Головний тренер збірної України – про успіхи й помилки українських легкоатлетів.
Третє місце на командному чемпіонаті Європи, яскрава перемога на чемпіонаті світу Ольги Саладухи у потрійному стрибку і «бронза» там же українського спринтерського квартету в естафеті 4х100 м серед жінок – нашим легкоатлетам є чим похвалитися. Але чи розділяє оптимістичні настрої вболівальників тренерський штаб? Чи зможуть наші атлети стрибнути вище голови через рік – на Олімпіаді-2012 в Лондоні? На ці та інші питання в інтерв’ю «ВЗ» відповів головний тренер збірної України з легкої атлетики Олександр Апайчев.
- На виконкомі Федерації легкої атлетики України вирішили вважати цей сезон успішним. Особисто я поставив би оцінку «добре», - каже Апайчев. - Приємно, що, крім двох призерів, у нас на першості світу вісім фіналістів, а 12 атлетів посіли місця з 9-го по 12-те. Це потенційні фіналісти і навіть медалісти Олімпійських ігор. У чвертьфіналах у нас було 37 спортсменів із 56, і серед тих, хто увійшов до 16 найкращих, 80% молодих атлетів. Це свідчить про хороший потенціал команди. Гадаю, до Олімпіади підійдемо у всеозброєнні і можемо чекати на приємні сюрпризи. Думаю, у Лондоні медалей буде не менше, ніж у Пекіні. Тим паче, що Лондон дає нам певні переваги. Не потрібно акліматизацію проходити. Думаю, на завершальному етапі підготовки до Ігор тренуватимемося у Львові: кліматичні умови подібні до лондонських.
- Ви планували більше, ніж дві медалі. Що завадило їх здобути?
- Планували ще одну медаль – у жіночому багатоборстві. Але Наталка Добринська з тренером вирішили перед третім видом, штовханням ядра, провести експеримент. Цей експеримент і коштував нам медалі. Вони неправильно зробили розминку і програли самим собі більше метра. Це вибило Наталку з колії, і вона втратила шанси здобути медаль. Хоча готова була як мінімум на друге місце…
- Багато хто з атлетів скаржився на важкість у ногах, на те, що змагатися дуже складно? У вас були якісь прорахунки в акліматизації?
- Наталка Добринська чесно сказала: у всьому винна я… Ми проходили акліматизацію в ідеальних умовах: у селищі, що розташоване за 120 км від Тегу, з двома стадіонами, жили у п’ятизірковому готелі з європейським харчуванням. Місцева влада зробила все можливе, щоб нам було комфортно. У нас в команді було три лікарі і три масажисти, і жоден з них не поскаржився на погане почуття підопічних. Навіть ті, хто перед чемпіонатом виступав на Універсіаді в Китаї, пройшли акліматизацію за всіма правилами. Тому дивно було чути, що в когось боліли ноги.
- Львів’янин Дмитро Дем’янюк увійшов до фіналу у стрибках у висоту з результатом 2,31 м. Але у вирішальній стадії змагань спромігся лише на 2,20 м…
- Кваліфікація стрибунів у висоту проходила за сильної спеки. Гадаю, на фінал його просто не вистачило. Окрім того, вони з тренером вкотре помилилися. Я вже втомився їм повторювати, що головні старти сезону складаються з кваліфікації та фіналу. Дем’янюк поки що разовий стрибун. Він може добре відстрибати один день. Цього цілком вистачає для комерційних стартів. Але коли потрібно виходити у сектор двічі з перервою в один день, вони ще не можуть продемонструвати стабільність. Це легко можна змоделювати на тих же комерційних стартах, що проходять один за одним, та на чемпіонатах України, де ми також впровадили кваліфікацію. Але мене не зрозуміли: їм здається, що я чіпляюся до них, додаю зайвих клопотів…
- Хтось став для вас автором приємної несподіванки?
- Передусім, Христина Стуй, яка потрапила до фіналу у бігу на 200 м. Щодо жіночої естафети, ми очікували на цю медаль. Однак те, що дівчата зробили і на Універсіаді, і на чемпіонаті світу, інакше ніж дивом і не назвеш! Порадував і Роман Авраменко, який у метанні списа потрапив до фіналу і став шостим. Приємно здивували мене й марафонки. Наші дівчата у командному заліку Кубка світу, який проходив одночасно з чемпіонатом планети, уперше в історії української легкої атлетики посіли високе п’яте місце. Україну презентувало п’ятеро спортсменок. Але дві атлетки, у яких були найкращі результати в нашій команді, після 20-го км зійшли з дистанції – не дотерпіли, відчули болі в печінці, як потім вони пояснили. Але цим вони ледь не зірвали виступ усієї марафонської команди: у залік ідуть три результати. Натомість Тетяна Головченко лише завдяки неймовірним вольовим зусиллям майже пішки дійшла до фінішу, дала команді залікові очки і допомогла їй піднятися так високо. Таню після фінішу довелося відкачувати у кареті швидкої допомоги, однак про те, щоб зійти, вона навіть і не думала.
- Коли ви тільки стали головним тренером збірної, ви сказали, що ваше головне завдання – згуртувати команду. Чи вдалося вам це зробити?
- Вдалося. Це довів і командний чемпіонат Європи, й чемпіонат світу. Тепер команда – здоровий колектив, який вже не впустить у себе людей з іншим, хворим світоглядом. Є ще, на жаль, окремі особистості, які не сприймають тієї системи, що запропонував головний тренер. Однак вони або приймуть її, або ж просто відпадуть. А так колектив у нас згуртований – справжня команда! Деколи доводилося діяти доволі жорстко. Але своїми принципами я не поступився.