Євген Приступа: "Саме українці найкраще і найбільш організовано підтримували своїх спортсменів"

08 лютого 21:35
Переглядів: 146
Приступа

Два дні тому в іспанській Гранаді офіційно запалав вогонь XXVII Всесвітньої зимової Універсіади. На Піренеях буде розіграно медалі у змаганнях з гірськолижного спорту, сноубордінгу, фрістайлу, шорт-треку, фігурного катання, керлінгу та хокею. Втім, для українських вболівальників найбільш цікавими, з позицій завоювання медалей нашими студентами, були змагання з біатлону, лижних перегонів, стрибків з трампліну та лижного двоборства, які тривали з 24 січня по 1 лютого у словацьких містечках Штребске Плесо та Осрблі.

Саме про виступ українців у цих дисциплінах та про те, що відбувалося довкола змагань, розповів ректор Львівського державного університету фізичної культури, професор Євген Приступа.

– В останні роки значимість Всесвітніх Універсіад значно зросла, що й підтверджують нинішні студентські зимові ігри. У Словаччині та Іспанії представлено 43 держави, честь яких захищає понад півтори тисячі спортсменів. Про престижність цих змагань свідчить і той факт, що Універсіаду-2015 відкривали глави держав – президент Словаччини Андрій Кіска та король Іспанії Філіп VI. Дуже красивою була церемонія відкриття і з приємністю хочу відзначити, що майже всі присутні визнали найкрасивішою форму української делегації. Наші спортсмени, тренери та офіційні особи були одягнуті насправді дуже ефектно. То ж зі стовідсотковою впевненістю можна стверджувати, що українські дизайнери свою Універсіаду виграли. Також на найвищому рівні були й всі організаційні моменти. Жодних зауважень не було до умов проживання, харчування та транспорту. Навіть погода майже на сто відсотків задовольнила усіх.

– Як трибуни зустрічали українську делегацію під час відкриття Універсіади?

– Відношення до нашої делегації було дуже теплим. Коли ми з’явилися перед трибунами, це викликало море позитиву у глядачів. Та й загалом спілкуючись із господарями та представниками делегацій інших країн ми постійно відчували їхню підтримку нашій державі. Щоправда виняток склали росіяни. Ви знаєте, це мабуть якийсь фатум, але на церемонії відкриття ми знаходилися, як і в політиці, між делегаціями Росії та США. І саме тут особливо яскраво ми відчули різницю у ставленні до нас американців та наших «старших братів». Спортсмени США весь час з нашими хлопцями та дівчатами спілкувалися, жартували, бажали одні одним успішних стартів. Складалося враження, що зустрілися старі добрі друзі. Натомість представники Росії – як спортсмени, так і офіційні особи – увесь час уникали контактів з нами. Які там посмішки, які там жарти – вони з нами навіть не віталися, а то й не приховували свого ворожого ставлення. Коли я вперше в Словаччині зустрів своїх старих знайомих з Росії, з якими не на одних попередніх змаганнях навіть за чаркою разом відзначали вдалі виступи як українців, так і росіян, а вони тепер зробили вид, що ми абсолютно не знайомі, то я був просто в шоці і не розумів що відбувається. Так, нині відношення між Україною та Росією на офіційному рівні самі знаєте які. Але ж ми прості люди і працюємо в одній сфері діяльності. Зізнаюся, аж такого я не очікував. Але спостерігаючи за представниками Росії, я зрозумів, що в складі їхньої делегації, як і в старі «добрі» радянські часи, чимало працівників спецслужб. То ж і спортсмени, і тренери, і офіційні особи боялися їх, а тому й уникали будь-яких контактів з нами. Що ж, звісно все це неприємно, але це не наші, а їхні проблеми. В мене ж до них лише одне запитання: так де ж при владі хунта – в Україні чи Росії? Думаю відповідь на це питання дасть тільки час. Ну а на чиїй стороні правда, показав вже перший старт Універсіади.

– Ви маєте на увазі перемогу нашого Дмитра Русинова в індивідуальній гонці біатлоністів?

– Так, звичайно. «Золото» Дмитра, зізнаюся, викликало у мене протилежні почуття. Як ректор Львівського університету фізкульури, я вболівав за представника нашого вишу Віталія Кільчицького. Адже саме він був головною надією нашої делегації на «золото» в цій дисципліні, про що до початку змагань говорив і президент Федерації біатлону України Володимир Бринзак. На жаль, гонку Віталій провалив, і не те що в призери навіть, в топ-10 не попав. Однак, перше «золото» Універсіади все одно виборола Україна. Дмитро Русинов настільки блискуче провів гонку, що ні норвежці, ні росіяни нічого не змогли з ним зробити. І мене, і всіх решту українців, які були в Осрблі, просто розпирало від гордості за нашу державу, коли на найвищій сходинці подіуму стояв Дмитро і напевне символічно, що в своєрідній почесній варті, тобто на другій та третій сходинках, стояли двоє росіян. Також дуже приємно і цікаво було спостерігати в хвилини нашого тріумфу за тренерами та офіційними особами російської делегації – вони були схожі на побитих псів. Знаєте, не було жодних сумнівів, що вони аж ніяк не розраховували втратити цю золоту медаль. Скажу вам, я був настільки щасливий в той момент за перемогу Русинова над росіянами, що навіть забув про невдачу Кільчицького.

– Після індивідуальної, Кільчицький провалив і спринт та гонку переслідування. То ж чи розраховували ви на його успіх в заключний день змагань біатлоністів у мас-старті?

– Віталій приїхав на Універсіаду в статусі лідера нащої команди і ми розраховували, що він виграє кілька нагород, а коли трішки пофартить, то повернеться додому з п’ятьма медалями. Однак ми зайвий раз переконалися, що в біатлоні планувати щось дуже важко. Невдалі виступи Кільчицького у трьох перших гонках призвели до того, що він навіть не потрапив до команди на змішану естафету. Але як засвідчив подальший хід подій, можливо це було й на краще. Він мав час зібратися, аби якомога краще підготуватися до мас-старту. Звичайно, ми вірили в нього, бо він сильний спортсмен. До того ж Віталій – людина самолюбива і було зрозуміло, що в своїй останній гонці на Універсіадах (за віком він більше не зможе приймати участі в цих змаганнях) зробить усе, аби перш за все самому собі довести, що в біатлоні він чогось вартий.

– А по ходу гонки, зокрема після третьої стрільби, ви продовжували вірити в його перемогу?

– Мені розповідали, що коли Віталій на третьому вогневому рубежі, у першій «стійці», тричі промахнувся, то російський комментатор сказав, що його можна сміливо викреслити з числа претендентів на медаль. Те саме він спрогнозував і щодо Русинова. Видно він не дуже добре знається на біатлоні – в цьому виді спорту, як ні в якому іншому, все може перевернутися з ніг на голову за лічені секунди. Зрозуміло, що після третьої стрільби наші хлопці не виглядали претендентами на медаль. Адже попереду були два сильні норвежці і росіянин, які й мали ніби то розіграти весь комплект нагород. Однак по чотири промахи у норвежців та два у росіянина подарували шанс обом нашим хлопцям. І тут треба віддати належне Дмитрові та Віталію, які скористалися ним на всі сто відсотків. Розстрілявши, немов з автомата, по п’ять мішеней, вони понеслися до фінішу, аби розіграти «золото» та «срібло». І тут не можу не сказати знову ж таки про гордість за наших хлопців і про те, яке задоволення я отримав, кинувши погляд в бік тренерів збірної Росії, які змушені були спостерігати за «золотими розбірками» українців на останньому колі. Тут до речі, на мою думку, і зіграв свою роль той факт, що Кільчицький на відміну від Русинова не біг в змішеній естафеті. Більш свіжий Віталій на останньому кілометрі втік від Дмитра і таки завоював своє «золото». Однак на фініші вони були обоє неймовірно щасливі, так само як і вся наша делегація.

