Писати про хорошу людину завжди непросто, а коли її серед нас уже немає - у стократ складніше. Але поки ми живі повинні згадувати тих, хто …полишив нас. Валіонта саме так з нами вчинив вечором, 7 грудня 2001 року, коли йому йшов 62-й рік життя.
За довгі роки знайомства з футбольними людьми я маю насолоду спілкуватися з сотнями майстрами шкіряного м’яча, які свої імена вписували у літопис спорту номер один. Хтось дрібнішим, а хтось дуже жирнішими літерами. Так, ось Валіонта відноситься до тих що других. А на його адресу, я ніколи не чув нічого негативного. Хоча наше футбольне товариство, повірте мені на слово, багато чого пам’ятає і за слушної нагоди готове все …виговорити.
Уродженцеві Києва (21.01.1939) не довелося навіть «засвітитися» на полях міста серед зелених каштанів. Причина тому банальна. Родинний будинок Валіонтів знаходився в самісінькому серці столиці УРСР, який впав у око одному із «офіцерів-визволителів». І, як це часто-густо траплялось, осиротілій родині (батько Володимира загинув на фронті, - авт.) довелося підкоритися провладному рішенню і змінити не тільки квартиру, але й місто проживання. Валіонтів скерували у вічно зелене Прикарпаття до самісінького Станіславова, де не бракувало вільних від мешканців квартир. (Галичани цю проблему досі прекрасно розуміють, - авт.).
Володя Валіонта став вихованцем станіславівського футболу. З 1958 року до 1959-го він виступав на місці центрального захисника у місцевій команді «Спартак». Гра Валіонти вражала фахівців футболу і, як наслідок, молодого рекруту …запросили до лав Радянської Армії. Для проходження військової служби його скерували до ПрикВО у Львів. Рядовий Валіонта миттєво вписався у нову команду, яку очолював москвич Ніканоров Володимир Миколайович. Незважаючи на свої молодечі роки і велику конкуренцію «Лимон», як називали Володю колеги, швидко вибився в люди. Швидко став зрілим майстром копаного м’яча, гравцем основи, а під керівництвом Антона Ідзковського виступав у складі збірної УРСР серед гравців класу «Б».
Не змінив статусу Валіонти у команді і новий керманич СКА (Львів) теж москвич Шапошников Сергій Йосипович, який у всьому довіряв досвідченому гравцеві. Проте футболіст, …відслуживши свій трирічний термін, не виявив бажання продовжити свою кар’єру в колективі армійців.
Новий 1963 рік приніс спортивному Львову новий футбольний клуб - «Карпати», куди перейшов і Володимир Валіонта. Приєднався до своїх колег-армійців Юрія Сусли, Олександр Філяєв і Віктора Іванюка – футболістів, на гру, яких гурмами ходили місцеві симпатики футболу.
Цілу п’ятирічку Валіонта з честю віддав «зелено-білим» «Карпатам». Виводив цю команду у ролі капітана на матчі, яких на його рахунку майже дві сотні, які карпатці розіграли у першостях і кубкових змагання і навіть три результативних удари, якими засмутив воротарів-суперників. Одного разу «дісталося» і своєму Суслі.
Зараз майже вісімдесятирічний Юрій Федорович з гумором розповідає про цей гол: «Я був не готовим до такого повороту ситуації, і як наслідок, не зреагував на «свояка» від Володі».
По собі Володимир Григорович залишив такий спогад: «Не знаю чи правильно я вчинив, коли прийняв пропозицію на перехід в «Карпати». Адже армійці 1965 року стали чемпіонами УРСР. А я в «Карпатах» через рік отримав почесне для тодішніх футболістів звання «Майстра спорту СРСР». Проте продовження своєї кар’єри у сезон кубкового тріумфу команди мене спіткала невдача. Тренер Лемешко Євген Пилипович запровадив омолодження складу і я виявився зайвим».
Валіонта повернувся до «свого» СКА, де заправляв закарпатець Кеслер Ернест Ернестович. Там він ніколи не був чужим. Згодом появились нові команди - «Десна» (Чернігів) і «Авангард» (Стрий), але це радше були спроби для смакування великим футболом, немов запашним тютюном.
Валіонта у спорті та у житті був педантом на усі «сто». Непоступливий футболіст, який завжди у жорсткій, але чесній боротьбі за м’яч, старався випередити суперника. Однаково добре обирав місце та чудово грав головою й ногами. Його інтуїція майже не зраджувала.
Любив і шанував настільки віддано, що ні перед ким не ховався. Тому й заслужив такого ж відношення до власної персони від тих, хто його розумів…
В особистому житті він завжди елегантний, вимогливий та пунктуальний.Валіонта своєму візаві завжди давав шанс запізнитися на …п’ять хвилин. Довше на нікого не чекав. Хоча, виходячи на футбольне поле, сам потребував тих же 5 хвилин, аби викурити традиційну сигарету. Звідтіля на командних знимках Валіонта, коли команди вишикувались у центрі поля, нахилений …зашнуровує бутси. Проте життя йому такого шансу …не надало.
Відійшов Валіонта Володимир Григорович у вічність 7 грудня 2001 року …з колодою карт у руках і сигаретою в губах...
Потім казали:
Петро Данильчук, один з кращих захисників в історії «Карпат» і партнер Валіонти по СКА: «Ми були знайомі з далекого 1957 року. Десять років виступали пліч-о-пліч за ті ж команди, а по завершенні спортивної кар’єри разом працювали. Тому можу ствердити, що такого азартного у грі та надійного і відданого колеги у житті я більше ніколи не зустрічав…»
Богдан Грещак, партнер Валіонти у «Карпатах», з болем у серці, споглядаючи на стіл з розкладеними картами до гри у бридж і порожнє крісло такими словами згадує свого доброго колєґу: «Володя єдиний мій вірний друг. Чесна і порядна людина. На полі - боєць, якого ніхто не міг залякати. Прикро, що його немає серед нас, але радіймо спогадам про цю особистість».
Габор Вайда, колишній воротар «Карпат» неоднозначно зазначив: «Такі люди, як Валіонта не помирають, вони відходять на вічний відпочинок, але залишаючись серед нас».
Отож, маймо надію, що воно так і є…