"Сьогодні у нас вперше в цьому році справжня літня спека. Буквально до вчора, впродовж майже тижня Подгорицю заливало зливами. Для нас така погода – дуже незвична" - цими словами почала своє спілкування з українською делегацією дівчина-гід. Допоки автобус з українцями їхав від летовища до готелю, місцеві жителі доволі часто розмахували руками. Хтось вітав, а хтось викидав вгору три пальці. Так, як в баскетболі сигналізують про три очкове влучання. Очевидно, таким чином чорногорці намагалися донести нам, скільки м’ячів заб’є українцям їхня збірна.
Хвилюватися, в принципі, можна. Але не від балканських бравад. Центральний оборонець Євген Хачеріді, постоявши трохи поруч з полем, хвилин через десять після початку розминки в компанії лікаря залишив межі стадіону і тримаючись за задню поверхню стегна, пішов до роздягальні. "Жека, що там?" - кинув у слід Ярослав Ракицький. "Та…" - махнув рукою Хачеріді. Між тим, над самим Ярославом партнери кепкували. Мовляв, він єдиний центральний оборонець і завтра гратиме сам.
Взагалі, розминку українці почали трохи незвично – з нехай і несильних, десь жартівливих ударів по стулці, яку захищав тренер воротарів Юрій Сивуха. Разом з футболістами тренував колегу Олександр Заваров. І треба такому статися – перших ударів шість у виконанні гравців Сивуха відбив! Розпечатав тренера Руслан Ротань. А після цього гравці почали готуватися до заняття більш ґрунтовно.
Українські ж журналісти, окрім хвилювань за завтрашній результат, отримали ще й свої клопоти. Перше – відсутність wi-fi з’єднання у невеличкому залі для прес-конференцій. Коли ж представники ЗМІ вийшли на трибуни старенького стадіону "Будучност", вони трохи жахнулися. Не від умов, а від того, що ложа преси розташована навпроти воріт, кількість столиків там мінімальна, а розеток немає взагалі. "То як нам завтра працювати?" - запитуємо. Організатори запевняють, що на матчі ложа преси буде іншою і розташована вона в центральних секторах. Сподіваємося, там з інтернетом і розетками буде все гаразд.
Взагалі, стадіон "Будучност" - типова для 70-80-х арена, яку через вимоги УЄФА відносно нещодавно обладнали пластиковими сидіннями і козирком, який накриває трохи більше, ніж половину трибун. Всі під трибунні приміщення стадіону віддані на відкуп розмаїтим торговим точкам. Скажімо, лівіше від центрального входу функціонує доволі великий ресторан з літньою терасою, де десятки чорногорців п’ють пиво. Поруч – фан-шоп і магазин спортивного харчування. Наступні двері - модний бутік, в іншій кімнаті продаються велосипеди. Буквально в десяти метрах від стадіону розташовані одноповерхові будинки, покриті фірмовою для Подгориці, старою черепицею помаранчевого кольору. Ці хати теж здаються під магазини.
Самі жителі чорногорської столиці, безперечно, знають про завтрашній матч і очікують його. Правда, без фанатизму, продовжуючи жити своїм, розміреним життям. Фактично, Подгориця нагадує туристичне містечко, хоча самі її мешканці так не вважають. Більше того, на запитання, де знайти магнітики на холодильник з надписом "Подгориця" і чому їх ніде не продають, чуємо відповідь: "Ми ж не Будва й не Бар, ми не курорт, до нас люди не їздять". Вражаюча, треба сказати, скромність. Побачили б балканці ті міста, які називають "курортами" в українських Криму чи Карпатах. Подгориця на їх фоні – то не лише природня краса і гірські краєвиди, а й довершеність в дрібницях.
Перше, що кинулося в очі – надзвичайна, майже ідеальна чистота на вулицях. Вражаюче, але факт – жодного недокурка, жодного папірця! Власне, після цього не треба дивуватися, що на узбережжях гірської річки Рибниці, яка своїми вражаючої чистоти водами розрізає чорногорську столицю, не видно жодної пластикової пляшки, навіть натяку на останки від багать й похідних від того наслідків "культурного відпочинку на природі". Здивувало також, що чорногорці якщо й відпочивають поруч з Рибницею, то не масово і без застіль. Найулюбленішим місцем закоханих пар, приміром, є Міст любові поруч з останками старого замку.
Склалося враження, що в Подгориці люди звикли жити поволі, неквапливо, без суєти. А спорт? В місті пишаються перемогою чемпіонством жіночої баскетбольної команди і запрошують дівчаток спробувати свої сили у клубній школі. Власне, з м’ячем на вулицях Подгориці, поруч з ратушею, теж довелося зустріти двох школярок. Причому перепасовувалися дівчата доволі майстерно. Хлопці ж на одному з майданчиків неподалік доволі емоційно боролися на баскетбольному майданчику. Ось там були й сварки, й справжня боротьба. Нічого дивно, адже балканці славні саме ігровими видами спорту. Це ще одна згадка про те, що завтра українським футболістам просто не буде.