Як перший американець в історії українського футболу грав за "Карпати"

26 червня 08:17
Переглядів: 454
Недільський

Інтерв'ю із універсалом Богданом Недільським, який у 1991 році перетнув Атлантику, щоб провести один сезон у чемпіонаті СРСР.

9 травня 1991-го був звичайний весняний день. Автор цих рядків святкував свій перший день народження, десь у центрі Львова відзначали парад перемоги, а на стадіоні "Україна", який відносно недавно називався "Дружбою", відбувалося обласне дербі між львівськими "Карпатами" та дрогобицькою "Галичиною" в рамках останнього союзного чемпіонату. Мине якихось 10 місяців і "зелено-білі" гратимуть вже у турнірі Незалежної України.

На останніх хвилинах матчу з "Галичиною" на кромці поля з’явиться світловолосий хлопчина. Ростислав Поточняк дасть йому останні настанови перед виходом на заміну, а за мить Богдан Недільський отримає статус першого американця в історії українського футболу. Зовсім скоро, 23-го серпня 1991-го, він відсвяткує свій 24-й день народження. А вже наступного дня Верховна Рада України прийме епохальний документ – Акт проголошення Незалежності України.

Етнічний українець лише на кілька місяців приїхав на рідну землю його предків. Богдан народився і майже все життя провів у Сполучених Штатах. Однак свою футбольну мрію, зіграти за українську команду, таки здійснив. Після цього його кар’єра спортсмена практично була завершена. У житті Недільського розпочався новий і дуже насичений шлях, який триває до наших днів. І цей шлях зовсім не пов’язаний з футболом.

"Україна в надійних руках"

– Богдане, як часто ви згадуєте про Україну?

– Протягом останніх 25-ти років різні життєві події, святкові традиції і свята відновлюють мій зв’язок із моїм корінням. Україна, і Львів зокрема, подарували мені спогади, які зберігаються у моєму серці і до цього дня. Я ловлю себе на думці про те, що постійно згадую той період, який провів в Україні. Найголовніше це те, що я отримав життєвий досвід і багато розмірковував над тим, що значить для мене бути українцем. Простіше кажучи, мій час в Україні був занадто важливим для мене, щоб забути його.

– Ваші слова підтверджує і той факт, що ви дуже ретельно зберігаєте газетні вирізки, скан-копії які надсилали мені...

– Це не лише вирізки з газет, а й фотографії. У них не тільки футбольна тематика. Це зображення українських людей, красивих пейзажів України, архітектурних пам’яток. Крім того, зберігаю програмки, присвячені матчам "Карпат", штампи, твори мистецтва. Гордістю моєї колекції є спеціальна ще закоркована пляшка Львівської горілки, яку я бережу вже багато років. У 1991-му я жив у Львові і побачив, наскільки це місто є багатим у культурному плані, наскільки важливе значення Української Незалежності. Все це відіграло дуже важливу роль у моєму житті.

– 23-го серпня ви святкували свій 24-й день народження. А вже наступного дня для нашої держави відбулася історична подія.

– Так, я знаю, що 24-го серпня 1991-го Україна офіційно стала незалежною. Згадую той день і мені здається, що люди були щасливі і приголомшені водночас. Пригадую безліч львів’ян, які вийшли на вулиці. Знаю, що вони особливо пишалися цією подією. Очевидно, це визначний день в історії для українців.

– Востаннє на Батьківщині своїх предків ви були ще у 1991-му?

– Так, коли був гравцем "Карпат". Однак мої батьки, а також молодша сестра Калина кілька разів навідувалися в Україну вже після здобуття Незалежності. Калина брала участь в археологічних розкопках, а батько організував конференції, присвячені важливості функціонування судової системи. Кілька років після того наша сім’я ініціювала побратимське співробітництво між містами Мілуокі, штат Вісконсин, та Івано-Франківськом.

– Ваша родина походить з цього міста...

