З приходом до Львова радянської влади в місті усе старе націоналізувалось, а нове розбудовувалось. Під «роздачу» потрапила і дільниця Богданівка. Пасажирський чернівецький двірець «переселили» на головний залізнодорожний вокзал, а за трамвайним парком розбудувався завод, який спеціалізувався на продукції сільськогосподарської техніки Ніхто, особливо, не задумувався над назвою заваду, бо усе було й без того відомо. Тож, як подобало партії його нарекли «Львівсільмаш», хоча в народі більше вкоренилось – «Сільмаш», який у спадок від РКС-і отримав красень стадіон, який вмить перейменували. Сьогодні стадіон виглядає немов після цунамі, але приватизований.
Якщо є завод, значить працюють люди, а раз є люди - повинні займатися спортом і належати до всіляких гуртків, на зразок «Умілі руки». Не став винятком і «Сільмаш». Спортсмени-любителі відносились до ДСТ «Авангард» і доволі масово та успішно продукували техніку, але й не зменшували спортивних масштабів. Приймали участь у Всесоюзних, республіканських і обласних спартакіадах аж з 13 (!) видів спорту і навіть у міжнародних матчах. На брак спортивного спорядження ніхто не скаржився. Рознарядкою з верхів кошти виділялись справно. До того ж їх необхідно було використати. Інакше ліміт «різали».
футбольна команда «Львівсільмаш» «засвітилась» на республіканському рівні 1957 р., а перший спортивний трофей здобула ранньою весною 1958 р. В Червонограді перемогли команду шахтобуду – 12:1, а у Львові не залишили жодних шансів колективу автобусного заводу – 5:0, а у фіналі «розложили на лопатки» збірну Золочівської швейної фабрики – 8:0. Ось так, для звання чемпіона, вистачило трьох перемог аби стати найкращою командою серед колективів ДСТ «Авангард». Тренера О.Коростишевського нагородили грамотою, а гравцям виписали грошову премію. За сільмашівців виступали: Хохлов, Онищук, Линишин, Родич, Піскозуб, Чухлич, Щеснович, Кокотюха, Ситник, Присуцький, Голдун (капітан), Фомичов і Степанов.
А після травневої перемоги над ДСТ «Буревісник» – 5:1, львівські сільгосптехніки стали володарями пам’ятного кубка обласної ради ДСТ «Авангард», присвяченого 60-річчю радянського футболу (львівський копаний м’яч був значно старший, але цього факту «совіти» не брали до уваги, – авт.). Гравці отримали від Львівського обласного комітету фізкультури і спорту дипломи першого ступеня.
Згодом перемоги над місцевими колективами «Локомотив», «Колгоспник» і «Спартак» із загальним результатом – 17:0, спричинились до підкорення кубка обласної ради фізкультури і спорту.
В липні, після невтішної гри з мукачівцями у першості України, на своєму стадіоні обіграли «Спартак» з Дубно – 3:2, а в Чернівцях перемогли місцеве «Динамо» – 3:1 і справи команди наладились.
Наприкінці жовтня сільмашівці додали до своєї колекції черговий приз. Цього разу здолавши місцеве «Динамо» – 5:2 стали чемпіонами другої міської Спартакіади. Лідером команди був яскравий спортовець Збіґнєв Піскозуб. Маючи хороші фізичні дані та перспективу стати класним змагуном, пан Піскозуб зосередився на інженерній діяльності у конструкторському бюро. Був капітаном не тільки футбольного колективу, але й лідером багатьох спортивних секцій. Штовхав ядро і метав диск, займався легкою атлетикою, грав у волейбол і баскетбол, футбол і хокей, шахи і шашки, ходив на лижах і навіть був позаштатним …кореспондентом заводської газети. За його словами, той спорт, був не стільки любительським, скільки розвагою і не більше. До того ж, я не даремно вчився у Львівській політехніці, - зізнається ветеран.
Старт сільмашівців у великий футбол розвивався стрімко і переможно. Керівництво міста Климов (голова Львівської облпрофради), Єршов (голова «Львівсільмашу») і Турко (тренер команди) приділяли колективу велику увагу, а спортсмени на міру своїх можливостей здобували перемоги і приносили заводу і місту славу.
