Анастасія Меркушина на етапі Кубка світу в Рупольдингу у двох гонках фінішувала у ТОП-20 – була 19-ю в індивідуалці й 12-ю у мас-старті. А її етап естафети був кращим серед українок.
Настя каже, що її статус першої запасної – почесніший, ніж спортсменки основи. Живе біатлоном і вважає цей вибір виду спорту правильним. Упевнена, що нині в біатлоні мало
швидко бігати і влучно стріляти – тепер треба робити щось надприродне.
Настю, твої батьки – тренери з біатлону… Чи був у тебе інший варіант розвитку кар’єри?
Мене так часто про це запитують, що аж незручно. Звичайно, вибір був, але небагато. Якщо Бог дає талант, то його треба реалізовувати, а не закопувати в землю. Мені це цікаво, я цим живу. Як кажуть: знайди роботу, яку любиш, і не працюватимеш жодного дня. Тож я не працюю – я цим живу, отримую задоволення від роботи, від пошуку нових варіантів тренувань. Це й розумова складова, і фізична. Я задоволена своєю роботою й життєвим вибором.
Звісно, бувають важкі дні, коли спустошена... Але це ж теж непогано: старе відходить, а нове приходить. Коли в мене був важкий період у тренувальному процесі, багато чого не вдавалося, все розсипалось… Я зціпила зуби і сказала собі: якщо ти на дні, то відштовхнися від цього дна й випливай на поверхню. Нічого страшного в цьому немає – у всіх бувають і хороші, й погані дні.
Перебування батька-тренера поруч допомагає?
Звісно, допомагає. Я людина сімейна. Для мене дуже важлива підтримка, коли телефонують моя мама, сестра. Ми тривалий час перебуваємо десь далеко. І хоч я вже не маленька, мені теж не хочеться їхати з дому. Мені кажуть: ти ж світ бачиш! Але я вже його стільки бачила, що хочеться побути вдома. А так хоч тато поруч. А якщо ще врахувати, що він першокласний спеціаліст, то я 24 години на добу можу отримати пораду. У мене є діалог із тренером, і це найважливіше в роботі тренера та спортсмена.
Настю, а коли ти на трасі, йде гонка, чути поради тренерів?
Ба більше, я навіть поради усіх уболівальників чую. Я з тих людей хто сприймає інформацію з усіх джерел, все бачу, все чую… Іноді це заважає, навіть доволі часто. Але слухаю всю інформацію, яка йде по трасі.
Як вирішити проблему чистої стрільби, щоб нарешті був нуль? Так як ти можеш…
Я віруюча людина, думаю, це Господь дає мені певний фідбек: не спіши, почекай, треба ще багато відпрацювати. Звичайно, найкраще – завжди цілити у центр, і тоді не буде цих прикрих “габаритів”.
Ти перша запасна на Олімпіаду. Хочеться довести, що можеш бути і в основі?
У моєму випадку перша запасна – це навіть почесніше, ніж спорстсменка основи. Адже я можу бігти все – і перший, і другий, і третій, і останній етап. Для мене це дуже важливо. Рішення щодо олімпійської естафети буде ухвалюватись за дві-три години до старту. Враховувтиметься моральний і фізичний стан кожної спортсменки перед стартом. Всі ми повинні довести право на своє місце.
Як налаштовуєшся перед стартом?
Намагаюся спрямувати емоції у потрібне русло, щоб мене не сковувало, щоб адреналін йшов куди треба. Не можу пояснити… Ментально, це десь там нагорі, і навіть не завжди від мене залежить.
Минулого сезону всі були в шоці від швидкості твоєї стрільби. У чому секрет таких показників?
Біатлон змінюється, розвивається й техніка стрільби. Раніше в індивідуальній гонці стріляли дві хвилини, і це вважалося дуже круто. А зараз якщо ти стріляєш хвилину і сорок п’ять секунд на чотирьох рубежах, то вже не борешся за медалі.
Біатлон сильно змінився. На фоні молодого покоління я ще дуже сильно тьмянію, те що роблять молоді – “старикам” ще вчитись та вчитись. У біатлоні вже мало просто добре стріляти та швидко бігати – треба робити щось надприродне. Усі, і навіть визнані лідери повинні зробити щось неможливе, щоб виграти. Немає жодної гонки у цьому сезоні, яку би будь-хто виграв просто так. Завжди треба чи на рубежі, чи в лижах щось робити «над».