Мінус брати Грицини та Роман Кордоба – протягом першого літнього місяць Енергія втратила трьох гравців стартової четвірки, що навряд тішить місцевих вболівальників та головного тренера. Усі троє гравців, як недивно, відправилися в одному напрямку: до Білорусі (Грицини – в Сталіцу, Кордоба – в Вітен). І хоча на перший погляд подібні трансфери виглядають доволі дивно, певну логіку та аргументацію в них можна відшукати.
ЩО ВТРАЧАЄ ЕНЕРГІЯ?
По-перше, трьох гравців стартової четвірки, про що уже йшла мова трішки вище. Це означає, що львів’янам доведеться формувати склад наново: перетасовувати четвірки, шукати підсилення та видозмінювати гру. Особливо потужно по потенціалу віце-чемпіонів України вдарить втрата братів Грицин – Микола і Михайло були справжніми лідерами та вожаками команди, які не один матч витягували на своїх плечах.
По-друге, збалансованість та напрацьовані схеми. Власне, цей пункт є продовженням попереднього: залишившись, фактично, без основної четвірки, Енергетикам доведеться вчитися грати по-новому. І усі ті напрацювання, котрі вдалося втілити в життя Валерію Легчанову впродовж останнього сезону, потрібно буде проводити знову. Але тепер опираючись на інших гравців. Гравців, які невідомо, чи зможуть виконати поставлені перед ними завдання.
З іншого боку, керівництво Енергії розуміло, що власноруч віддає основних гравців. Срібні медалі чемпіонату не дають команді права грати в єврокубках наступного сезону, а покращувати умови контрактів, зважаючи на виступи лише в українському чемпіонаті, керівництво клубу не поспішало. По суті, Енергія навіть не намагалася втримати своїх гравців, про що говорив в інтерв’ю Михайло Грицина: «У Енергії нас без проблем відпустили, бо прекрасно розуміли ситуацію і всі умови». А значить, львів’яни усвідомлювали, що їх чекає попереду – і готові рухатися далі. Навіть без своїх лідерів.
ЩО ДАЛІ ЧЕКАЄ НА ЕНЕРГІЮ?
Риторичне запитання, відповідь на котре може дати лише наступний сезон. Минулої осені Енергетики теж дуже й дуже важко стартували, однак потім зупинилися лише в кроці від чемпіонського титулу. Ймовірно, прогрес команди по ходу сезону переконав керівництво, що Енергія зможе доволі швидко оговтатися від втрати трьох основних гравців.
Це, втім, не означає, що львів’яни можуть не підсилюватися: без вхідних трансферів віце-чемпіони України не належатимуть до когорти претендентів на золоті нагороди у новому сезоні. Усе-таки Продексім, Локомотив, ХІТ та навіть Ураган намагаються не тільки втримати своїх лідерів, але й підсилитися. Загальний рівень чемпіонату потихеньку підійметься на попередні рівні, і тому внутрішніх резервів Енергії забракне для повноцінної боротьби за чемпіонство.
ЩО ДАЄ ЦЕЙ ТРАНСФЕР БРАТАМ ГРИЦИНАМ?
Виступів в одному лише чемпіонаті України найкращим гравцям Енергетиків було замало. Хто б там що не казав, але саме єврокубки – головний стимул для виступів амбітних футзалістів в нинішній Екстралізі. І допоки Енергія продовжувала битися за місце в Кубку УЄФА, брати Грицини залишалися в команді. Як стверджує Михайло, жодних перемовин з білорусами вони не вели аж до завершення фінальної серії.
Але коли стало відомо, що наступного сезону не буде навіть трьох матчів в єврокубках, рішення було прийняте дуже швидко. На користь мінської Сталіци зіграло зразу декілька факторів: єврокубки і фінанси. Чинні чемпіони Білорусі, які вперше за останні три роки вийшли в Кубок УЄФА, проводять дуже серйозне підсилення, аби не обмежитися лише трьома матчами в найпрестижнішому клубному турнірі. Миколу і Михайла такий розвиток подій, звісно ж, задовольняв. І тому, незважаючи на нижчий рівень чемпіонату Білорусі на фоні української Екстраліги, брати Грицини довго не роздумували над переходом. Амбітний клуб для амбітних гравців – Енергія без Кубка УЄФА не могла бути повноцінним суперником Сталіци.
Чому не трансфер у якийсь західноєвропейський клуб? Братів цікавить перехід лише в стан лідерів одного з чемпіонатів, а такі команди не виходили на Михайла і Миколу. Білорусь у такій ситуації залишалася єдиним варіантом для можливого трансферу – і брати Грицини ним сповна скористалися.
ЩО ДАЄ ЦЕЙ ТРАНСФЕР РОМАНУ КОРДОБІ?
Найважливіша причина переходу Романа – фінансова сторона питання. У цьому можна не сумніватися. У 33-річному віці футзалісти починають думати уже не тільки про спортивну складову, але й про те, як забезпечити себе фінансово після завершення кар’єри. Енергія запропонувати такого контракту, як Вітен, не змогла, відповідно, Роман опинився в Білорусі.
Не варто забувати також, що Кордоба доволі недавно уже виступав в місцевому чемпіонаті – не так далеко, як два роки тому українець відіграв сезон в Борисові-900. Тож про жодну адаптацію чи подібні речі й мови не може бути: Кордоба гратиме уже з перших матчів на своєму рівні, який, звісно, повинен допомогти його новій команді у боротьбі за медалі в чемпіонаті Білорусі.
НАВІЩО БІЛОРУСАМ СТІЛЬКИ УКРАЇНЦІВ?
Усе дуже просто: фінансові апетити українських гравців не такі високі, як у інших європейських гравців. Білоруські клуби пропонують хороші суми, але в євровому еквіваленті усе це не виглядає так масштабно. А от в гривненому – більше ніж.
Тому для білорусів, які впродовж останніх років активно працюють на трансферному ринку, запрошуючи багато легіонерів, варіант з підписанням представника України виглядає більш привабливим в фінансовому плані. Ще однією важливою причиною є відсутність мовного бар’єру, усе-таки європейським гравцям куди складніше адаптуватися в чемпіонаті Білорусі.
Очевидно, що пропонуючи хороші контракти, білоруси хочуть натомість отримати високий рівень гри. Зважаючи на посередній рівень місцевого чемпіонату, українські футзалісти без проблем справляються зі своїм завданням. У виграші, таким чином, опиняються усі: і спортсмени, які отримали великі гроші, і клуби, які здобули необхідне підсилення.
Для білоруських клубів українські гравці – престижні легіонери, які обов’язково повинні підсилювати команду. Та ж Сталіца у це міжсезоння підписала лише трьох легіонерів: бразильця Морено та, власне, братів Грицин. Генеральний менеджер чемпіонів Білорусі взагалі назвав Михайла та Миколу «найкращими українськими легіонерами, які коли-небудь грали в чемпіонаті Білорусі». Очевидно, що пропонуючи хороші контракти, білоруси хочуть натомість отримати високий рівень гри. Зважаючи на посередній рівень місцевого чемпіонату, українські футзалісти без проблем справляються зі своїм завданням. У виграші, таким чином, опиняються усі: і спортсмени, які отримали великі гроші, і клуби, які здобули необхідне підсилення.