Кульмінаційним роком для сільмашівського футболу став 1962-й. Команду очолило два колишніх одноклубники-спартаківці – Юрій Зубач і Василь Соломонко. Люди відомі та заслужені у львівському футболі. Тренери вирішили готувати колектив не до окремих матчів, а цілеспрямовано до усього сезону. Таким чином, аби футболісти були функціонально готові до кожного матчу. Появилося більше науки.
Львів’яни ранню весну провели на тренувальних зборах в Закарпатті, де зустрілися з командами класу «Б»: «Балтика» (Калінінград), «Хімік» (Мосбас), «Шахтар» (Кадіївка) і «Хімік» (Сєверодонецьк). Результати цих матчів стали провідною зорею на весь рік. Один поєдинок завершили на свою користь, а у трьох розійшлися з суперниками з миром. Появився оптимізм у майбутнє.
Повернувшись до Львова в хорошому настрої, здобули «Приз відкриття сезону», а наприкінці травня заволоділи кубком міста. Ці перемоги упевнили тренерів у правильному підході до роботи.
Разом із цим у колективі появився сигнал тривоги. Намітився спад ігрової та громадської дисципліни. Вийшли на яв такі, недопустимі радянському спортсмену риси, як заздрість, недооцінка можливостей суперника і переоцінка власних сил. До «чорного» списку потрапили Кульчицький, Кубарєв і Ходукін. Кубарєв, Волох, Тюрінов і Фалес порушували спортивний режим. Школьник, Слободянюк, Хайло і Ситник без поважних причин пропускали тренування. В окремих матчах гравці допускались ганебних вчинків. Кульчицький і Хайло під час гри були навіть вилучені з поля. Кілька гравців травмувалось і результати тренувальної роботи опинились під загрозою.
Розраховувати на таких футболістів, – писав на сторінці заводської багатотиражки В.Соломонко, – мабуть, не доведеться. Вони у будь-який момент можуть заплямувати колектив своєю негідною поведінкою.
Аби змінити ситуацію на краще сільмашівці в липні після зібрання об’єдналися і заграли немов з нот. Перемоги, одна за одною, змінювались нагородами і призами. Стали найкращою командою у Львові та в області. Досягли права на участь у перехідних матчах з колективом майстрів «Нафтовиком» (Дрогобич), який представляв Львівщину в першості СРСР.
Перший матч відбувся в Дрогобичі. І непереможний «Сільмаш» зійшов з поля переможеним – 1:2. Поєдинок виявився надзвичайно складним для львів’ян. Програючи – 0:1 (гол на 30 хв. забив А.Вітков), провели свою атаку. Після єдиноборства на траві опинилися захисник господарів С.Сербайло і нападник гостей С.Нікітенко. Арбітр зустрічі М.Злоч з Чернівців вказав на одинадцятиметрову позначку. Але у цей момент в «атаку» на суддю рушили «нафтовики» і служитель Феміди після «повчань та нарад» змінив своє попереднє рішення. Призначив вільний удар у бік …гостей. У другому таймі на 59 хв. дрогобицькі футболісти збільшили перевагу до 2:0 (гол на рахунку Я.Гіщака). Та львів’яни за 4 хв. до завершення драматичного матчу відквитали один м’яч з …пенальті (автор гола невідомий, - авт.).
Через три дні на стадіоні «Львівсільмаш» відбувся матч-відповідь. Тренер Ю.Зубач просив не підвести людей, які щедро обдаровували колектив. Тепер на полі існувала одна команда – «Львівсільмаш», яка здобула переконливу перемогу з рахунком 3:0 (голи – Б.Кесла (7), О.Волох (53) і В.Волков (58, з пенальті) та право на підвищення у класі. Команда-переможець виступала у такому складі: В.Пфайфер, В.Столбін, Й.Фалес (к), В.Волков, Л.Школьник, М.Рибак, С.Нікитенко, О.Волох, Вал.Ходукін, Б.Кесло, І.Кульчицький.
Отож осінь 1962 року стала золотою і доленосною в історії львівського футболу. За рішенням Всесоюзної Федерації футболу в новому спортивному сезоні створено другу групу класу «А» і одне з місць надали Львову. У місті почалися суперечки, кого відрядити у вищий клас. Українська ФФ вирішила надати це право профспілковій команді, створеної при ДСТ «Авангард». Пошуки кандидата не тривали довго.
