Стаття розміщена в рамках блогу : Стенограма думок швидкістю 300 км
Ця історія про команду Формули 1. Про одну з тих команд, які не здобули ґлянцевої слави. Власне, їх зараз ніхто не згадує. А дарма! Слухати затерті факти про лідерів перегонів вже відверто нудно. Тож пропоную згадати неординарну команду, яка могла відчайдушно боротись, маючи старезні мотори та всього шість працівників.
Якби Енцо Колоні почав свою діяльність десь в 1960-х роках, то все би було просто супер: він би був одним з десятків собі подібних керівників невеличкої команди. Але італієць заснував свою команду десь на двадцять років пізніше, ніж треба було. Часи були вже не ті, коли ти міг придбати клієнтське шасі та прямувати до вершин.
Однак, у 1983-му, коли Coloni почала своє життя, все було чудесно. Колишній пілот молодших серій Колоні перемагав тут і в якості власника команди. В 1984 році його пілот Іван Капеллі переміг в італійській Формулі 3. А через два роки відбувся дебют в Формулі 3000. Старе шасі March не принесло успіхів, але, попри те, було прийнято рішення дебютувати в Королеві автоспорту - Формулі 1.
У 1987 Enzo Coloni Racing Car Systems стала однією з елітних команд світу. Двигуном обрали Cosworth DFZ. Цікаво, що Енцо Колоні хотів сам сісти за кермо, але якось його відмовили від такої ідеї. Пілотом став Нікола Ларіні. Він не зміг протистояти дуже слабкому болідові. На одинадцятому етапі сезону, Гран-Прі Італії, пройти кваліфікацію на вийшло. А в Іспанії старт хоча й вдався, проте з останнього місця. Та й проїхати тоді вдалось сім зі шматочком кіл. Підвіска не витримала та й розсипалась...
У 1988 році Coloni провела свій перший повноцінний і найвдаліший сезон. За кермо сів Габріеле Тарквіні. Швидкості вистачало, аби проходити кваліфікацію, але надійність у гонках не тішила. Борючись із цим аспектом, всі й забули про доведення шасі в плані швидкості. Ще в Канаді вдалось фінішувати на восьмому місці, а починаючи з шостого етапу навіть на кваліфікацію попасти було зась. Тотальний дефіцит в команді змушував сховатись в тіні талант Тарквіні. Дуже рідко вдавалось фінішувати... Канадське восьме місце залишилось найкращим досягненням. Відтак, Coloni фінішувала в сезоні 15-ою з 17 команд.
Сезон 1989 року підопічні італійського романтика почали з минулорічним шасі. Пілотами стали П`єр-Анрі Рафанель (рента-драйвер, який вирішував частину фінансових проблем) та Роберто Морено. Перший звично провалював передквалфікацію, а другий задовольнявся участю в кваліфікації. На нове шасі дуже і дуже чекали. Морено навіть стартував у Гран-Прі Канади, але зламалась коробка передач. Скоро з команди пішли Рафанель та конструктор шасі. Другим пілотом став Енріко Бертаджіа. Потім були локальні успіхи: Морено в Португалії кваліфікувався п`ятнадцятим! Проте в суботу трапилась аварія, яка зламала гонку. Запасного носика в команді просто не виявилось. Ремонтували, як могли. Але й то не допомогло. Морено одинадцять кіл плентався трасою, доки феєрично з іскрами не здалась електроніка. А новий ніс привезли через якихось кілька етапів...
Та серед безпросвітної пітьми... Енцо Колоні якимось дивом змусив Subaru укласти союз з його командою на 1990 рік! Все почалось з того, що японські виробники моторів були дуже впертими: вони хотіли виробляти для Формули 1 опозитні двигуни (як і для серійних автомобілів). Спочатку запропонували їх Джанкарло Мінарді, який після тестів впевнено відмовив мотористам. Тоді на горизонті з`явився наш товариш Енцо Колоні. Він не лише здобув двигуни Subaru, а й заводську підтримку, в тому числі й фінансову. Відтепер японці мали 51% команди, але керівником залишався її засновник. Все б чудесно, але, як я згадував, Subaru були впертюхами ще тими і двигун зробили на старий лад. До цього ще й додались проблеми з шасі. Все, що залишалось, так це доробити невдалий проект минулого року. Як сказав один блогер, "те, що вийшло, нагадувало з вигляду танк і керувалось, як кувадло, що летить". Перед першою гонкою (Гран-Прі США) болід спробували прямісніько коло місцевого супермаркету. Може би я й не говорив, що Бертран Гашо (новий пілот) не пройшов тоді передкваліфікацію, але... він програв передостанньому пілоту більше трьох хвилин. Згодом справи пішли трішки краще, але жодного старту так і не відбулось. Влітку Subaru пішла геть з Формули 1, залишивши Coloni без двигунів. Знову повноцінний власник команди Енцо Колоні підписав контракт з Cosworth.
До сезону 1991 року команда підійшла з шістьма працівниками. Уявіть собі зараз таке в Формулі 1! В розробці нового боліда брали участь студенти з університету Перуджі. Надія на успіхи пов`язувались із пілотом Андреа де Чезарісом та його спонсором Marlboro. Але той обрав команду Едді Джордана. Відтак, пілотом аутсайдера став Педру Шавіш, який не знав більшості трас. Та й болід, як завжди, був ні на що не здатним: ламався і важко керувався. В Португалії, на домашній гонці єдиного пілота, мотор вибухнув ще на передкваліфікації. І ображений Шавіш грюкнув дверима.
Коли ж ця команда зникне, скажете Ви? Так от, вже скоро. Енцо Колоні не витримав серії невдач і продав команду виробнику взуття Андреа Сасетті. За цілих вісім мільйонів фунтів стерлінгів! На останні дві гонки сезону рулювати болід запросили Наокі Хатторі, також дуже недосвідченого.
Тут і казочці кінець. З наступного сезону на старт вийшла вже не Coloni, а Andrea Moda Formula (нічого доброго з тієї команди теж не вийшло). А Енцо Колоні пірнув на мілину, тобто в "молодші" серії, де почувався дуже добре.
Володимир ГОЛОД