– Тут ми провели ряд освітніх заходів, а також транспортних, туристичних і тих, що пов’язані із розвитком міста. Під час своїх візитів мої батьки були запрошені Валерієм Паламарчуком та Володимиром Шараном на тренування київського "Динамо". Свого часу я виступав з цими хлопцями в "Карпатах". Я був дуже щасливий, адже мої колишні партнери прекрасно поставилися до моїх батьків. Зрештою, у мене не було сумнівів – це тільки підтвердило той факт, що українці дуже гостинні.

– Очевидно, що навіть за Океаном ви слідкуєте за тим, що відбувається в Україні?

– Я справді уважно стежу за тими труднощами, які долають українці. Хоча можу сказати, що у них є багато досягнень і приводів для радощів. Постійно читаю новини, спілкуюся з друзями, читаю соцмережі, зокрема Фейсбук львівського журналіста Олександра Паука. У США дуже велика українська діаспора і позитивним є той факт, що населення не втрачає зв’язку з Батьківщиною і є дуже активним. Мій обов’язок – спілкуватися тут з людьми про ситуацію в Україні.

– Яка ваша думка з цього приводу?

– Я дуже вражений інтелектом української молоді. Ми маємо пам’ятати, що скоро саме ці діти формуватимуть майбутнє України і її місце у світі. Думаю, країна в надійних руках.

"Фанати "Карпат" живуть у всьому світі"

– Ви зараз живете у Мілуокі?

– На даний час я живу в двох містах: Мілуокі та Медісоні. У Мілуокі я працюю – десять років тому заснував тут школу. Але зі своєю коханою дружиною Обрі ми живемо у Медісоні.

– Ви є зовсім нетиповим футболістом і вас можна назвати, скоріше, науковцем.

– Знаєте, мої інтереси і робота часто змінюються і розвиваються. Справді багато часу я приділяю освіті. Моя робота в якості педагога спрямована на залучення молоді до виховного процесу.

– Час на футбол у вас є?

– Я отримую справжнє задоволення від еволюції сучасного футболу. Моє покоління зростало на матчах мадридського "Реалу" і постатях Пушкаша, Ді Стефано, Хенто. Мій батько був юристом, однак зараз він перебуває на пенсії має набагато більше часу. Кожного дня він читає футбольні журнали. Тому не буває таких 24 годин, щоб я не дізнавався про якісь футбольні новини. Один із моїх родичів літав до Києва у 2012-му році на чемпіонат Європи.

– Ви спостерігали за матчами Євро?

– Так, я цінував кожну хвилину цього турніру. Мій 16-річний племінник Орест є талановитим воротарем. Він навчається у чиказькій школі Святого Ігнатія. Племінник часто надсилає мені відео своїх тренувань та повідомляє про матчі своєї команди. Завдяки щедрим людям з "Карпат" я зміг отримати воротарський светр зелено-білого клубу для Ореста. Люди знайшли час і підібрали одяг за всіма параметрами для нього. Повірте, він з великою гордістю носить светр з емблемою "Карпат" у США. Думаю, очевидно, як сильно моя сім’я любить футбол.

– Отже, "Карпати" мають власних фанатів за Океаном?

– Однозначно – так. Фанати "Карпат" живуть у всьому світі. Я неодноразово бачив людей, одягнених у символіку клубу на багатьох подіях під час своїх подорожей. До речі, один з моїх улюблених футболістів "Карпат" Славік Лендел живе у Чикаго і навіть замовив для своєї команди карпатівську форму. "Карпати" – значна частина нашої американської футбольної спільноти.

– Тарас Яворський, відома постать серед українців у американському футболі, очолював місцеву збірну України кілька років тому. Якось він сказав, коли приїжджав до Львова: "Недільський – справжня зірка української діаспори у Сполучених Штатах".

– Мені дуже приємно це чути. Тарас віддав десятиліття власного життя для розвитку юнацького футболу. Він організовує турніри, тренує дітей, докладає багато зусиль для цього. Яворський – істинний посол футболу.

