Три дні тому в іспанській Гранаді офіційно запалав вогонь XXVII Всесвітньої зимової Універсіади. На Піренеях буде розіграно медалі у змаганнях з гірськолижного спорту, сноубордінгу, фрістайлу, шорт-треку, фігурного катання, керлінгу та хокею.
Втім, для українських вболівальників найбільш цікавими, з позицій завоювання медалей нашими студентами, були змагання з біатлону, лижних перегонів, стрибків з трампліну та лижного двоборства, які тривали у словацьких містечках Штребске Плесо та Осрблі. Саме про виступ українців у цих дисциплінах та про те, що відбувалося довкола змагань своїми враженнями на словацькій землі поділився ректор Львівського державного університету фізичної культури, професор Євген Приступа.
– В останні роки значимість Всесвітніх Універсіад значно зросла, що й підтверджують нинішні студентські зимові ігри. У Словаччині та Іспанії представлено 43 держави, честь яких захищає понад півтори тисячі спортсменів. Про престижність цих змагань свідчить і той факт, що Універсіаду-2015 відкривали глави держав – президент Словаччини Андрій Кіска та король Іспанії Філіп VI. Дуже красивою була церемонія відкриття і з приємністю хочу відзначити, що майже всі присутні визнали найкрасивішою форму української делегації. Наші спортсмени, тренери та офіційні особи були одягнуті насправді дуже ефектно. Тож зі стовідсотковою впевненістю можна стверджувати, що українські дизайнери свою Універсіаду виграли. Також на найвищому рівні були й всі організаційні моменти. Жодних зауважень не було до умов проживання, харчування та транспорту. Навіть погода майже на сто відсотків задовольнила усіх.
– Як трибуни зустрічали українську делегацію під час відкриття Універсіади?
– Відношення до нашої делегації було дуже теплим. Коли ми з’явилися перед трибунами, це викликало море позитиву у глядачів. Та й загалом, спілкуючись із господарями та представниками делегацій інших країн ми постійно відчували їхню підтримку нашій державі. Щоправда виняток склали росіяни. Ви знаєте, це мабуть якийсь фатум, але на церемонії відкриття ми знаходилися, як і в політиці, між делегаціями Росії та США. І саме тут особливо яскраво ми відчули різницю у ставленні до нас американців та наших «старших братів». Спортсмени США весь час з нашими хлопцями та дівчатами спілкувалися, жартували, бажали одні одним успішних стартів. Складалося враження, що зустрілися старі добрі друзі. Натомість представники Росії – як спортсмени, так і офіційні особи – увесь час уникали контактів з нами. Які там посмішки, які там жарти – вони з нами навіть не віталися, а то й не приховували свого ворожого ставлення. Коли я вперше в Словаччині зустрів своїх старих знайомих з Росії, з якими не на одних попередніх змаганнях навіть за чаркою разом відзначали вдалі виступи як українців, так і росіян, а вони тепер зробили вид, що ми абсолютно незнайомі, то я був просто шокований і не розумів, що відбувається. Так, нині відношення між Україною та Росією на офіційному рівні самі знаєте які. Але ж ми прості люди і працюємо в одній сфері діяльності. Зізнаюся, аж такого я не очікував. Але, спостерігаючи за представниками Росії, я зрозумів, що в складі їхньої делегації, як і в старі «добрі» радянські часи, чимало працівників спецслужб. То ж і спортсмени, і тренери, і офіційні особи боялися їх, а тому й уникали будь-яких контактів з нами. Що ж, звісно все це неприємно, але це не наші, а їхні проблеми. В мене ж до них лише одне запитання: так де ж при владі хунта – в Україні чи Росії? Думаю, відповідь на це питання дасть тільки час. Ну а на чиїй стороні правда, показав перший старт Універсіади.
– Ви маєте на увазі перемогу нашого Дмитра Русинова в індивідуальній гонці біатлоністів?
– Так, звичайно. «Золото» Дмитра, зізнаюся, викликало у мене протилежні почуття. Як ректор Львівського університету фізкульури, я вболівав за представника нашого вишу Віталія Кільчицького. Адже саме він був головною надією нашої делегації на «золото» в цій дисципліні, про що до початку змагань говорив і президент Федерації біатлону України Володимир Бринзак. На жаль, гонку Віталій провалив, і не те що в призери навіть, в топ-10 не попав. Однак, перше «золото» Універсіади все одно виборола Україна. Дмитро Русинов настільки блискуче провів гонку, що ані норвежці, ані росіяни нічого не змогли з ним зробити. І мене, і всіх решту українців, які були в Осрблі, просто розпирало від гордості за нашу державу, коли на найвищій сходинці подіуму стояв наш біатлоніст Дмитро Русинов. І напевне символічно, що в своєрідній почесній варті, тобто на другій та третій сходинках, стояли двоє росіян. Також дуже приємно і цікаво було спостерігати в хвилини нашого тріумфу за тренерами та офіційними особами російської делегації – вони були схожі на побитих псів. Знаєте, не було жодних сумнівів, що вони аж ніяк не розраховували втратити цю золоту медаль. Скажу вам, я був настільки щасливий в той момент за перемогу Русинова над росіянами, що навіть забув про невдачу Кільчицького.
– Після індивідуальної, Кільчицький провалив і спринт та гонку переслідування. Чи розраховували ви на його успіх в заключний день змагань біатлоністів – мас-старті?
– Віталій приїхав на Універсіаду в статусі лідера нашої команди і ми розраховували, що він виграє кілька нагород, а коли трішки пофартить, то повернеться додому з п’ятьма медалями. Однак, ми зайвий раз переконалися, що в біатлоні планувати щось дуже важко. Невдалі виступи Кільчицького у трьох перших гонках призвели до того, що він навіть не потрапив до команди на змішану естафету. Але як засвідчив подальший хід подій, можливо це було й на краще. Він мав час зібратися, аби якомога краще підготуватися до мас-старту. Звичайно, ми вірили в нього, бо він сильний спортсмен. До того ж Віталій – людина самолюбива і було зрозуміло, що в своїй останній гонці на Універсіадах (за віком він більше не зможе брати участі в цих змаганнях) зробить усе, аби перш за все самому собі довести, що в біатлоні він чогось вартий.
– А по ходу гонки, зокрема після третьої стрільби, ви продовжували вірити в його перемогу?
– Мені розповідали, що коли Віталій на третьому вогневому рубежі, у першій «стійці», тричі промахнувся, то російський коментатор сказав, що його можна сміливо викреслити з числа претендентів на медаль. Те саме він спрогнозував і щодо Русинова. Видно, він не дуже добре знається на біатлоні – в цьому виді спорту, як ні в якому іншому, все може перевернутися з ніг на голову за лічені секунди. Зрозуміло, що після третьої стрільби наші хлопці не виглядали претендентами на медаль. Адже попереду були два сильні норвежці і росіянин, які й мали нібито розіграти увесь комплект нагород. Однак по чотири промахи у норвежців та два у росіянина подарували шанс обом нашим хлопцям. І тут треба віддати належне Дмитрові та Віталію, які скористалися ним на всі сто відсотків. Розстрілявши, немов з автомата, по п’ять мішеней, вони понеслися до фінішу, аби розіграти «золото» та «срібло». І тут не можу не сказати знову ж таки про гордість за наших хлопців і про те, яке задоволення я отримав, кинувши погляд в бік тренерів збірної Росії, які змушені були спостерігати за «золотими розбірками» українців на останньому колі. Тут до речі, на мою думку, і зіграв свою роль той факт, що Кільчицький на відміну від Русинова не біг у змішаній естафеті. Більш свіжий Віталій на останньому кілометрі втік від Дмитра і таки завоював своє «золото». Однак на фініші вони були обоє неймовірно щасливі, так само як і вся наша делегація.
До речі, групу підтримки української команди відзначив навіть диктор на стадіоні в Осрблі. Під час церемонії нагородження, він наголосив, що саме українці найкраще і найбільш організовано підтримували своїх спортсменів. І справді, наші заряди – «Україно, вперед!», «Слава Україні! Героям Слава!» та інші, які ми неодноразово вигукували упродовж кожної гонки, були значно потужнішими та ефективними від намагань вболівальників інших команд підтримати своїх спортсменів.