Максим Грисьо: "Головою забиваю більше, ніж ногами"

06 лютого 15:30
Переглядів: 530
Максим Грисьо

Минулого тижня талановитий півзахисник «Руху» Максим Грисьо попри щільний графік знайшов час між тренуваннями для відвертого інтерв’ю клубному сайту, а вже наступного дня за це був винагороджений красивим і переможним голом у фіналі Меморіалу Юста. Про перші кроки у футболі, дебютні голи за «Карпати», різних наставників у кар’єрі та мету у винниківській команді він і розповів нашим журналістам. 

ДАВ СЛАБИНКУ, НЕДООЦІНИВ РІВЕНЬ ЧЕМПІОНАТУ. ГАДАВ, ЩО У ПІВНОГИ ЗМОЖУ БУДЬ-КОГО ОБІГРАТИ

Максиме, перша частина зборів наближається до логічного завершення. Як самопочуття після тренувань?

Доволі важко. Поки що тренувань з м’ячами не було, здебільшого бігові вправи, закладаємо фундамент на заключну частину сезону. 

Чи сильно ганяють вас не тренуваннях? Віталій Романюк зараз працює над фізичними кондиціями. Кажуть, що саме на тренерів з фізпідготовки футболісти найбільше сердиті?

Не знаю, як решта, але я вже трішки його не долюблюю (сміється). У середньому бігаємо від восьми до дванадцяти кілометрів, відповідно, почуваюсь доволі виснаженим.

Хочеш якомога швидше повернутись на футбольне поле?

 Так, звичайно.

 Як працюється з Андрієм Кікотем?  

Наразі нічого конкретного сказати не можу, бо виконували здебільшого фізичні вправи. Ось тільки сьогодні (Розмова відбулася 01.02.2018.- Авт.)  вперше, команді випала нагода попрактикуватись: грали у футбол, квадрат, виконували вправи на володіння м’ячем – все, що футболісти обожнюють на полі, Андрій Ярославович дає відчути сповна.

Вже цієї п’ятниці ти можеш здобути свій перший трофей у складі «Руху» у фіналі Кубка Юста. Наскільки це важливо і престижно для професіоналів?

Кожен футболіст виходить на поле перемагати, здобувати трофеї, медалі - насамперед можливість проявити себе. Ми зробимо усе від нас залежне, щоб перемогти, проте буде дуже важко, адже все, чим ми поки що займались – це фізична підготовка.

Суперники зможуть цим скористатися? 

Не знаю, як вони, але ми наразі приділяли увагу лише фізичним вправам. Викладатись будемо, але не впевнені, що вдасться усе на технічному рівні.

Отже влітку ти залишив львівські «Карпати» і перебрався до «Руху» Наскільки для тебе стало несподіваним відрядження до Винник?

Доволі несподіваним, адже про це мені повідомили аж в останній день трансферного вікна. Тож не було часу на роздуми, лише сказали, що не зможу виступати за «Карпати» і не матиму ігрової практики. Тим не менш, дубль я давно переріс, і першоліговий клуб Першої – це ідеальне місце для набування досвіду, тим більше, що рівень Першої ліги значно підвищився. Раніше перша команда з легкістю могла відірватись від решти переслідувачів на 20 очок, а зараз все дуже різко може змінюватись. Одна-дві поразки - і ти у зоні вильоту.

Твій прихід у «Рух» сприйняли доволі оптимістично. Здавалось, ти прийдеш, забронюєш місце в основі, розпочнеш забивати, асистувати… Але, на жаль, не склалось. Чому, як гадаєш?

Дав слабинку, недооцінив рівень чемпіонату. Гадав, що у півноги зможу будь-кого обіграти, але було все не так просто, а вже потім забракло сил, щоб перебудуватись і вийти на рівень, який був у «Карпатах».

Наскільки морально важко пережити пониження у класі, залишити рідні «Карпати» і перейти у нижчий дивізіон.

