег Дулуб забере в першу команду, а кого з неї, навпаки, віддадуть нам. Та в будь-якому разі будемо прагнути виконувати поставлені перед нами завдання – готувати молодих гравців для основи і паралельно хочемо здобути один з комплектів медалей чемпіонату України. Сподіваюся, з обома завданнями ми впораємося.