Кожне тіло має історію. Ешлі Вагнер, віце-чемпіонка світу 2016 серед жінок-одиночниць

11 вересня 20:49
Переглядів: 881
Ешлі Вагнер

Стаття розміщена в рамках блогу : Крижане мереживо

Фігурне катання, безумовно, дуже красивий вид спорту. Від хороших чемпіонатів ефект може бути такий самий, як від хорошого фільму чи спектаклю. Проте, очевидно, це лише видимий глядачам фасад.

Два тижні тому з’явилися офіційні повідомлення, що олімпійська чемпіонка, росіянка Юлія Липницька, завершила змагальну кар’єру у віці 19-ти років, перед тим півроку лікувавшись від анорексії. За останні три роки це вже другий важкий випадок анорексії у російській збірній з фігурного катання. Перед тим - парниця Юлія Антипова. На днях американська фігуристка Дженіфер Кірк розповіла, що 80% її колег у амриканських льодових шоу мають ті чи інші проблеми, пов’язані із травленням.

 
U.S. Figure Skating excited yes boston pumped GIF

Улітку телеканал ESPN зробив фотопроект Body Issue, в межах якого 23 атлети та атлетки знялися оголеними та розповіли історію свого тіла. Лозунг кампанії - “Кожне тіло має історію”. Одна з історій - чемпіонка США, віце-чемпіонка світу 2016 Ешлі Вагнер. Я вирішила перекласти розповідь фігуристки, дуже багато цікавого. Про те, чому фігурне катання - це не лише про красиві сукні з блискітками та натхненні образи під ліричну мелодію. Репортерці Морті Айн Ешлі Вагнер розповіла про тренування, тиск у фігурному катанні щодо ваги, як це бути дорослою спортсменкою, коли майже всі суперниці не старші 18, та до чого призводять падіння. Оригінальний матеріал можна знайти за посиланням http://www.espn.com/olympics/story/_/page/espnwbodywagner/figure-skater-ashley-wagner-talks-concussions-costumes-collisions-body-2017.

“Я думаю, що існує стереотип про фігурне катання як про спорт для маленьких дівчаток. Ось вони, ці прекрасні порцелянові ляльки. І не думаю, що хтось розмірковує про міру атлетизму, яким просякнуте фігурне катання. Це, зрештою, цілком зрозуміло, оскільки широкий загал бачить лише кінцевий продукт. Наша робота - надзвичайно технічні та складні речі зробити так, щоб все виглядало ідеально, безпроблемно та легко. Думаю, що багато-хто здивувався, якби дізнався про те, як ми тренуємося, щоб досягати цього. На льоду я 6 днів на тиждень, тренуюся 3-4 години, поза льодовою ареною - інколи аж до двох годин у день. Цей спорт - це моє життя. Для мене надзвичайно сильним є саме усвідомлення того, що я - спортсменка. Я запекла та голодна до змагань. Вперта, трудоголік, одержима тим, щоб бути настільки ідеальною, наскільки це можливо.

Я зростала як шибениця, і розпочала це все не для того, щоб виходити на лід у спандексі і з блискітками. Що дійсно привабило мене у цьому спорті -  це швидкість та відчуття потоку на льоду, наче ти летиш. Я виросла у сім’ї військового. Мій батько був твердий наче цвях, але знаєте що? Він мене зробив такою ж. Якщо все йде не так, чи у мене поганий день, я ніколи не відчуваю жалості до себе. Мій тато просто говорив мені не бути скиглійкою. Це, ймовірно, звучить не як найкращий батьківський підхід, але це те, що варто почути.

Фігурне катання - це дуже дивний баланс: потрібно бути настільки сильною, наскільки це фізично можливо, проте в той же час і настільки легкою, наскільки це можливо. Тож, потрібно бути дуже розумною у підході до нарощення сили, оскільки все, що ти носиш на своєму тілі, потрібно підіймати у повітря. І хоча ми не виглядаємо надзвичайно м’язистими атлетками, проте ми дуже сильні, зважаючи на нашу вагу.

Коли ми виходимо зі стрибків, то приземляємося зі силою майже 500 фунтів на квадратний дюйм.  Це дуже високий показник. Більшість нашої м’язевої сили зосереджена у сідничних м’язах та нижніх м’язах спини, все для того, щоб зберігати правильні позиції. Потрібна міцність, щоб протистояти силі та успішно приземляти стрибки.

У повітрі я 0,7 секунди, але для мене цього достатньо. Після приземлення я точно знаю, як розставити руки, щоб успішно вийти зі стрибка. У цьому контексті, я професійно падаю протягом 21 року. Та це не найстрашніше. Так, моє тіло не так рівномірно чутливе, проте за стільки років навчаєшся падати правильно, амортизувати себе та використовувати руки для зменшення впливу падінь”.

“Довговічність - не про фігурне фігурного катання”

“У фізіологічному плані в фігуристів дуже молодий тип тілобудови. Кожного дня ми важко тренуємося на льоду. Немає такого дня, коли б я прокинулася сповненою сил та готовою до роботи. Ніколи немає відчуття повного відновлення. Та, думаю, що елітні спортсмени та спортсменки звикли до відчуття, коли ти прокидаєшся з болем та скованістю у м’язах, а треба йти тренуватися.