Можливо, комусь і так, проте не мені. Я знав, що у «Карпатах» не матиму місця в основі, тож шукав варіанти, де зможу отримати ігрову практику. Звісно, хтось із футболістів цим руйнує кар’єру, а для когось це, навпаки, новий імпульс рухатись далі. Сподіваюсь, що зі мною все буде гаразд, зможу вийти на свій рівень, почну забивати, віддавати передачі і стану лідером.

Ти перейшов тоді, коли команда переживала спад, Володимир Мазяр був головним тренером, який має своє бачення футболу і твердо його відстоює. Іще доволі емоційний. Як жилось під його орудою?

Я був дуже самовпевненим і доволі легковажно до всього ставився, але Володимир Іванович швидко поставив мене на місце. Був момент, коли я двічі зіграв п’ятою, хизуючись технікою, і це не сподобалось головному тренеру. Він накричав і дав зрозуміти хто тут головний. Працювати з ним було важкувато, адже я, як і більшість футболістів, не люблю критики. Коли на полі не все виходить, а потім ще й тренер додає вогню, стає дуже важко впоратись з критикою, і я став більш закритим. Але попри це, завдяки залізній дисципліні і самовіддачі, яку заклав у нас Володимир Мазяр, нам вдалося стабілізувати гру і здобути кілька яскравих перемог.

Найкращий твій матч у жовто-чорній футболці?

Не скажу. Я не люблю себе оцінювати, хай це роблять інші люди.

Я БІЛЬШЕ ГОЛОВОЮ ЗАБИВАЮ, АНІЖ НОГАМИ

Максиме, розкажи як ти розпочинав кар’єру футболіста?

У віці шести років батько привіз мене на винниківський стадіон, команду тоді очолював Юрій Дячук-Ставицький. Попри те, що брали дітей віком від 7 років, тато добився для мене таких бажаних оглядин. Я був маленький, спритний, почав обігрувати опонентів, забив декілька м’ячів і отримав запрошення від коуча. Походив два місяці на тренування, потім геть закинув футбол, допоки разом з друзями і батьком у рідному селі на пасовиську знову розпочав грати… Після того, у складі команди школи села Чишки поїхав до Давидова на турнір, там зумів 9 разів відзначитись і потрапити у поле зору тренерів ФК «Львів»… Два роки провів у складі цієї команди, потому попросив дозволу у батька перейти до УФК. Чотири роки перебував там, і мені справді дуже подобалось. У них теж не було легкої прогулянки, але гравець, який витіснив мене зі складу, зазнав важкої травми, і я знову отримав місце в основі, забив декілька важливих м’ячів та уклав контракт з U-19.

Ти доволі швидко потрапив з U-19 у першу команду?

Я б не сказав. Ось, наприклад, Мар’ян Швед, Олексій Гуцуляк одразу з юнацької команди потрапили у першу, а мені, ще рік довелось пограти у дублі. Велике спасибі Андрію Тлумаку, який для мене дуже багато зробив.

Наскільки відрізнявся дубль від U-19?

Найбільше мені сподобалось у Прем’єр-лізі, адже там дійсно грають у футбол.

Твої голи: їх не багато, але вони особливі. Забитий м’яч «Дніпру» запам’ятаєш назавжди?

Звичайно (посміхається). Вчора товаришу по кімнаті показував цей гол, то був незабутній епізод для мене.

Тоді був твій день народження, якщо не помиляюсь?

Так.

Що відчуває футболіст, коли забиває у день свого народження та ще й у ворота такої команди?

Неймовірну радість, словами це важко описати, щоб відчути – потрібно самому пережити.

Ще один м’яч ти забив у ворота полтавської «Ворскли»?

Так. Головою.

Як із твоїм зростом (164 см) забивати головою?

Я більше головою забиваю, аніж ногами (сміється). Як УФК забивав, так і тут продовжую. (Вже наступного дня Максим Грисьо відзначився за «Рух» ударом головою.- Авт.)

Тобто тебе можна ставити на вістря атаки?

 Ні, звичайно, просто була хороша подача.

 Улюблена позиція на полі?

 Правий півзахисник. Пробував зліва, думав, зміщуватимусь ближче до центру і битиму, але не пішло. А так з правого флангу – прокинув, обіграв, подав. Мені там легше. 

 Весь той період, коли ти перебував у львівських «Карпатах», вони боролись за прописку у Вищій Лізі. Як тобі жилось у колективі, який має єврокубкові амбіції, але в реальності веде боротьбу за виживання?

Було дуже важко, особливо коли помиляєшся на футбольному полі. Варто припуститись найменшої похибки, отримуєш порцію критики на свою адресу і дорогу в дубль. У «Русі», навпаки, почуваюся розкуто: тягаря єврокубків немає, шансів потрапити у Прем’єр-Лігу цього сезону теж…

 Хто з тренерів зробив найбільший внесок у твій розвиток як футболіста?

Найкраще було з Йовичевичем. Він гарний тренер, завжди допомагав, пояснював, що маю робити на футбольному полі. І попри те, що він мене якось підвів, все одно вважаю, що то був чудовий період.

 Як саме підвів?

Під час виступу за дубль та U-19 обіцяв взяти у першу команду. Так ось, моїх партнерів Шведа і Гуцуляка запросив, а мене, попри регулярні якісні тренування, чимало забитих м’ячів, на жаль, проігнорував. Тож значну частину свого перебування у «Карпатах» я провів у дублі, де головним тренером був Роман Зуб, і мені під його орудою зовсім не подобалось. Ось до прикладу, матч проти дублерів київського «Динамо», який ми програли з рахунком 4:0. Наш коуч замість того, щоб проаналізувати гру і вказати нам на помарки, заявив: ,,Чому ви нікого не поламали, у вас жодної жовтої картки?” Його стиль – це підкати і жорсткий, брудний відбір м’яча, ніякої гри у футбол.

У першу команду ти отримав запрошення від Сергія Зайцева?

Так, від нього та Андрія Тлумака. Нас було восьмеро. Місце у старті потрібно було вибороти, я на достатньо хорошому рівні провів збори, віддав 2 гольові передачі і отримав шанс вийти на поле проти «Сталі».

 Здавалось, кар’єра піде вгору, але щось пішло не так. Коли і за яких обставин це сталось?

  Це сталось по закінченні 5-го туру. За словами Андрія Тлумака, я не витримав темпу і підсів фізично. За тур до того був ще один прецедент після матчу з «Зіркою», де головний тренер Сергій Зайцев лишився невдоволеним моїми діями. Опісля цього він більш прискіпливо почав ставитись до мене на тренуваннях і докоряти за будь-який промах. Тож я потрапив на лаву запасних, а Кадим’ян отримав свій шанс. Проте після трьох невиразних поєдинків у його виконанні я знову повернувся на футбольне поле – вийшов на заміну у другому таймі та поцілив у хрестовину й загалом провів відведений мені час на хорошому рівні. Здавалось, ось моє омріяне місце в основі, та прийшов новий тренер Олег Дулуб, висловив декілька хороших відгуків про мене, але не більше. Усе, що я отримав, це 15-30 хвилин у другому таймі… Згодом прийшли іспанські спеціалісти, які почали загравати легіонерів, але й вони не допомогли витягнути «Карпати» з прірви. Серхіо Наварро вирішив вигнати пів складу. Гадав, що й мене очікує така доля, але Зайцев і Дячук-Ставицький заступились і вирішили віддати в оренду. 

Чи боляче було спостерігати за «Карпатами» у матчі з «Вересом»?

Звісно, що так. Вони для мене найрідніші – моя сім’я, там я і розпочав по-справжньому грати у футбол. Дуже хотів їм допомогти, але не знав чим саме.

 Перебуваючи у «Карпатах», ти отримав виклик до збірної України. Як це сталось?

 Коли виступаєш у Прем’єр-Лізі, забиваєш, з’являєшся в об’єктивах телекамер, одразу потрапляєш на олівець тренера молодіжної чи національної збірної. У мене були три збори: двічі їздив із командою U-20 і одного разу з молодіжкою. На жаль, за молодіжну збірну не вдалось зіграти, бо напередодні матчу зазнав ушкодження.

 Шкодуєш?

