В кінці червня у Львові на відкритих кортах ПС «Україна» відбувся Міжнародний тенісний турнір «UKRZAKHID ITF». Найкраще з тенісисток львівщини на цих змаганнях виступила 16-річна уродженка Червонограда Катерина Бугаєнко, яка крізь сито кваліфікації зуміла пробитися до півфіналу. З нею і поспілкувався кореспондент "Вісника".
- Катю, розпочнемо з львівського турніру «UKRZAKHID ITF». Якби тобі перед його початком сказали, що пройдеш у півфінал, була б задоволена?
- Звісно. А взагалі вважаю, що мій виступ не є сенсацією, бо я загубила рейтингові очки. Торік я успішно зіграла на змаганнях у Молдові, цьогоріч же не змогла туди поїхати, бо складала багато іспитів. Мені зняли очки, тому стартувала із кваліфікації.
- У двох кваліфікаційних матчах в тебе не виникало особливих проблем…
- Так, справді.
- В першому матчі основного раунду зустрілась із сербкою Марковіч і перемогла 6:4, 6:4.
- Легких дівчат не було на цих змаганнях, оскільки категорія досить висока. Ні одного матчу дуже легкого не було. Але я справилась, вибрала свою тактику і, можна сказати, грала весь турнір на куражі. Це ж стосується і зустрічі з Марковіч.
- В другому колі ти зіграла єдиний матч на цьому турнірі з трьох партій – проти американки Альховік.
- Так. Матч виявився дуже важкий. Була дуже здивована, наскільки дівчинка нечесно грала. Я ще таких дівчат не бачила! Вона приїхала зі Штатів. В неї батьки українці, але вона народилась в Америці, там живе і тренується. В першому сеті я вела 4:1. Я знала це точно, і тренери, які там сиділи, і глядачі це бачили. Ми переходимо, я кажу - 4:1, суперниця – ні, рахунок 3:2. Покликали суддю. Він питає, з якого рахунку ми погоджуємось? Я кажу, що перший гейм я виграла. Вона погодилась. Кажу, другий гейм на своїй подачі я теж виграла. Вона: "Ні, другий гейм я виграла". Суддя каже: "Ну тоді починайте з 1:1". Можливо, мені це допомогло. Захотілось її покарати за нечесність. І я швидко виграла в неї 6:2. Другий сет я програла 3:6, а в третьому виграла 6:4. Матч був дуже важкий. Грали 4,5 години.
- Після матчу суперниці потиснула руку?
- Так. В мене тільки раз таке було, що суперниця не потиснула руку. Це було на дорослому чемпіонаті України в Луганську. Потрапила на старшу дівчинку. Грали три сети. Матч був дуже довгий. Ми багато сперечалися. Суддя на кожен м’яч приходив, дивився сліди. І за рахунок сперечалися. Але все ж таки я виграла. Я прийшла потискати руку, але вона не потиснула. Потім мені сказали, що вона частенько так робить.
- В третьому колі ти потрапила на українку Довашвілі, яка перед тим вибила першу сіяну…
- Суперниця почала дуже сильно. В перших двох геймах я не знала, що мені робити. Але була впевнена, що весь матч на такому рівні вона не зможе грати. І в певний момент я почала втілювати свою тактику. Збила її темп, перейшла на більш звичний для мене. Дівчинка почала багато помилятись, і я повністю домінувала на корті. Перемогла - 7:6, 6:2.
- У півфіналі ти програла кримчанці Шестаковій – 3:6, 3:6. Проаналізувала свої помилки?
- Так. Моя помилка, що я почала грати в її теніс. Думала, її "перетримаю". Але це нереально. Суперниця маленького зросту, прекрасно бігає. Програючи 0:5 в другому сеті, почала грати у свій теніс, виграла три гейми поспіль по 40:0. А в наступному мені знов руки "зажались", почала грати як і до того. Тепер розумію, що з нею треба постійно грати в атаку, не звертаючи увагу на помилки. Це дуже важко, звичайно, але треба такої тактики дотримуватись. Бо теніс, в який вона грає, вважаю, це не теніс. Це до пори до часу.
- Шестакова грала четвертий матч на турнірі, а ти – шостий. Можливо втома далася взнаки?
- Можливо в якійсь мірі, але це не основне. Я ніколи не звертаю увагу на втому. Після матчу я ще можу відбігати половину від того, що награла. Якщо ловлю кураж, можу грати і шість годин, і сім. Я досить витривала.
- Скільки очок ти додаш до свого рейтингу за підсумком цього турніру?
- 30 чи 40. Але рейтинг – це таке, я зараз не дуже за нього переживаю. Мені вже їхати треба і рейтинг я не зможу підтримувати нормальний.
- Їдеш у США?
- Так. Поступила в університет у Техасі. Університет дуже сильний. Команда грає в найсильнішому, першому, дивізіоні. Там дуже високий рівень тенісу і навчання. Можна сказати, що завдяки тенісу, заробила собі туди квиток. Мене взяли туди завдяки тому, що я граю. Звісно, я склала там іспити. Але в основному там дивилися на те, як я граю в теніс. Мене взяли грати за жіночу команду, на повне забезпечення. Навчання, проживання, харчування – все за рахунок університету. Форму, ракетки, тренування, участь у змаганнях вони повністю забезпечують. Тобто батьки заплатять тільки за переліт. І то там, здається, якась компенсація буде. Гадаю, це правильне рішення їхати в Штати. Там сильні дівчата. Я зможу тренуватись з ними, покращувати свій рівень тенісу. Та й навчання там буде добре.
- В Штати сама їдеш?
- Так. Вилітаю 17 серпня. Декілька днів піде на адаптацію, а потім будуть турніри, навчання. Мені здається, це краще, ніж вчитись у нас в Україні. Спочатку не хотіла, але батьки переконали їхати. А зараз вже і сама хочу. Це і для тенісу дуже добре, і для подальшої кар’єри – навчатимусь менеджменту, веденню бізнесу.
- Їдеш з думками повернутись по закінченні навчання в Україну чи як складеться?
- Я б хотіла повернутись. Але так думаю, поки туди не заїду (Сміється).
- Колись ти казала, що мрієш познайомитись з однією з кращих тенісисток сучасності Марією Шараповою…
- Так, мені дуже подобається, як вона грає, її стиль тенісу. Вона висока. Антропометричні дані приблизно, як в мене. Тому мені треба обирати її тактику, її гру.
- Також чотири роки тому ти казала, що мрієш виграти Вімблдон. За цей час ти наблизилась до цієї мрії чи кар’єра розвивалась не настільки швидко, як хотілося?
- Вімблдон – це добре, але це певною мірою дитяча мрія. Потрібно починати з простішого. Поїхати на турніри WTA, почати грати 10-тисячники, 20-тисячники... А там подивимось. Я буду продовжувати грати в теніс. Хоча, навчаючись в університеті, не можна грати в світових турнірах, тільки під час канікул. Я планую в Штатах тренуватись, а влітку брати участь у змагання в Україні і світі.
- Які компоненти у твоїй грі сильні, а в яких треба було б додати? Якось казала, що тобі бракує швидкості і рухливості…
- Воно так і залишилося. Не дуже це й міняється. Сили вистачає, а швидкості напевно ні. Граю в атакуючий теніс. Але якщо потрібно, можу притримати м’яч. Якщо в дитинстві я просто била, то зараз намагаюся розумніше грати. Так легше вигравати.
- З психологією як у тебе?
- Буває важко. Інколи "зажимаюсь" на іграх. Але намагаюся з цим справлятись. Ми з татом часто вирішуємо ці питання разом. І взагалі найбільший мій помічник – мій тато. Він мені і з психологією допомагає, і з тенісом.
- Він сам грав у теніс?
- Ні. Зараз тільки почав грати. Але він дуже багато книжок про теніс прочитав. Він стільки зі мною проїздив – і по змаганнях, і по тенісних школах! Тато слухає, що тренери кажуть, переймає їхній досвід. Він багато знає. Має хороше розуміння тенісу.
- Ти народилася в Червонограді…
- Так, справді. Тенісний корт від нас був недалеко. Я напевно з чотирьох рочків там бігала, м’ячики збирала. А потім почала грати і вигравати. Згодом запросили в Червоноград тренера зі Львова Алісу Вікторівну Григор’єву. Ми з нею довгий час тренувались. Вважаю, в Червонограді були непогані умови для розвитку. По-перше, я грала з трьома хлопчиками. Ми тягнули одне одного. В нас постійно були вільні корти. Ми могли грати хоч цілими днями. В нас були дуже довгі тренування, на яких ми тренували витривалість. І взагалі важко було. Але це потім дуже допомагало на змаганнях.
- Пам’ятаєш свої перші змагання?
- Так, вони були у Львові, на "Спартаку". Мені тоді було 8 чи 9 рочків. В першій грі виграла у Юлі Наконечної. А в другій грі потрапила на Олю Романишин. В той час вона була дуже сильною дівчинкою. Я взяла в неї буквально пару геймів. Це був для мене великий плюс. Бо я побачила рівень, до якого треба прагнути.
- Зараз ти у Львові живеш?
- Так. Скоро буде три роки, як ми з сім’єю переїхали до Львова. Переїхали спеціально до Львова, щоб я могла тут тренуватись. В Червоноград рідко приїжджаю – до родичів або на гонки.
- Спідвей – це твоє захоплення?
- Швидше татове. Він дуже це любить. Раніше спідвей у мене не викликав великого інтересу, а зараз подобається.
- Знаю, що ти побувала у Львівській фан-зоні під час Євро. Які враження?
- Супер! Ми з дівчатами пішли погуляти і випадково потрапили в фан-зону. Це було після закінчення турніру «UKRZAKHID ITF». Зустріли двох хлопців-англійців, які брали участь у турнірі. Подружилися з ними, пішли у фан-зону. Якраз грала Англія з Італією. Але до кінця матчу я не добула. Раніше поїхала додому, бо мені батьки не дозволяють так довго гуляти. А дівчата залишилися з ними дальше.
- Який з турнірів вважаєш своїм найбільшим успіхом до цього часу?
- Якщо брати турніри ITF, то минулорічний у Молдові. Стан здоров’я тоді був не найкращий, але виступила добре. Увійшла в четвірку в одиночці і ми зайняли друге місце в парі з Регіною Нечитайловою з Маріуполя. На жаль у фіналі в третьому сеті програли на тай-брейку 14:16.
- І останнє, особисте питання. Хлопця маєш?
- Ні. Немає часу. І я не дуже цим цікавлюсь. Змагання, тренування, тепер ще й навчання…