Як би там не було, але Львів окрім армійської команди СКА отримав нову профспілкову команду. На базі львівського «Сільмашу» засновано команду, якій після розмови між Юрієм Зубачем, Глібом Климовим та Іваном Калиниченком надали символічну назву «карпати». Львів’яни вперше взнали нову назву команди з газети «Львівський сільмашівець», яка вийшла у світ 13 січня 1963 р. Ідеєю створення «Карпат» вважалась популяризація футболу на теренах Західної України. Команда формувалась у більшості з приїжджих гравців та екс-армійців (Ю.Сусла, В.Валіонта, О.Філяєв, В.Іванюк). З «Сільмашу» до складу нової команди влились С.Нікитенко, І.Кульчицький, Й.Фалес і Б.Кесло.
У програмці до першого матчу «Карпат» 21 квітня 1963 р. вміщено інформацію такого змісту: «Футбольный коллектив «Карпаты» вписал свою дату рождения 18 января 1963 года».
Щоправда намагання знайти документ, який би засвідчив факт народження «зелено-білої» команди в архівних надрах успіху не приніс. На разі…
«Сільмаш» хоча й вийшов на передову і не мав собі рівних в області, колекціонував один за одним футбольні трофеї, які прикрашали директорський кабінет Калиниченка, але керівники заводу, розуміючи, що футбольна команда перш за все це – своєрідний порохотяг із висмоктування грошей, послались на фінансову неспроможність заводу, відмовились від утримання команди. ЛАЗ задовольнявся участю в чемпіонаті області, а «Кінескоп» і «Електрон» щойно розкручувався. Тоді жодне львівське підприємство не могло собі дозволити собі такої розкоші. На щастя, голова Львівського облспорткомітету Л.Арцишевський тримав руку на пульсі.
І «Карпати» перейшли під опіку ДСТ «Авангард», яке у свою чергу «підписало» низку місцевих підприємств, аби ті «прийняли» на роботу футболістів і виплачували їм бодай мінімальну заробітну плату. Ніхто не протестував, бо не мав такого права. Гроші і так надходили з …державної казни.
У січні 1963 р. журналіст Олег Матов на сторінках «Спортивної газети» писав: «Львів’яни з нетерпінням чекають новий сезон. Вперше наші футболісти виступатимуть у класі «А» серед 38 кращих команд країни. Новачок дістав назву «Карпати». Це профспілкова команда складена з вихованців львівських спортивних клубів. Створення команди – складний процес. Старший тренер Олег Жуков включив до команди 20 гравців... В добру путь «Карпати»!
Після домашніх занять у спортивних залах і тренувань на свіжому повітрі карпатівці вирушили автобусом на свій перший збір. Місце призначення обрали місто на Закарпатті – Берегово. А свій перший вихід на люди здійснили у матчі з місцевою командою «Авангард». Наші футболісти досягли першої перемоги.
Наступний суперник був значно сильніший і вимогливіший – «Верховина» (Ужгород). Гра відбулась на стадіоні «Авангард». «Карпати» виступали у складі: Ю.Сусла – Й.Фалес, Л.Лемещенко, Д.Баканчош, С.Береговський – О.Кольцов, І.Кульчицький – В.Іванюк, В.Шутильов, А.Крощенко, О.Філяєв. До кінця зустрічі м’яч двічі побував у воротах верховинців і є друга перемога.
14 квітня «Карпати» вперше показались львівській публіці на переповненому стадіоні «Динамо» у товариській грі з командою «Зеніт» (Іжевськ). Скромна перемога, завдяки голу Філяєва, забезпечила карпатівцям добрий настрій.
Журналіст А.Лавренко «Вільна Україна» так описав дебютний матч львів’ян на футбольному форумі СРСР: «Для початку – непогано! Вперше у класі «А» виступає львівська команда. Ось чому тисячі львів’ян лише за один день розкупили квитки на зустріч команд «Карпат» і гомельського «Локомотива» У неділю на стадіоні СКА, де відбувалася ця зустріч, зібралося понад 20 тисяч глядачів...»
Далі про львівські «Карпати» сказано і написано так багато, що додати більше нічого. Натомість сільмашівці, виступаючи у першості Львова, через відтік гравців у «Карпати» дещо втратили свої лідируючі позиції в місті. Хоча й за підсумками сезону втримались у призовій трійці. В нагороду за свої результати отримали «бронзу» і продовжували своє існування до кінця 80- років.
Таким чином клуб «Карпати» не можна вважати правонаступником сільмашівських традицій, радше – здоровим ембріоном, який уже пів віку розвивається, щоправда з перемінним успіхом…