— Диви, які мужики! Не то шо ті слюньтяї і мамині синочки з нашої роботи. Якби такий мене за попу вхопив, я б лише писнула і в його руках поплила. Диви-диви, як он у того м'язи випирають, — каже своїй рудоволосій подрузі блондинка років із 30.
19 листопада вони сидять у залі на третьому поверсі львівського комплексу "Шувар-експо". Тут проходить перший фестиваль силових видів спорту "Сила нації". Три дні спортсмени змагаються в армреслінгу, паверліфтингу, важкій атлетиці та бодибілдингу.
Паверліфтери виконують вправу "жим штанги лежачи".
— Ой, цей мені найбільше подобається. Такий молоденький. Волоссячко світле, очки голубі. Усе, я закохалася в нього по вуха. А на тілі жодного волоска. Лялька, а не чоловік. Давай, красавчик, жми! Я тебе після виступу зацілую, — кричить дівчина, коли атлет починає робити вправу.
Зі сцени спускається 50-річний Михайло Невзоров. Приїхав із міста Новояворівськ на Львівщині. Працює охоронцем на пошті. За лаштунками сідає на стілець. Важко дихає. Накидає на спітнілі плечі білу спортивну куртку.
— Фух, таки підняв, — каже, витираючи піт із чола. — Я певною мірою новачок у цьому спорті. Почав тренуватися аж у 45 років. Але то не запізно. Тут є різні вікові групи. До того серйозно займався гирями. Зробив на них першого майстра спорту СРСР у області. Їм як усі в Україні — борщі, супи, картоплю. Просто стараюся вживати більше м'яса і риби. Дієти перед змаганнями не дотримуюся. У мене вага 120 кілограмів. Якраз те, що треба. Маю один забобон — одягаю навиворіт плавки, щоб перемогти.
— Дружину замучили графіки моїх тренувань і харчування, — розповідає чемпіон світу з паверліфтингу 30-річний Іван Фрейдун. — А я не можу без спорту. Мужиком себе відчуваю, коли тяжесті двигаю. У мене то з самого дитинства. Тато трактори ремонтував, а я біля нього натягував на шестерню колеса і так качався трохи. Коли до Львова поступив, то на тренажери хотів ходити. Але за них платити треба було. Грошей навіть на їжу не вистачало. Та штангою дозволили задурно користуватися. Так я й опинився в паверліфтингу.
Біля нього стоїть Ярослав Чала, 64 роки, допомагає правильно екіпіруватися. Затягує спортсменові пояс. Міцно зав'язує шнурки на кистях рук.
— Через спорт маю інвалідність по другій групі — розрив плеча заробив, але ще й досі виступаю. Через травми тренуватися мушу щодня. Тоді нормально почуваюся, м'язи ніби розігріті. Якщо пропущу тренування, то на ранок навіть шнурків зав'язати не можу. Найбільше почав травмуватися, коли ввели форму. Колись без майок виступали, голі до пояса. То було легше. А ті майки покласти штангу не дають нормально. Сковують атлета, ще й коштують 200 доларів.
На змаганнях перемагає Іван Фрейдун (на фото). Йому вручають кубок.
На першому поверсі комплексу — базар. Продають м'ясо-молочну продукцію. Повз плакати з оголошенням про фестиваль проходить пенсіонерка Лідія Хмара, 64 роки. Одягнута в сірий плащ. На голові бордова квітчаста хустина. Несе сумку з картоплею та двома головками капусти. Зупиняється. Уважно розглядає зображення культуриста на афіші.
— Тьху ти, спортсмени мені знайшлися. Краще би взяли "кравчучки" в руки і хоть раз помогли тяжесті мені з базару принести.