Євген Чижович. Українець, який навчив американців гри у футбол

Добиватись успіхів завжди приємніше на рідній землі… Там тебе завжди привітають, гідно оцінять, продовжать твою справу. Так є у більшості нормальних країнах, та, нажаль, не в Україні. Як би ми всі не любили нашу Вітчизну, потрібно визнати, що наша країна через недолугість чиновників втратила низку видатних спортсменів, які перебрались під кольори інших держав. Прикладів можна навести безліч. Останні – це хоча б призери і чемпіони зимової Олімпіади в Сочі, які є вихідцями із України, але які з тих чи інших причин нашу країну на міжнародній арені вже не захищають.

Євгена Чижовича до списку втрачених Україною спортивних талантів, звісно, причисляти не можна. Але щось спільне в долі видатної футбольної людини, яка нещодавно пішла із життя, із іншими загубленими Україною талантами, знайти можна. То, хоча б, історія складного і нестабільного життя, яка і змусила родину Чижовича в свій час емігрувати з України в пошуках кращої долі. Народилася людина, широко не відома українському загалу, але від того не менш талановита і поважна, у селі Лютовиська, що зараз є в Старосамбірському районі Львівської області. Євгену було шість рочків, коли на українську землю прийшла страшна і руйнівна війна. Після її закінчення родина Чижовичів в пошуках стабільності і можливостей для кращого життя перебралась за океан – до Сполучених Штатів Америки. Там і судилося Євгену стати тим, ким він в підсумку і став.

Популярність, звісно, в часи всесвітнього прогресу – то показник доволі неоригінальний. Можна стати кумиром мільйонів, взагалі, витворяючи якісь дурниці і просто демонструючи то широкому загалу. Обов’язково знайдеться той, хто захоче це повторити і розповісти про це сусіду, другу, брату і так далі… А можна стати знаменитістю, що більш цінно, виокремившись талантом у якісь популярній справі, наприклад, футболі. Та Євген Чижович пішов ще далі… Він зробив собі ім'я в США, перш за все, сумлінною працею і тим, що до останнього свого подиху був вірний ідеалам; тим, що свою роботу перетворив на своє життя.

В Сполучених Штатах Америки футбол поки що – не культ, як у Європі. Прогресивні американці, маючи шалені фінансові можливості і прагнучи за ментальністю у всьому бути першими, тільки в останні декілька десятків років підтягнулись до більш-менш пристойного рівня. Тож Юджин, як з поправкою на місцевий лад називали американці Євгена, повинен був мати особливу любов до футболу і відзначатись неабиякою наполегливістю. Добре відома історія 1950-го року, коли американці, будучи в футболі аматорами, побили самих родоначальників гри. А в тій збірній США, між іншим, виступали поліцейські, вчителі, посудомийці… Одним з учасників тієї команди був легендарний Уолтер Бар, автор гольового пасу на Джо Гатьєнса. Так от, Бар в свій час поділився з громадськістю секретом прогресу американського соккеру. На думку Уолтера, футбол в США набув прогресивних рис саме завдяки емігрантам, які зі своїм непізнаним для американців баченням гри, переїжджали за океан в пошуках кращого життя і заодно вчили місцевих грати у футбол. Бар сам був вихідцем з сім'ї емігрантів (його батьки в свій час переїхали до США із Галичини), тому всі ці тонкості відчував на власній шкірі. А ще, віддаючи шану своєму походженню, Уолтер тепло спілкувався з емігрантами із України. Він навіть виступав за команду емігрантів "Філадельфія Юкрейніан Нешнлз", а згодом був її тренером. Саме там Уолтер і познайомився з Євгеном Чижовичем та ще двома його братами, оцінивши істинний вплив емігрантів на розвиток американського соккеру.

Тоді, ще раз зауважимо, в США панували зовсім інші види спорту. Соккер приваблював непідкупною боротьбою, але не мав належного розвитку через відсутність нормального фінансування. Футбол був аматорським, а балом в аматорських лігах правили емігранти. І не раз переможцями змагання ставали команди, сформовані з вихідців із України. Одна з найтитулованіших з них – саме "Філадельфія Юкрейніан Нешнлз".

Легендою тієї команди був Володимир Чижович – рідний брат Євгена. Більше десяти років Володимир захищав кольори "української Філадельфії", став з нею чотириразовим чемпіоном США і володарем Кубка країни, вигравав Кубок Льюіса (турнір в США) і аматорську лігу, був членом Команди Всіх Зірок. Нині в США ім'я Уолта (Володимира) Чижова носить щорічна нагорода за багаторічну роботу і видатні досягнення у футболі США. Без сумніву, культова особистість… Євген Чижович, як і ще один його брат Ігор, у футбольній справі добився менших висот, але для американців і того вистачило, щоб теж назвати вихідця із України Євгена Чижовича легендою місцевого соккеру.

На початку поточного року Юджин Чижович у віці 79-ти років отримав нагороду імені свого брата, а вже в середині року – буквально кілька днів тому – пішов із життя, не витримавши складної боротьби із раком.

Після успішної роботи у "Філадельфії Юкрейніан Нешнлз", Євген залишив її на опіку своєму братові, а сам прийняв запрошення канадського "Монреаль Україна". З ним Євген став чемпіоном Канади 1957-го року, ще гучніше заявивши про себе на Американському континенті. Футбол став для Юджина справою життя і розставатись з нею він не хотів навіть після того, як вік уже не дозволяв носитися по полю в погоні за шкіряним м’ячем.

Повісивши бутси на цвях, в житті Євгена почався новий етап – етап не менш славний, ніж період, коли Євген був діючим футболістом. Етап шкільного вчителя фізкультури, дитячого тренера, тренера аматорських і професійних команд. Але саме видатна робота з дітьми, забігаючи наперед, допомогла Євгену Чижовичу у 2008-му році увійти до Зали Слави Американського Соккера.

Євген був дуже освіченим чоловіком, власне, як і всі з його сім'ї. Брат Володимир приблизно в 24-ри роки у вільний від гри час вчився тренерському ремеслу, маючи на той момент уже диплом про закінчення університету і працюючи над футбольними книгами. Зрозуміло, що Євген не міг не обмінюватись досвідом з братом, як і з іншими прогресивними з футбольної точки зору людьми. Після закінчення ігрової кар’єри Юджин Чижович отримав запрошення стати тренером команди Вищої Школи Коламбії в Нью-Джерсі. Прийнявши запрошення, Євген в подальшому житті ні миті про то не шкодував.

Успіхи роботи з дітьми, без перебільшення, були видатними. Точно зараз важко сказати, скільки сезонів Чижович очолював шкільну команду "Коламбії", але число це коливається в межах від 40-ка до 50-ти. Біля тисячі матчів, з яких більше семиста були переможними… Результати Євгена Чижовича - тренера являються одними з кращих в світі у своєму роді.

Успіхи Юджина не могли залишити байдужими чиновників із федерації футболу США. Українця за походженням забажали бачити на управлінських посадах загальнонаціональних команд, зокрема, в збірній США. Відкривши Євгену тренерську ліцензію ФІФА, тут же спеціалісту була зроблена пропозиція очолити Олімпійську збірну Сполучених Штатів Америки. Далі Євген Чижович працював у тренерському штабі збірної, яка приймала участь у кваліфікаційних турнірах до чемпіонатів світу, а в році 1973-му став головним тренером колективу. Відомостей про той етап роботи Чижовича небагато, хоча, відомо, що головним тренером працював він не довго. Втім, за короткий час, як повідомляють деякі джерела, встиг обіграти сильну збірну Польщі (олімпійського чемпіона 1972 і призера чемпіонату світу 1974, між іншим). В доробку Чижовича ще робота з клубом "Нью-Йорк Аполлон" і членство в організаційному комітеті клубу МЛС "Нью-Йорк – Нью-Джерсі МетроСтарс".

Євген Чижович вважається одним з трьох перших тренерів США, котрі свого часу отримували ліцензію вищого класу "А". Але розрадою для Юджина завжди була робота з дітьми. "Робота з дітьми – це робота, яка приносить задоволення" – так у похилому віці відповідав Євген Чижович на питання щодо втоми чи самопочуття. Він говорив, що в свої 78-ім почувається навіть не на 58-ім, а ще молодше, бо в свій час отримав багато позитивних емоцій від своєї праці. Він виховував не тільки спортсменів, він виховував розвинутих, багатогранних особистостей, які знали, що потрібно в першу чергу цінувати у житті і як потрібно ставитись до людей. Він учням відкривав себе повністю, за що був не висміяний, а був нагороджений їхньою нефальшивою увагою і шаною. Євген Чижович став прототипом тренера у голлівудському фільмі "Грейсі", над котрим працювали Елізабет та Ендрю Шу. Обоє – учні Чижовича, які в зрілому віці прославились як актори. Більше успіхів на цьому поприщі у Елізабет, яка відома, зокрема, за ролями в фільмах "Назад у майбутнє 2" та "Назад у майбутнє 3". Ендрю, в свою чергу, заробив славу роллю у серіалі "Район Мелроуз", хоча акторство – то не єдиний талант 47-річного чоловіка. Він отримав гарну освіту, спеціалізувався на історії, математиці, але найбільше – на спорті. Трагічна доля сім'ї Ендрю Шу змусила його добряче покидатись по світу. Свого часу виступав навіть за одну із футбольних команд Зімбабве, демонструючи свої навики, здобуті на заняттях Євгена Чижовича.

В основі фільму "Грейсі" – реальна історія із життя Елізабет Шу. Після втрати брата – талановитого футболіста шкільної команди, улюбленця публіки, - дівчина дала собі слово, що в честь пам'яті брата проб'ється до основи його команди. Від такої ідеї в захваті не був ніхто, в тому числі і тренер, прототипом якого і виступив колишній вчитель Елізабет та Ендрю Шу Євген Чижович.

То в нас, в Україні, це ім'я, як і ім'я Володимира Чижовича, рядовому футбольному вболівальнику розповість не дуже багато про що. А десь у світі етнічного українця шанували і шанують як батька, як натхненника, як новатора, як людину, котра випереджала свій час. Євген Чижович гідний того, щоб про нього пам’ятали і в Україні.