Про таких людей, яким є Віталій Шумський можна сміливо говорити: хлопець створений для ВЕЛИКОГО футболу. Батьки наділили сина розумом, а Господь Бог - талантом і технікою. Ставши професіоналом Шумський застовпив за собою ще такі важливі для спортсмена риси, як виваженість, повагу до суперника, принциповість, але понад усе чесність. Кожній команді, за яку йому довелось виступати, Віталій віддавав себе до решти. Ніколи не жалів свого серця і легенів задля досягнення командної перемоги.
Для завжди підтягнутого і, до певної міри, з молодечим поглядом, тепер дитячого тренера СДЮШОР «Карпати» на футбольному полі не було таємниць. Йому легко і не вимушено давались ігрові трюки, але завжди залишались нерозв’язаною загадкою для оборонців команди-суперниці. Проте, як це часто трапляється у спорті на заваді ВЕЛИКОЇ кар’єри стали травми.
Золочівський футбол ніколи не скаржився нам брак талантів. У 30-40 роки минулого століття першу скрипку місцевого спорту відігравала команда «Русалка». Далі рік по року у цьому місті народжувались і зростали такі майстри шкіряного м’яча, як брати Михайло і Євген Завальнюки, Михайло Стельмах, Андрій Гусін, Віталій Маєвич, Михайло Токар, Євген Паламар та брати Володимир і Василь Коропецькі. Кожен із них гідно проніс спортивними дорогами спортивний прапор золочівського футболу. Не стояв осторонь і Віталій Шумський. На полі він був думаючим футболістом. Тому його гру можна було читати немов книгу.
Вихованцеві золочівського футболу довелось пройти тернистий путь, перш ніж зіграти за головну команду Львова – «Карпати». Однак заповзятий Віталік своє сходження на футбольну вершину розпочав, немов школяр із початкових класів. Крок за кроком він долав класи, тобто команди і, коли здавалось, досяг цілі несподівано ланцюжок обірвався…
Третього квітня 1992 року Віталій Шумський дебютував у стартовому чемпіонаті незалежної України. Його команда «Скала» (Стрий) виступала у матчі п’ятого туру в місті Стаханов проти «Вагонобудівельника». Незважаючи на те, що команди виступали на стадіоні «Перемога», гра завершилась миролюбною нічиєю – 0:0. Віталік замінив Михайла Кутельмаха і увійшов у літопис вітчизняного футболу.
Після стрийського періоду 1992 року, нетривалими виявились виступи у складах «Дністра» (Заліщики) і «Газовика» (Комарно) і В «Ниві» (Тернопіль) Шумський зіграв на рівні чемпіонату України серед клубів вищої ліги. Команду тренував Леонід Буряк, якого Віталік з дитинства вважав своїм кумиром.
Та роки проведені в Тернополі у фінансовому плані не дали жодного виграшу, натомість в ігровому - надзвичайно багато. Шумський став гравцем основи і тим, на кому трималась команда. Однак клуб ледь назбирував для такого футболіста якихось пів сотні доларів. Сьогоднішні майстри за таку винагороду можуть лише зав’язати шнурки на бутсах. А Віталік у кожному поєдинку намагався виконувати свою роботу якомога краще.
Та часто трапляється, що незначний епізод у змозі змінити хід історії. Саме так трапилось і з переходом Шумського до Львова. Як згадує, нинішній ювіляр: «Юрій Дячук-Ставицький, помічник Мирона Маркевича, запропонував змінити місце прописки і перебратися ближче дому. Важко було відмовитись від такої пропозиції. Тож і я не встояв перед вибором. До того ж завжди трепетно стежив за цією командою».
У «біло-зеленій» львівській футболці Шумський провів шість десятків матчів у чемпіонатах України. Були радості і невдачі, але кращого не вдалося досягти.
Згодом підвернулась пропозиція від «Дніпра» і Віталік відізвався на пропозицію Грозного. Та успіх на берегах Дніпра йому не вдалося розвинути.
Врешті прийшов 1999 рік, який і спричинився до того, що двадцятисемирічний, повний здоров’я і життєрадісний футболіст, за великим рахунком, змушений був завершити чинну кар’єру гравця.
Далі довелось скоштувати заробітчанського хліба. В Бельгії Шумський три роки виступав за пів-професійну команду Sіnt Lenarс, що біля Антверпена. Та самим біганням за м’ячем ситим не будеш. Тож довелось підробляти. Але нагороди від вболівальників Віталік дочекався. Його визнали одним з кращих футболістів команди. Це саме та нагорода, якої Шумський-футболіст не здобув за свою віртуозність демонстровану на футбольних полях неньки України.
Проте ігрова кар’єра Віталія Шумського уже стала надбанням історії. Тепер він тренер-методист у карпатівській школі і передає свої знання і вміння молодому поколінню. Його вихованці уже досягнули успіхів у турнірі Володимира Вараксіна і навіть на міжнародному рівні. Однак для цього наставника значно важливіше, аби діти росли щасливими і здоровими.
ШУМСЬКИЙ Віталій. Народився 17.05.1972 р. у містi Золочiв (Львівщина). Зріст 168 см, вага 61 кг. Перший тренер – Ігор Іванович Чікіль. Вихованець золочівського футболу. (золочівська СШ). Півзахисник. Кар’єра в «Карпатах»: 1994/96 рр. Дебютував 17 липня 1994 року в матчі проти симферопольської «Таврії». Зіграв 60 матчів. Виступав за команди: «Сокіл» (Золочів) 1981/90, 2008 рр., «Колос» (Зборів) 1990 р. (у КФК), «Карпати» (Кам’янка Бузька) 1991 р., «Скала» (Стрий) 1992 р. (весна) (4/0), «Дністер» (Заліщики) 1992 р. (літо), «Газовик» (Комарно) 1992 р. (осінь) (13/2), «Нива» (Тернопіль) 1992/94, 1997 рр. (39/1), «Дніпро» (Дніпропетровськ) 1996 р. (8/1), «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) 1997/99 рр. (44/6), «Динамо» (Львів) 1999 р. (літо травма коліна). З 2000 р. перебував у Бельгії, де захищав кольори клубів Sіnt Lenarс 2001/06 рр., Українська діаспора міста Антверпен 2000/02 рр.; в Іспанії ФК «Львів» 2006/07 рр. та «Авангард» (Буськ) 2009/10 рр. 2005 р. грав у міні-футбол. Колекціонер фінтів та всіляких технічних дриблінгів. На тренерській роботі з 2008 р.
Творчий колектив «Галичини спортивної» з нагоди Вашого сорокаріччя бажає Вам, пане тренере міцного здоров’я, щастя і радості. Нехай усе добре збувається, а Вашу життєву дорогу осіяють промені сонця.