– Ваш шлях у футболі розпочався приблизно у 10-річному віці, коли батьки привели вас до українського тренера Ігоря Чупенка, який працював у команді "Чорноморська Січ". Пам’ятаєте той момент?

– О, то було багато років тому... Я точно пригадую, як сильно хотів займатися футболом, мав величезне бажання. Найбільший вплив на моє формування зіграв тренер "Січі" Андрій Бакун. А ще мені запам’яталося, як я часто запізнювався на обіди і жінки на кухні трохи злилися через це (сміється). У 10-річному віці мене було важко забрати з футбольного поля. Навіть їжа не була серйозним аргументом.

– Вам пророкували серйозне футбольне майбутнє. Одного дня вам довелося постати перед вибором: футбол чи наука.

– Так, преса була дуже доброю до мене і часто хвалила. Однак в "Карпатах" була незвична ситуація. Уявіть собі, що ви на полі з Рафальчуком, Мущинкою і Шараном. Як ви думаєте, на їхньому фоні ви добре виглядатимете? Загалом своє життя я побудував так, щоб присвячувати його не футболу ЧИ науці, а футболу І науці.

"Переїзд в Україну? Тато схвалював, а мама була стурбованою"

– Ви практично не спілкуєтеся українською, хоча преса у 1991-му писала про те, що ви доволі непогано нею володієте. А як зараз?

– Я використовую українську, коли потрібно представити себе. Тут у Мілуокі живе багато людей, що народилися у країнах колишнього Радянського Союзу. Я зустрічав багато земляків на вулицях міста. Не раз було таке, що я вітав їх фразами, на кшталт "гарного дня". Як правило, це провокує до подальшої розмови, яку я намагався вести українською. Загалом можу сказати, що підтримую відносини з багатьма українцями.

– 1988-го у Сполучених Штатах відзначали 1000-ліття Хрещення Київської Русі і у футбольному світі...

– Добре пам’ятаю той турнір, адже наша команда здобула золото. Це чудова подія, яка подарувала всім українцям Америки багато гарних емоцій і змусила їх приїхати з усіх куточків країни.

– Ще один захід відбувся пізніше – у рамках 80-річчя спортивного товариства "Україна" було проведено зустріч між "Карпатами" і збірною американської української діаспори. Ви зіграли проти своєї нової команди і навіть забили гол. Взагалі та подія стала особливою для багатьох українців. Наприклад, вперше за багато років на рідну землю приїхав Олександр Скоцень, уродженець Львова, що у 40-их грав за київське "Динамо" і був лідером французької "Ніцци".

– Я назавжди запам’ятав той момент. Я не просто забив гол. На трибунах перебували мої батьки, які повернулися на рідну землю також вперше за багато часу. І для мене, і для мого тата то був незабутній момент.

– За рік до того ви зіграли проти "Карпат" у складі збірної ще у Сполучених Штатах. Відразу після тієї гри представники зелено-білого клубу звернулися до вас із пропозицією переїхати в Україну?

– Президент "Карпат" і легендарна фігура для клубу Карло Мікльош запропонував мені підписати контракт. Я дуже вдячний йому за цю пропозицію. Мікльоша дуже поважали всі українці у Сполучених Штатах. Коли я приймав рішення про переїзд, то мав ціль – протистояти стереотипам і різним судженням. Вже в Україні я пізнавав Батьківщину своїх предків завдяки спілкуванню з людьми та вивченню історії.

– Однак де-юре то був ще СРСР. Коли вирушали в дорогу, відчуття були жахливими?

– Слово "жахливі", мабуть не повною мірою відображало те, що крутилося у моїй голові. Цей процес був складним у всіх аспектах, але я повинен був спробувати.

– Батьки підтримали ваш вибір?

– Тато схвалював його, а мама була стурбованою. Батько фактично став моїм першим тренером. Це вже потім я потрапив до Андрія Бакуна і він навчив мене тонкощам футболу, особливо техніці і роботі з м’ячем.

– Батьки зараз живуть у Сполучених Штатах?

– У Глендейлі, штат Вісконсин. Читав, що мого батька називали Оверком, однак це не так. Його звати Софрон, а маму – Христина. Батьки зараз проводять багато часу з українською громадою в Чикаго, досліджуючи світ, і насолоджуються зустрічами з родиною.

"В "Карпатах" були три виняткових гравці"

– Газета "Комсомольська Правда" у статті із заголовком "Сміливець із Чикаго" тонко охарактеризувала ваш трансфер з-за Океану: "Хто не має грошей – шукає їх на чужині. Хто не має проблем – повертається за ними на Батьківщину..."

– Дуже цікавий момент. Ось що скажу – моя мотивація виступати за "Карпати" мала дуже мало спільного з грошима. По-перше, це була можливість грати в Україні, де народилися мої батьки. По-друге, це була можливість грати у поважній команді в одному з найбільш особливих міст Європи. По-третє, це був час, щоб проявити свою любов до спорту. До речі, було б цікаво дізнатися, чи журналіст, який написав цю статтю, досі дотримується такої ж думки.

– Ви пам’ятаєте свій перший день у Львові?

– Очевидно, що я майже не кліпав протягом перших кількох годин після мого прибуття, постійно все розглядав. Це була нова і незвична частина світу для мене. Я думаю, що добре передає мої відчуття у той момент вислів "олень у світлі фар". Саме так я почувався тоді.

– Ваш перехід у "Карпати" не був легким – Федерація футболу СРСР мала зауваження до ваших документів. Саме тому вам довелося підтримувати форму в угорському "Ференцвароші"?

– Саме так і було. Життя у Будапешті і тренування двічі на день протягом кількох місяців дуже допомогли мені зробити перехід зі Сполучених Штатів до України максимально простим. Жителі Угорщини були дружніми до мене, проте я був повністю ізольованим через мовний бар’єр.

– Ваші перші враження від Львова?

– Львів – це місто, яке полюбить кожен.

– Коли ми тільки почали спілкуватися, ви передусім сказали, що Анатолій Мущинка – один з найсильніших гравців, яких ви бачили на власні очі...

– В "Карпатах" було три виняткових гравці: Рафальчук, Мущинка і Шаран. Секрет успіху нашої команди у 1991-му крився саме у них. Вони були справжнім мотором команди і вели партнерів за собою.

– Неодмінний атрибут матчів "Карпат" – культовий стадіон "Україна" і львівські фанати. Вас вони вразили?

– Для мене стадіон мав історичне значення. Гравці, які виступали за "Карпати" до 1991-го надали особливої аури, яка наповнювала стадіон. Я пам'ятаю вболівальників дуже добре: за межами стадіону, у трамваї, в центрі міста, на околицях Львова. Можу назвати їх невід’ємною частиною моїх спогадів з України.

– Ви довго адаптовувалися до нового життя?

– Адаптація була безперервним процесом. Завжди виникали нові запитання. Я мав бути напоготові і постійно вчився. У футбольному плані, наприклад, тренування тренерів Поточняка і Юрчишина відрізнялися від тих, які були в США. Я трохи сумував за домом, однак важливість цього досвіду допомагала мені здолати всі труднощі.

– Свій дебют в "Карпатах" пам’ятаєте?

– Дуже чітко навіть сьогодні. По-перше, це хвилювання. Мені сказали готуватися до виходу на поле, але я почув підтримку від вболівальників і це додало мені впевненості. То був магічний момент для мене.

– Можна сказати, що в "Карпатах" ви відчули певний прогрес?

– Відверто кажучи, я не мав регулярної практики. Я пам'ятаю, як працював дуже важко, щоб пристосуватися до стилю гри. Я намагався знайти своє місце на полі. Це моменти, які зумовлювали прогрес. Підказки моїх одноклубників були важливими для мене. Я реально захоплювався їхньою грою і цінував їх думку і підтримку.

"В Карабаху мене прийняли за патріота зі Львова"

– На той час у СРСР існувало відомство з магічною абревіатурою "КДБ", зміст якої вам, напевно, відомий...

– Я знав про існування такої організації, але ніколи свідомо не стикався з ними віч-на-віч. Проте, імовірно, що вони завжди були поруч.

– Ваш одноклубник Олег Гула розповідав: "Недільський часто спантеличено повторював: "Я цього не розумію". Багато речей йому здавалися дивними. Особливо дивували Богдана виїзди на Кавказ. Недільський був дипломованим психологом, але тутешні реалії були незрозумілими для нього". Хтось розповідав, що вас вразив портрет Саддама Хусейна на одному з матчів у Карабаху.

– Так, я пам'ятаю поїздку нашої команди в Карабах абсолютно чітко. То було серйозне напруження і керівництво клубу рекомендувало мені менше привертати увагу до себе. Як виявилося, через те, що я говорив тільки українською мовою, місцеві жителі вважали мене патріотом зі Львова.

– Вже скоро настав час залишати Україну...

– Це був виклик для мене, але разом з ним розпочалася нова сторінка у житті.

– На прощання з "Карпат" вам надійшов лист-подяка, ключовими словами якого стали: "Чекаємо тебе на Батьківщині".

– Цей лист разом з футболкою "Карпат" я подарував Музею Української спортивної слави у Сполучених Штатах. У вересні 2017-го він буде представлений на виставці.

– Минулого року ви взяли участь у аналогічному заході для українців у США. Серед запрошених був навіть легендарний хокеїст українського походження Уейн Гретцкі.

– Так, він був присутній на цій церемонії. У вересні очікуємо на чергову зустріч. Минулого разу я був там з моєю дружиною Обрі. Такі заходи є дуже важливими для нас і ми продовжуємо залучати якомога більше українців до таких подій.

– Після повернення додому ви продовжили грати у футбол?

– Так, але мої інтереси трохи змістилися у бік науки і тренерства. Ця діяльність допомогла мені залишитися у спорті і використати ті знання, які я здобув у "Карпатах". А ще всі мої команди скандували "Слава-Слава-Слава" перед кожним матчем.

– Чим ви займаєтеся нині?

– Я веду дуже активне і повноцінне життя. Я розробив певну методику і працюю з молоддю в якості педагога. У серпні 2013-го року я захистив дисертацію. Наукова діяльність продовжує відігравати важливе місце у моєму житті і допомагає навчати молодь. Тема моєї наукової робити – спроба педагога більш повно зрозуміти, які умови, навчальні програми і потреби сучасних студентів. Це питання, що вивчають альтернативу існуючої моделі освіти, зацікавлення молоді, аналіз шляхів вирішення проблем навчальної діяльності студентів.

– Однак ви відкрили у собі ще один талант – музичний.

– Так, я колекціоную ямайську музику і вивчаю культуру цієї країни вже не один рік. Буває, що виступаю діджеєм на різних заходах.\

– За "Карпатами" продовжуєте слідкувати?

– Однозначно. Відвідую офіційний сайт – це дозволяє мені бути завжди в темі і дізнаватися про всі новини у житті клубу.

– У планах є відвідини України?

– Хотілося б... Життя часто підкидає нам такі можливості. Зараз працюю над розробленням маршруту поїздки до Львова та іншими місцями Західної України.

– Тим більше, що ви також – знаний мандрівник...

– Любов до природи у мене в крові. Наприклад, вивчення зморшкуватих грибів (морелів) поруч з будинком є таким же захоплюючим для мене, як подорож всією земною кулею. Якщо мої подорожі пов'язані з походом через джунглі в Таїланді, підйомом на вершини в Омані, вояжі в перуанських Андах, то я намагаюся цінувати світ навколо мене.

За матеріалами: football24.ua
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити