У словацькій столиці вона здобула чотири перемоги з шести в груповому раунді, а в плей-оф виграла аж сім боїв.
— Цей турнір запам'ятаю назавжди, — каже "Експресу" Яна Шем'якіна. — Це були мої перші змагання після Олімпійських ігор у Ріо-де Жанейро у серпні 2016 року. Я активно і відповідально готувалася до поїздки до Словаччини. Зізна юся, не була впевнена у своїй перемозі, бо не знала справжніх своїх можливостей. У Братиславі зрозуміла, що в мене все виходить і що можна знову перемагати у когорті найсильніших фехтувальниць світу.
— Ви перебували два роки у декретній відпустці. Чи часто в цей період займалися спортом?
— З серпня 2016-го жодного разу не брала до рук шпаги! Хотіла відпочити від спорту. Мені це вдалося. Лише в серпні цього року знову відновила тренування. Приємно, що мені вистачило одного місяця для того, щоби знову зійти на п'єдестал.
— Відчули якісь зміни у фехтуванні після дворічної перерви?
— За цей час відчутно змінився склад світової еліті. Деякі суперниці завершили кар'єру, а на їхнє місце прийшли сильні молодші спортсменки. Зрозуміла, що за два роки я багато чого забула у фехтуванні. Голова пам'ятає, як треба фехтувати, а от на ділі все набагато складніше. Потрібно провести декілька турнірів, щоб усе згадати.
— Під час декрету не було бажання завершити спортивну кар'єру?
— На початку моєї декретної відпустки зрозуміла, що вже не повернуся у спорт. Мені було дуже комфортно разом зі сім'єю, і я щиро вірила, що вже завершила кар'єру. Таку думку тримала впродовж усієї вагітності і навіть декілька місяців після народження донечок Даринки та Серафимки, які з'явилися на світі з різницею в одну хвилину.
Минав день за днем, я дуже прив'язалася до дітей і не хотіла знову починати активні заняття з фехтування. Та мене все одно не влаштовувало сидіння вдома. Захотілося руху. Раптом відчула, що мені бракує улюбленої справи — фехтування. От і вирішила повернутися.
— Як вам вдається поєднувати спортивну кар'єру з вихованням двійнят?
— Мені дуже допомагає моя мама. Також рада, що нарешті знайшла надійну няньку. Та я не з тих мамів, що всі обов'язки перекладають на плечі помічників. Залюбки займаюся пранням та прасуванням речей, готуванням їжі та іншою роботою. І багато уваги приділяю донечкам. Їм по одному рочку і одному місяцю. Дякую дівчаткам, що відпустили матусю на два дні на турнір до Словаччини. Це була перша наша розлука.
— Як чоловік ставиться до вашого повернення у спорт?
— Неодноразово просив не робити цього і присвятити себе сім'ї. Та побачив вогонь у моїх очах і зрозумів, що я не можу жити без фехтування. Він змирився. Тепер коханий активно мене тренує і підтримує.