До речі, группу підтримки української команди відзначив навіть диктор на стадіоні в Осрблі. Під час церемонії нагородження, він наголосив, що саме українці найкраще і найбільш організовано підтримували своїх спортсменів. І справді, наші заряди – «Україно вперед!», «Слава Україні! Героям Слава!» та інші, які ми неодноразово вигукували упродовж кожної гонки, були значно потужнішими та ефективними від намагань вболівальників інших команд підтримати своїх спортсменів.

– Наші біатлоністи на цій Універсіаді завоювали п’ять медалей. Результат не поганий, але він поступається досягненням на попередніх Універсіадах.

– Ви абсолютно праві, але цьому є об’єктивне пояснення. Справа в тім, що це зумовлено кількома факторами: по-перше, як я вже казав, зростає престиж Універсіад і відповідно посилюється конкуренція та склад учасників. Зокрема, як ніколи сильну команду прислала Росія, а також Білорусь, Польща, Словаччина, Чехія… Та й Норвегія, яка в попередні роки на Універсіаду присилала нікому не відомих біатлоністів, цього разу привезла цілком боєздатну команду. Також у нас не було зараз в складі таких сильних спортсменів, як наприклад сестри Семеренко, які могли вдвох відпрацювати за всю збірну. Нарешті, окремо треба сказати про неузгодженість календаря змагань між Міжнародним союзом біатлоністів (ІВU) та Міжнародною федерацією університетського спорту (FISU). Адже практично в одні і ті ж терміни проводилися змагання біатлоністів на Універсіаді у Словаччині та чемпіонат Європи, який проходив у Естонії. Універсіада не є рейтинговим і не є комерційним змаганням. Натомість континентальна першість дозволяє спортсменам заробити як рейтингові очки, так і призові. Зрозуміло, що за таких умов тренери та й самі спортсмени надають перевагу змаганням під егідою Міжнародного союзу біатлоністів. Саме з цієї причини до Острблі не приїхали Юлія Джима, Анастасія Меркушина, Ірина Варвинець, Дмитро Підручний, Артем Прима та Артем Тищенко. Цікаво, що останній був заявлений на Універсіаду, але в підсумку поїхав на Євро. То ж тепер Україна має заплатити штраф Міжнародній федерації університетського спорту. Зрозуміло, якби ці спортсмени брали участь в Універсіаді, то медальний доробок наших біатлоністів був би значно більшим.

– Невже федераціям так важко узгодити між собою календар змагань?

– Питання досить складне і вирішити його не так просто. Але поступово тут є здвиги в кращу сторону. Зокрема, вже зараз відбуваються консультації між федераціями і є сподівання, що Універсіаду буде включено в календар Міжнародного союзу біатлоністів. Між іншим, ця проблема існує і в інших видах спорту як в зимових, так і літніх Універсіад. Зокрема в ці дні змагання з гірськолижного спорту тривають і на Універсіаді в Іспанії, і на чемпіонаті світу в США. Думаю не треба пояснювати, де склад учасників набагато сильніший.

– На відміну від попередніх Універсіад, цього разу без медалей залишилися наші спортсмени в лижних гонках. Чим це можна пояснити?

– Думаю, тут слід говорити лише про українських лижниць. Адже мужчини, як і раніше, на медалі не претендували. Що ж до жінок, то вони насправді виступили значно гірше, ніж можна було очікувати. Знову ж таки, причин тут кілька. Головна – не знайшлося заміни лідеру команди, аспірантці Львівського університету фізкультури Катерині Григоренко, яка в минулому практично кожну гонку завершувала в числі призерів. Без Катерини наша команда не спромоглася поборотися навіть за «бронзу» в естафеті. Але далася в знаки й висота, на якій проходили змагання в Штребске Плесо. Адже напередодні Універсіади, на чемпіонаті України, який відбувся на новозбудованій базі в селищі Сянки на Львівщині, дівчата на трасі виглядали дуже добре. Але там змагання відбувалися на висоті 800 метрів, а на Універсіаді – близько двох кілометрів. Тому тут питання не тільки до дівчат, а й до їхніх тренерів.

– Якщо лижниці зробили крок назад, то наші двоборці – помітний крок вперед. Адже до медалей їм забракло зовсім трохи…

– Зізнаюся, глибоко в душі я вірив в те, що двоборці завоюють одну, а то й дві медалі. Сподівався, що вдасться піднятися на подіум нашій команді, яка до речі була цілком сформована зі студентів Львівського університету фізкультури. Але суперники, на відміну від минулих Універсіад, цього разу привезли помітно більш сильніші склади. Однак і 5-те місце – це зовсім не погано. Та найбільш прикро за Віктора Пасічника, якому дещиці не вистачило, аби стати бронзовим призером в індивідуальних змаганнях. Після стрибків з трампліну він посідав 5-ту позицію, але під час лижної гонки зумів наздогнати двох суперників, які стартували раніше за нього. Більше того, метрів за 400 до фінішу Віктор йшов третім, але на останніх метрах його таки випередив польський спортсмен. Жодних питань до Пасічника бути не може – хлопець віддав все, що мав і це той випадок, коли не він програв, а переміг його конкурент. То ж Віктор заслуговує на найкращі слова і в мене немає жодних сумнівів, що його перемоги на серйозних міжнародних змаганнях ми обов’язково з вами ще побачимо.

– В Словаччині українці здобули пять медалей. Чи можна сподіватися, що наша скарбничка поповниться нагородами в Іспанії?

– Попередній наш досвід говорить, що швидше за все ні. Однак, це спорт і будемо сподіватися, що в Гранаді українці створять хоча б одну медальну сенсацію. Однак, я вважаю, що нам потрібно змінювати відношення до спорту вищих досягнень і акумулювати всі сили там, де ми можемо не просто приймати участь в змаганнях, а реально боротись за медалі. Давайте будемо дивитися правді в очі і визнаємо, що в більшості зимових видів спорту навіть на найблищу перспективу в нас немає ніяких шансів бути серед лідерів. Наприклад, як ми можемо бути конкурентноздатними в стрибках з трампліна, коли на всю Україну в нас немає жодного (!) сучасного трампліна. То можливо, краще ті кошти, які виділяються на цей вид спорту, хоча вони й не є великі, віддати знову ж таки та той біатлон?.. А у нас подібна ситуація не лише в стрибках з трампліна, тобто потрібно діяти за законами спорту – розвивати слід сильні сторони, бо коли ти розпиляєшся на все потроху, то результату не буде ніде. То ж нам є над чим думати і над чим працювати.

– Універсіада – змагання студентів, але все ж це спорт вищих досягнень. А студентський спорт – це ще й масовий спорт.

– Звичайно і це ще один, але зовсім інший напрямок нашої роботи. Тут у нас в Україні також непочатий край роботи. Знову ж таки, давайте не будемо себе обманювати і скажемо прямо, що масовий спорт серед студентів в Україні знаходиться в глибокій кризі, так само як і дитячий та юнацький. І це вже проблема не окремих відомств, а загальнодержавна. Вже не один рік ми говоримо про проблеми здоров’я підростаючого покоління, тобто про проблеми здоров’я всієї нашої нації в найближчому майбутньому. Якщо в минулому наша молодь (включаю сюди й школярів) мала два головних види занять – навчання та спорт, то нині левова частка підростаючого покоління хвора на комп’ютери, пиво та сигарети. І якщо ми з цим вже зараз не почнемо боротися, то це може стати загальнонаціональною катастрофою, а для цього необхідно переглянути наші життєві цінності на рівні держави і визначитися з пріоритетами. В мене особисто немає сумнівів, що на першому місці має бути здоров’я українського народу. І нам немає потреби придумувати щось нове, необхідно просто перейняти досвід інших країн і в першу чергу скандинавських.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити