Розмова з Андрієм Стадніком, срібним призером Олімпіади в Пекіні з вільної боротьби
Усі сподівалися, що ліцензії на Ігри у вільній боротьбі у вазі до 66 кілограмів виборе львів’янин Андрій Стаднік. Він уже піднімався на п’єдестал пошани попередньої Олімпіади, його вважали одним із фаворитів головних змагань чотириріччя в Лондоні. Однак торік Стаднік не зміг здобути ліцензії на чемпіонаті світу в Стамбулі, не зробив він цього й на нещодавньому турнірі в Болгарії. А ось його конкурент зі збірної, інший представник Львова Андрій Квятковський, сповна скористався своїм шансом. Оскільки між змаганнями в Болгарії та наступним ліцензійним турніром у Китаї була перерва лише в кілька днів, наставники вирішили дати Стадніку відпочити, а в похід по перепустку на Олімпійські ігри делегували другий номер — Квятковського. Останній у китайському Тайюані посів третє місце, виборовши путівку на Олімпіаду-2012. Хто поїде в Лондон та чому олімпійський призер останнім часом виступає так непереконливо, «Газета» поцікавилася в самого Андрія Стадніка.
— Квятковський — молодець. Він справді гідний бути другим номером у нашій збірній, — розпочав розмову борець. — Андрій є одним із найсильніших в Україні, а тепер можна говорити, що він — один із найкращих у світі. Боровся з ним неодноразово, тому знаю, про що говорю. На турнірі в Китаї Квятковському пощастило зі суперниками. На шляху до ліцензії він зустрічався з африканцем, молдованином, молодим киргизом. Це не найсильніші опоненти.
— Ліцензія не іменна, хто ж поїде на Ігри?
— Це визначатимуть тренери. Безперечно, хотів би сам вибороти ліцензію. Проте це зробив Квятковський. Не все так виходить, як плануєш, бажаєш. Ось візьмімо Василя Федоришина. Він упродовж багатьох років є одним із найкращих у світі, однак ніяк не здобуде ліцензії. Безперечно, маю шанси виступити на Іграх. Дякуватиму за це Андрієві Квятковському, він зробив велику справу.
— Він здобув ліцензію, а на Олімпіаду можете поїхати ви. Це вплине на ваші стосунки?
— Ми — патріоти, хочемо, щоб Україну представляли найсильніші спортсмени. Тому жодних образ не повинно бути. Тренери мають визначити найкращого та делегувати його в Лондон. Розумієте, я, як і Василь Федоришин, упродовж останніх 10 років в Україні нікому не програвав, тому на сьогодні є першим номером збірної. Як буде далі, побачимо.
— То що сталося на ліцензійному турнірі в Софії? Чому ви поступилися в першій же сутичці не найсильнішому супернику?
— У мене дуже погіршилася форма. Відчув це ще під час підготовки до турніру в Болгарії. Але оскільки мене було заявлено на ці змагання, не міг відмовитися від участі. Я ж є першим номером національної збірної, тому мусив їхати на перший ліцензійний турнір. Однак мої кондиції були далекі від оптимальних, тому такий і результат. Мабуть, це один із найгірших виступів у моїй кар’єрі. Нині вже в кращій формі, готовий продовжувати боротьбу.
— Проблеми виникли через похибку в тренувальному процесі?
— Річ у життєвому циклі. Навесні, ближче до мого дня народження (Стаднік народився 15 квітня, — «Газета») в мене завжди відбувається спад. Намагався щось змінити, якось поліпшити свої кондиції, проте все марно. Для мене благодатнішою є осіння пора, той час, коли відбуваються чемпіонати світу, — серпень, вересень, жовтень. А цього разу треба було бути готовим навесні, коли проходять ліцензійні турніри. Результат ви знаєте. Ніколи так погано не боровся, як у Софії. У Києві перемагав усіх опонентів дуже переконливо. А в Болгарії програв грузинові, який на київському турнірі поступився в першій же сутичці. Розумієте, тут я був переможцем, а він із 45 учасників посів 45-те місце. Прикро зазнавати поразки від такого суперника…
— Ви тепер у Києві, на зборах. Удома у Львові часто буваєте?
— За останні півроку фактично не був. Збірна готувалася до відбору на Ігри. Брав участь у міжнародному турнірі в Києві, потім виступив на чемпіонаті Європи. Там мене нахабно засудили, програв грузину в четвертій сутичці. Згодом сталося те, про що ми вже говорили, виступав на турнірі в Софії. У перерві між змаганнями відбувалися тренувальні збори. Тому вирватися додому вдавалося нечасто.
— Ваша дружина виступає за збірну Азербайджану. Часто з нею бачитеся?
— А навіщо мені дружина, яку рідко бачитиму? Така людина повинна бути поруч. У нас так і є, Марічка постійно зі мною.
— А як же тренувальні збори?
— Намагаємося робити так, щоб наші графіки збігалися.
— Вас часто засуджують?
— Стараюся про це не думати. Головне — результат, а засудили тебе чи ні, нікого не цікавить. Часто доводилося потерпати через суддів. Проблема упередженого суддівства на сьогодні актуальна. І торкається не тільки мене, а й інших наших борців. Засуджують на найвищому рівні. Особливо кричущим був випадок на цьогорічному чемпіонаті Європи. Мене ще так нахабно не засуджували.
— Упередженість суддів пов’язана з тим, з якої країни борець, чи з якимись іншими факторами?
— В Україні дуже велика проблема із суддями. Не маємо арбітрів міжнародного класу. Дуже важливо, щоб країна на найвищому рівні мала хоча б трьох-чотирьох своїх суддів. А в нас їх немає. Україна має славні традиції у вільній боротьбі, нашу збірну справедливо вважають однією з найсильніших у Європі. Маємо все для того, щоби здобувати медалі найпрестижніших турнірів і бути в трійці лідерів. Єдине — потрібно, щоб судді були об’єктивними.
— Андрію, ви вже 13 років виступаєте на найвищому рівні. Через великі навантаження організм за цей час зносився?
Про це не мені говорити. Надалі виступаю на найвищому рівні, є номером один у збірній. А зносився чи ні мій організм, вирішувати тренерам і прихильникам вільної боротьби.
Довідка
Андрій Володимирович Стаднік народився 15 квітня 1982 року в смт Віньківці Хмельницької області. Є лідером збірної України з вільної боротьби у ваговій категорії до 66 кг. На міжнародні змагання вперше поїхав у 17-річному віці (1999 р.) на чемпіонат світу серед кадетів. Потім переміг у молодіжному чемпіонаті Європи (2002). Особисто виграв Кубок світу 2005 року (команда була другою). На чемпіонаті Європи став третім, а разом із командою посів перше місце. З 2006 року Андрій Стаднік — заслужений майстер спорту, звання отримав після бронзового успіху на чемпіонаті світу 2006 року. На літніх Олімпійських іграх у Пекіні у 2008-го став другим, поступившись у фінальній сутичці туркові Рамазану Сахіну. Рахунок фінального поєдинку був за періодами 2:2, 2:1, 2:2. Здобув золоту нагороду чемпіонату Європи з вільної боротьби 1 квітня 2009 року.