Далекого 1963 року, коли у Львові формувався склад команди «Карпати» велику допомогу місту Лева надав донецький край. Серед запрошених фігурувало прізвище, на той час уже відомого у радянському футболі нападника і дворазового володаря Кубка СРСР донеччанина Бориса Рассихіна. У спортивній кар’єрі цієї талановитої людини було два дебюти у команді «зелено-білих». Спочатку - в якості гравця, а потім - тренера «Карпат». У грі Боря був нестримним та витривалим, а поза грою Борис Андрійович емоційний, але доброзичливий і завжди гостинний. Львівські вболівальники захоплювались грою та віртуозною технікою цього майстра лише два сезони. На заваді продовженню ігрової кар’єри стало пошкодження коліна, а ще у житті цієї скромної людини було чимало випробувань…
Уродженець Москви своє життя пов’язав з Україною і нова ненька прийняла його немов рідного сина. Надала змогу вирости у майстра спорту СРСР, а згодом за тренерський труд винагородила званням Заслуженого тренера.
Батьки Бориса, прості трудівники, виховали дев’ятьох дітей (п’ятьох синів і чотирьох сестер). Поряд з родинним будинком знаходився стадіон «Сталінєц», який невдовзі перейменовано в «Шахтьор». Це була своєрідна московська база для команди з... України - донецького «Шахтаря». Ось і він - збіг обставин.
У десять років Боря «захворів» футболом і намагався цю мрію зробити реальністю. Юний гравець вважав себе щасливим, коли випадала нагода 2-3 рази в тиждень копати м’яча у команді тренера А.Сергеєва.
Тренуючись на московському футбольному полі, Рассихін отримав запрошення від українського клубу «Шахтар» (Донецьк). У грудні 1956 р. відправився з новою командою на тренувальний збір у Сочі, де отримав змогу піддати «корекції» власні фізичні кондиції.
У Донецьку мешкав разом з іншими футболістами у клубному гуртожитку. Умови скромні, але у нас була дружня сім’я, - згадує Борис Андрійович. Ветерани І.Бобошко та І.Федосов допомагали словом і ділом.
Молодий Рассихін потоваришував із В.Асланяном і з А.Крощенком. Дружба з цими двома класними спортсменами набрала тривалого продовження. 1963 р. разом опинились у «Карпатах», команді Львова, якій судилось дебютувати у Всесоюзних змаганнях на найвищому рівні і виступати на стадіоні «Дружба».
Та поки у біографії Рассихіна був «Шахтар», який очолив О.Ошенков. Тренер був сміливим у своїй роботі тому й провів безболісну «операцію» щодо омолодження складу команди. Впровадив систему 1-4-3-3. І гірники заграли з вогником. Незабарились і перші тріумфи, на які розжився тоді скромний донецький футбол. Це два успішних фінальних кубкових матчі. Під час кубкових баталій у складі гірників Рассихін відіграв не менш важливу роль.
Ось, як згадував Борис Андрійович перипетії 1961 р. - Ми приїхали в Москву на фінал. Місць у готелях бракувало. Команду поселили в Лужниках на стадіоні ім.Леніна. Знайшли велику кімнату, в яку принесли розкладачки, і ми на них спали. Однак напередодні фіналу москвичі запропонували нам першокласний готель, але Ошенков відмовив: мовляв, як до того спали, так і сьогодні спатимемо, але Кубок вивеземо з Москви у Донбас.
Доля переїзду з Донецька до Львова відбулася ранньою весною 1963 р. на Закарпатті за участю тренера Жукова. «Карпати» і «Шахтар» власне тоді проводили передсезонний збір. Львівській команді були потрібні хороші футболісти. Тож вибір Жукова виявився як ніколи влучним. Рассихіна записали в ДСТ «Авангард», до якого належала команда «Карпати». З 11 квітня 1963 р. Борис Андрійович у Львові. Нове місто підкорило своєю чистотою, рідкісною архітектурою та вузькими трамвайними коліями, які мов змійки, пролягали поміж будинками.
Вибороти місце в основі, було ой як непросто. В «Карпатах» по новому заграли О.Філяєв, В.Валіонта, В.Асланян, В.Шутильов, А.Крощенко, О.Кольцов, Ю.Сусла, футболісти які не зіпсували б «каші» й у вищолігових клубах СРСР.
Гравці команди проживали на клубній базі в Брюховичах. Умови не найкращі, але після донецького вугільного пилу і чаду тут справжній курорт: довкола ліси, вода і свіже повітря.
Я був вражений гостинністю і добротою львівських футболістів, - говорить пан Рассихін. Наведу такий приклад земля. Дружина з річною донечкою залишились в Донецьку у двокімнатній квартирі. Мені обіцяли мешкання у Львові, але була черга. Виручив В.Валіонта – надзвичайно добра людина. Він поступився своїм правом задля того, щоб я міг перевезти з Донецька свою сім’ю. Ото були часи!
Перший гол за «зелено-білих» Рассихін провів 12 травня 1963 р. у ворота ризької «Даугави». Однак нога все частіше нагадувала про себе. Головний тренер С.Коршунов часто говорив, що йому потрібні здорові футболісти, а не інваліди. Безперечно прикро було чути такі слова у віці 28 років. Тож 1965 р. довелось змінити ігрову «прописку» на сусідній Дрогобич, де уже грали С.Береговський, О.Філяєв, Р.Ісупов, Г.Голубій та перспективні хлопці В.Данилюка, В.Ходукін, Л.Броварський і Р.Русевич. Виступи за «Нафтовик» дали Рассихіну можливість спробувати себе на тренерській роботі. Саме при Б.Вейгу почав освоювати нову професію.
Навики тренерської роботи Рассихін почав розвивати в період виступів за «Шахтар». Закінчив спеціальні тренерські курси при Дніпропетровському інституті фізкультури, а пізніше й Ворошиловградський інфіз. Перша самостійна робота Бориса Андрійовича відбулася в червоноградському «Шахтарі», далі стрийський «Авангард». Та несподівано 1973 р. Рассихін появився у тренерському штабі «Карпат». Було непросто. Та попри часті тренерські ротації у львівському клубі Рассихін утримувався на своїй посаді до 1978 р. Але 31 грудня керівництво клубу «подякувало» йому за роботу… Згодом уже місцеві очільники таким же чином поступили і з самими «Карпатами», яких об’єднали зі СКА.
Хтось інший би затаїв образу, але не завжди відвертий і щирий у своїх поступках Борис Рассихін. Наприкінці 80-х настав у час встановлення історичної справедливість щодо команди. Піднялися маси і правду встановлено. «Карпати» повстали оновленою командою.
Почали шукати правди в Києві, - ділиться своїми спогадами нинішній ювіляр. Однак голова Федерації футболу М.Фоміних, не вислухавши нас, почав відбиватися від нашого рішення. Розмова закінчилась поїздкою до Москви. В.Колосков, голова Федерації футболу СРСР, почувши, що ми приїхали не за грошима, а за дозволом на реєстрацію команди, без вагань погодився з нашими умовами. Моя заслуга в тому, що мій брат, Анатолій, був тісно пов’язаний із московським «Спартаком» і з Колосковим. Я зібрав усі необхідні підписи на документах, а слів вдячності заслужив і В.Терещенко, голова спорткомітету Львівської області, який був знайомий з М.Грамовим, головою Олімпійського комітету СРСР.
Під тренерським оком Рассихіна виросли такі майстри шкіряного м’яча, як А.Саулевич, А.Баль, Г.Батич, Ю.Суслопаров, Я.Думанський, Ю.Дубровний, В.Никитюк і багато інших.
Про свої улюблені команди Борис Рассихін готовий розповідати захоплено і годинами. Це плідні роки тренерської роботи в «Нафтовику (Дрогобич), «Шахтарю» (Червоноград), «Авангарді (Стрий), «Буковині» (Чернівці), «Прикарпатті» (Івано-Франківськ), СКА «Карпати» (Львів), «Карпати» (Львів), «Приборист» (Мукачеве), «Галичина» (Дрогобич), «Газовик» (Комарно) та на ниві дитячого футболу.
У свої 75 Борис Андрійович ревно переживає за два своїх дітища: донецький «Шахтар» і львівські «Карпати», які цього сезону вирішують свої діаметрально протилежні завдання. Першим світить золото, другим - статус першоліговця. А ще ветерану дуже хочеться, щоб у Львові більшу увагу приділялося до місцевих вихованців.
Сьогодні, 27 квітня, свій 75-й День народження святкує Борис Андрійович Рассихін. Надсилаємо ювіляру найщиріші вітання. Зичимо Вам, Борисе Андрійовичу міцного здоров’я, а футбол нехай продовжує дарувати радість.
З найкращими побажаннями колектив газети «Спортивка» і сайту "Галичина спортивна"!