Я - одна з найстарших фігуристок серед жінок-одиночниць сьогодні. Довчовічність - не про фігурного катання. Інколи я почуваюся як мама у роздягальні. Більшість одиночниць сьогодні переважно віком від 15 до 18 років, рідко до 20. У своїй перші Олімпіаді я брала участь, коли мені було 22-23 роки, на той момент я вже пройшла через свій період так званого “розквіту”.

У дитинстві моїм ідолом була Тара Ліпінські (Олімпійська чемпіонка 1998 року, виграла Олімпіаду у 16 років). Я читала інтервю, де вона з Джонні Вейром (бронзовий призер чемпіонату світу серед чоловіків-одиночників) говорили  про очікування після Олімпіади в Сочі. І я прочитала, що Тара Ліпінські була здивована, що я досі змагаюся, вона думала, що я вже би мала закінчити професійну кар’єру. Немає нічого гіршого, ніж коли твій ідол списує тебе. Проте в той момент я зрозуміла, що такої ж самої думки багато інших людей. Розуміння цього підштовхнуло мене бути ще сильнішою атлеткою, і саме тому я здобула срібну медаль на Чемпіонаті світу 2016.

 Молоді дівчата виконують каскади з потрійних стрибків, проте у кінці дня вони не стикаються проблемами 26-річного тіла та організму дорослої жінки. Саме тому я думаю, що 17-річним простіше, як мені, але я щиро вірю, що багато вирішує налаштування, і все можна вирішити у свою користь.

У фігурному катанні ти хочеш бути настільки крихітною, наскільки це можливо. Така реальність спорту і гравітації. У зв’язку з цим у фігурному катанні існує величезний тиск щодо габаритів. Коли я почала спортивну кар’єру, то змагалася з японками. І от дивлюся на них, а вони такі маленькі та витончені. До того ж, це все виглядає абсолютно природно, і в цей час я і мої міцні норвезькі гени. Я була дуже невпевненою у собі через свої вагу та форми. Якщо ви подивитеся уважно на мене, то помітите, наскільки м’язисті мої руки та ноги. Це все тому, що я просто одержима фізичними навантаженнями. Я надто люблю їжу, щоб відмовитися від неї, тож я беру велосипед і їду-їду-їду. Їду, допоки вистачить сил. Моє тіло початково не мало бути таких параметрів, як зараз, але я “переламала” природу. Тепер я думаю, що моє тіло дозволяє мені виглядати жінкою на льоду. І я думаю, що сьогодні для більшості глядачів жінка на льоду буде цікавішою, ніж дівчинка. І якщо я у програмі показую історію кохання, то в такому образі 25-річна спортсменка виглядає більш правдоподібно, ніж 14-річна”.

 “Я стала наче заручницею власного тіла”

Від струсу мозку я страждала близько 5 разів. У 2009 трапилося дійсно погане падіння: я впала на спину та вдарилася головою об лід. Після цього тіло просто почало відключатися. Я страждала від треморів по всьому тілу, я заледве могла ходити та говорити, а серцебиття стало пришвидшенним. Це найбільш травмуюча річ, якої коли-небудь зазнавало моє тіло, ще й сталося все тоді, коли починався відбір на Олімпіаду, і усвідомлення того, чи взагалі можливо буде змагатися в цей сезон, було просто жахаючим. Мій організм робив все, що міг, проти мене, я стала наче заручницею власного тіла. Так я страждала протягом 3 місяців, і 3 місяці, ніхто не міг зрозуміти, що зі мною не так, чому немає жодного покращення. Я вже почала думати, що таким буде все моє подальше життя. Я була у невролога, кардіолога і у всіх можливих “ологів”. Нарешті, я звернулася до хіропрактика, і він звернув увагу на мою шию. Як виявилося, хребець змістився і давив на спинний мозок. Це спричиняло, образно кажучи, короткі замикання по всьому тілу. Мені довелося пройти кількамісячні дійсно болючі процедури, щоб повернути хребець на місце.

Струси мозку значною мірою вплинули на те, як я сприймаю інформацію. Тепер моя короткотермінова пам’ять далека від неймовірної. Говорити до мене - частково все одно, що говорити до Дорі з “У пошуках Немо” (сміється). Це дуже впливає на те, як я вчу свої нові програми, запам’ятовувати нову хореографію дуже важко і мій найбільший виклик.

Я постійно забуваю, що мені робити далі. Бувало, посеред виступів забуваю, яка у мене програма, в такі моменти доводиться імпровізувати, не панікувати ще більше і намагатися прийти в себе. Коли я тільки почала кататися, то думала, що все дуже просто. Ти падаєш, вдаряєш, але тоді відразу встаєш, обтрушуєшся і йдеш тренуватися далі. Проте реальний світ спорту набагато серйозніший. Думаю, що люди починають це розуміти. Раніше я не могла відверто сказати: “Хей, у мене було кілька струсів мозку, маю проблеми з балансом, і пам’ять не така хороша, як раніше, але я хочу на Олімпіаду, тому не беріть все це до уваги”. Я просто цього не могла зробити. Оскільки тепер падіння і їх наслідки сприймаються публікою більш серйозно, то спортсмени можуть про це говорити”.

 

Автор: Дарина Заржицька
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити