Згадуючи минуле, неодноразово ловлю себе на думці, що ми, українці, шанобливо ставимось до всього свого, що має національне підґрунтя. Так воно було й двадцять років тому, коли врешті наша національна команда в Ужгороді «прописується» у світовій футбольній родині грою в офіційному матчі, який для «блакитно-жовтих» у реєстрі ФІФА набув символічного номеру - 1!
Попри всякого роду труднощі Федерація Футболу України запросила в Ужгород сусіда - національну команду Угорщини, а з Києва «перегнали» групу футболістів, на грудях яких, вперше у своїй історії, красувався золотистий тризуб, щоправда стилізований із логотипом ФФУ.
Цікаво, як би воно так трапилось зараз? Чи був би ажіотаж? Але тоді, у переддень великого футболу, каси львівської залізниці не були перевантажені. Жодних проблем з квитком на поїзд.
Як на людину, яка шанобливо ставиться до колекціонування всього, що має відношення до футболу, я «озброївся», тоді унікальним, а тепер раритетним, вимпелом, спеціально виготовленим до цього історичного матчу (на фото). Брат Володя пошив великий блакитно-жовтий прапор. Дружина Галина приготувала у подорож смачний освячений Великоднем «тормозок». А потяг зі станції Львів комфортно доставив до місця призначення.
Група львівських вболівальників, яка не перевищувала й пів сотні осіб їхала в іншому вагоні. Та ми усі щасливо дісталась столиці сонячного Закарпаття. Теплий ранок і ввічливі ужгородці сприяли приємній екскурсії по місту. Проте напрямок у всіх був один: місцевий стадіон «Авангард». А вже на місці розпочалася «битва» за квитки на футбол. Виявилось, що у касах нічого шукати щастя.
Мене виручило журналістське посвідчення, яке посприяло у придбанні ось цієї бажаної перепустки (на фото). Щоправда довелось походити по кабінетах та розпрощатися із сороками радянськими карбованцями. Саме у таку ціну обійшовся квиток. Додатково у подарунок отримав афішу з цього матчу. Посадочне місце виявилось за воротами, але це не біда. Все таки переважала радість: я присутній на віковічній футбольній події своєї країни!
До початку гри ще купа часу. Тож подався у пошуках готелю, у якому зупинились представники нашої команди. Один за одним «збирав» автографи (тих хто потрапив під руку). Ощасливлений повертаюсь на стадіон. Групи вболівальників продовжують розшуки квитків. Та їх немає. Гість із Києва реалізовував «офіційну» програмку. Товариш з інтересом не прогорів. Народ «змітав» усе.
Ще трохи і почнеться гра. Публіка на трибунах стадіону, здебільшого угорськомовна, шаленіла і раз по раз галасливо викрикувала: Hajrá Magyarország! («Вперед Угорщино!»). Дивно, але українці-вболівальники опинились в меншості. Гості з-за Дунаю, у білих спортивний тренувальних костюмах, першими вибігли на газон. Своїм відношенням до розминки показали, що особливо не переймаються результатом майбутньої гри. Ліниво й без поспіху покопавши м’яча, повернулися до лави запасних, де їх зібрав тренер Еней для наради.
На електронному табло засвітився напис:
М І Ж Н А Р О Д Н А
ТОВАРИСЬКА ЗУСТРІЧ
УКРАЇНА 0
УГОРЩИНА 0
Як виявилось на ужгородському «Авангарді» українські футболісти почувалися ніби у гостях. Суддя Жук дав сигнал про початок гри. Наші виступали у комбінованих блакитно-жовто-червоних майках, синіх трусах і жовтих гетрах. Однак своїм відношенням до матчу ці дорослі хлопці нагадували першокласників. Можливо їхній клас професіоналізму заглушило передстартове хвилювання? Угорці - в червоних майках, білих трусах і зелених гетрах. Такі собі мадярські перці, які виявились для лагідного українського організму надто пекучими. Та попри масову підтримку угорських футболістів, українські стали переважаючою стороною. Дуже добре розпочали гру і на перших хвилинах Саленко завдав небезпечного удару по воротах Брокхаузера. Далі Цимбалар у воротарському майданчику втратив момент. Підступного удару завдав у своєму стилі правий крайній Лужний, але до цілі забракло кількох сантиметрів. Через мить Олег, рятуючи свої ворота, вибив м’яча в аут. Спробував себе проявити на вістрі атаки й Ковалець, якому, мабуть, у відповідний момент забракло сміливості. Після удару Шелепницького «смугастий» «цьмокнув» стійку. Вінце завдав удару у ворота Кутепова. Ігор взяв важкий м’яч. Атака-відповідь Беженара і вже рятує свої ворота угорський кіпер. Наприкінці тайму Сергій втратив ще одну реальну нагоду відзначитись результативним ударом.
Захисник угорців Шимон, розуміючи усю відповідальність, діяв дуже надійно, а своєю жорсткістю відганяв українців подалі від себе. Заробив «гірчичника».
З таким же завзяттям діяли й наші оборонці. Після гострих єдиноборств угорські футболісти все частіше зверталися за допомогою до лікарів.
Українці, поки були сили, діяли грали і з азартом і не поступались в єдиноборствах супернику. Перший тайм завершився «мирними нулями».
У другому наші футболісти, набравши віри у свої сили, атакували. Однак надто непевно. Беженар, перериваючи атаку суперника, поспішно переправив м’яча на кутовий. А черговий рейд Лужного на ворота суперника завершився кутовим. Проблеми українців розпочалися після ще більшого тиску угорців. Дует Шалої - Кіпріх залишили у ролі глядачів Беженара і Третьяка. Після чого перший забив гол. Пропустили наші ще двічі від Кіпріха. Беженар не встиг зайняти своє місце і є - 0:2, а невдовзі Нікіфоров порушив правила проти Льоринца. Пенальті – 0:3.
Та українці не здалися. «Заробили» штрафний і відквитали один гол. Іван Гецко з відстані 20 метрів завдав невідпорного удару по воротах Балога. У цей момент, я зрозумів, що не так вже й багато наших на нашому стадіоні. Приємно, що Іван вписав своє прізвище у список голеадорів.
Поєдинок завершився з результатом - 1:3 на користь Угорщини, а я щасливо і задоволеним, повернувся додому. Цих вражень від дебютної гри національної команди України не забути ніколи.
Статистика матчу: 29 квітня 1992 року. Ужгород. Стадіон «Авангард». 22ºС. 13.000 глядачів. Судді: В.Жук (Білорусь), В.Авдиш, В.П’яних (Україна).
УКРАЇНА: Кутепов, Лужний, Нікіфоров, Беженар, Третьяк, Ковалець, Цимбалар, Шелепницький (к), Саленко (Гецко, 59), Погодін (Сак, 56), Щербаков (Гусєв, 69). Запасні: Гришко, Ю.Мороз, Драгунов, Анненков, Заяць, Дудник. Тренер - Віктор Прокопенко.
УГОРЩИНА: Брокхаузер (Томаш Балог, 88), Монош, Телек, Шимон, Льорінц (Ковач, 86), Лімпергер (Тібор Балог, 58), Кіпріх, Мартон (Іллеш, 82), Шалої (Пішонт, 74), Ліпчей, Вінце. Тренер - Емеріх Еней.
Голи: 0:1 Шалої (61), 0:2 Кіпріх (70), 0:3 Кіпріх (84, пенальті), 1:3 Гецко (90).
Попередження: Ковалець - Монош, Шалої.