Так, звісно. Тільки-но щось важливе повинно відбутись у моєму житті, одразу все починає йти шкереберть. 

А що мотивує у такі моменти рухатись далі?

Кожен футболіст прагне більшого. Якщо ціль відсутня, навіщо взагалі грати. Обирай іншу професію, якщо не готовий важко працювати!

                                          МІЙ КУМИР МЕССІ

Максиме, зараз ти мабуть розумієш, що вже не юний і що твоя кар’єра саме повинна йти вгору. Яка твоя ціль?

Перш за все, хочу повернутись у «Карпати», щоб мати змогу грати у Прем’єр-лізі, хоча можливо таке право вдасться вибороти і з «Рухом». Тут більше шансів, що зможуть розгледіти як футболіста. Хочу знову заявити про себе, рухатись далі і можливо поїхати за кордон. Звісно, що є бажання трохи заробити, забезпечити себе, майбутню дружину і т.д.

 За яку команду мрієш виступати?

 Дортмундська «Боруссія» або «Арсенал». Гадаю, ще зарано думати про такий рівень.

Розкажи трішки про дівчину, з якою зустрічаєшся. Ти навіть один гол їй присвятив…

Так, це було у матчі з полтавською «Ворсклою». День, коли відзначали нашу третю річницю стосунків. Кохана зателефонувала перед грою і попросила показати сердечко, якщо заб’ю м’яч. Це була своєрідна мотивація, і я зумів опинитись у потрібний час і в потрібному місці та вразити ворота суперників.

Як звати дівчину?

 Настя.

 Коли весілля?

Ще не скоро. Для початку потрібно заробити, ось нещодавно автомобіль придбав. Гадаю, поберемося не раніше, ніж за півтора року.

Окрім футболу, чим ще займається Максим Грисьо?

Здебільшого тренування, збори, ось зараз плануємо політ до Туреччини… Так, звісно, відпочинок теж потрібен, іноді відвідую ресторани чи кінотеатри з коханою, але для чогось іншого часу майже немає. У відпустці грав у настільний теніс.

 Хто твій кумир?

Мессі. Мені імпонує його стиль. Увсі знають, що він зміщуватиметься під ліву ногу і тим не менш, ніхто м’яч у нього так і не навчився відбирати.

Зараз дуже насичені збори, потім чемпіонат. Що мотивуватиме перемагати, з огляду на той факт, як ти сам зауважив, що шанси вийти у Прем’єр-лігу мізерні?

Гратимемо на перспективу, будемо шукати слабкі сторони, щоб у майбутньому їх покращити і вже у наступному сезоні пробитись у Прем’єр-лігу.

Як тобі живеться у Винниках і у «Русі» зокрема?

Добре. Виникали деякі труднощі на початку, нікого не знав, але потрібно було адаптуватися. Проте тепер все гаразд, упродовж одного місяця почав зі всіма товаришувати, а зараз сам виступаю у ролі людини, яка знайомить новачків з командою.

 Хто є для тебе найкращим другом?

 Віктор Хомченко. Із ним дружимо ще з часів виступу за «Карпати». Але якщо бути чесним, товаришую з усіма.

 Скільки часу ще чинний контракт з львівськими «Карпатами»?

 3-4 роки, нещодавно його переуклав.

Як тільки молодий футболіст засяє на старті кар’єри, він одразу привертає увагу тренерів, клубів і, звісно, агентів. Чи було до тебе багато уваги з їх сторони?

Зі сторони агентів. Їх було троє – Шаблій, Смалійчук, третього не згадаю.

У тебе є агент?

Ні, офіційно немає. Так, звісно, спілкувався свого часу зі Смалійчуком, але нічого серйозного з того не вийшло.

За словами президента клубу, у вашій команді панує дружня атмосфера.  «Ми як одна сім’я,» – цитую Григорія Козловського. Які у вас стосунки з президентом клубу?

Все дуже добре. Завжди, коли приїжджає президент, знаходимо час на конструктивне спілкування.

Де відпочивав?

Ніде, всі кошти витратив на автомобіль.

За матеріалами: fcruh.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: