Баскетбольний клуб «Говерла» з Івано-Франківська засновано в серпні 2002 року на базі команд «Динамо» обласної міліції та «Калуш-Вінісін». Відтоді змінювалися опікуни команди і зростали її турнірні результати в різних лігах. Найкращим в історії самобутнього колективу був сезон 2010/2011 у Суперлізі. Під час змагального марафону регулярного чемпіонату команда трималася серед лідерів, обіймаючи третє-четверте місця. Відтак, вийшовши у плей-оф, «говерляни» завоювали бронзові медалі. А як тривала боротьба в сезоні 2012/2013 — про це наша розмова з директором БК «Говерла» і заступником голови обласної федерації баскетболу Андрієм Дроздовим.
Серед легіонерів є й українці
- Пане Андрію, завершилася багатомісячна боротьба на баскетбольних майданчиках чемпіонату Суперліги. Наскільки ви були задоволені підготовкою команди до цього сезону?
— За традицією ми розпочали підготовку до сезону 1 серпня 2012 року в Івано-Франківську. Потім — поїздка на тренувальний збір до Литви, під час якого відбулася серія контрольних матчів з командами Росії, Литви та Польші. У восьми іграх ми здобули сім перемог. Таким чином, до початку сезону команда була в належній формі. Важливо, що тренерський штаб зберіг усі ігрові пріоритети, які були притаманні «Говерлі» в попередніх сезонах. Основну мету — вихід у плей-оф за результатами сезону — «Говерла» досягла.
- У сезоні 2012/2013 було змінено регламент щодо ліміту на легіонерів. Зокрема на майданчику, порівняно з минулим роком, схему «4+1» (чотири легіонери й один українець) змінено на «5+0» (всі легіонери). Ваша думка з приводу цього?
— Великої різниці між схемами «5+0» та «4+1» не бачу, оскільки під час чемпіонату ви могли спостерігати, що на майданчику під час гри «Говерли» було як мінімум один-два українці. А в деяких матчах задіяних українців була більшість. Минулого сезону команді допомагали баскетболісти доволі високого рівня з українським паспортом, зокрема Юрій Фрасенюк, Павло Ревзін. А Ярослава Лемика і Павла Буренка обрали кандидатами до складу національної збірної. Слід також відзначити Артема Чемякіна та Олександра Шостуху, які також допомогли команді здобути місце в плей-оф.
Розуміючи суть запитання, хотів би також звернути увагу читачів на те, що у чемпіонаті бере участь 14 команд. Коли зважити на цей розрахунок, то потрібно знайти як мінімум 140 українських гравців, які відповідали б рівневі Суперліги. Наскільки, скажіть, будь ласка, це можливо, враховуючи теперішнє ставлення держави до розвитку дитячого баскетболу, відкриття та забезпечення функціонування дитячих спортивних шкіл, де виховують майбутніх професійних баскетболістів. На жаль, ні кількість чинних спортивних шкіл, ні рівень їх фінансування та матеріального забезпечення не відповідають вимогам сьогодення...
- Який внесок БК «Говерли» у розвиток дитячого баскетболу?
— Президент клубу Б. Жук, тренерський штаб на чолі з Є. Мурзіним є однодумцями щодо розвитку дитячого баскетболу в регіоні. Торік при клубі створено дитячо-юнацьку спортивну школу із відділеннями в івано-Франківську, Надвірні та Богородчанах. Клуб покладає великі надії на тренерів А. Кремеза та П. Піскарьова, які роблять усе можливе для підготовки майбутнього резерву «Говерли».
Дитяча команда «Говерла» готується наступного сезону взяти участь у Всеукраїнській дитячій баскетбольній лізі. В червні команда виїжджає до Одеси для участі в турнірі серед українських дитячих команд, а в серпні заплановано тренувальний збір у Надвірні в спортивному комплексі власника команди — підприємства «Нафтохімік Прикарпаття».
Взаємодія клубу
із федераціями
- Проаналізуйте, будь ласка, хід змагань у сезоні 2012/2013.
— Чемпіонат характеризувався досить рівною грою. Його ми розпочали домашнім поєдинком проти львівської «Політехніки-Галичини». Окрім статусу «дербі», ця зустріч була цікавою ще й тим, що напередодні «Говерла» святкувала десятиріччя своєї діяльності. Відтак один із партнерів клубу одягнув усіх вболівальників команди в однакові футболки жовтого кольору з написом — «Я люблю «Говерлу». Це підкреслило святкову атмосферу в залі, а наша команда здобула символічну перемогу — 79:76. Незважаючи на те, що наступні матчі ми провели зі змінним успіхом, одним із найкрасивіших у сезоні став виїзний поєдинок у Донецьку, де «Говерла» виявила неймовірну жагу до перемоги і таки здолала чинних чемпіонів Суперліги — 79:77. До речі, одним з героїв тієї зустрічі став розігруючий Юджин Лоуренс, який відзначився 30-ма очками. Цей американський захисник став одним з ключових гравців клубу, але дві важкі його травми у другій половині сезону певною мірою вплинули на подальші наші результати. Втім, бюджет клубу не дозволив нам здійснити ротацію, замінити травмованого гравця, тому половину чемпіонату ми були змушені грати із чотирма легіонерами. Однак це не завадило ввійти до фінальних змагань Кубка України, де у півфіналі ми перемогли господарів фіналу — команду «Політехніка-Галичина», а також показати яскраву гру у чвертьфіналі плей-оф з лідером регулярного чемпіонату — київським «Будівельником».
- Пане Андрію, якою ви вбачаєте взаємодію «Говерли» з місцевими федераціями баскетболу та дитячими спортивними школами, які також готують баскетболістів?
— З приводу цього хочу сказати, що в області серед спортивної громадськості є велике вболівання за розвиток дитячого баскетболу. Голови обласної, Івано-Франківської міської та районних федерацій баскетболу докладають максимум зусиль, а іноді навіть вкладають власні кошти задля організації проведення різноманітних дитячих турнірів, інших спортивних заходів, участі команд у виїзних іграх, придбання інвентаря та форми. Тренерів дитячих баскетбольних команд можемо назвати справжніми альтруїстами, які давно вже, не розраховуючи на державну підтримку, за мізерну зарплатню завжди в пошуках як спортивних залів для проведення тренувань, так і коштів на змагання. Тому найперше хочеться подякувати людям, небайдужим до проблем дитячого баскетболу, за їх підтримку.
Де шукати винних?
- Поділіться з читачами «Галичини» інформацією щодо намагання вашої та інших федерацій області достукатися до обласної та міської влади стосовно будівництва палацу спорту в Івано-Франківську.
— Натомість дайте відповідь на таке запитання: яку спортивну споруду побудовано чи реконструйовано відповідно до міжнародних стандартів в івано-Франківській області за останні два десятиріччя? Ви не знаєте, а я відповім: це реконструкція за кошти БК «Говерла» та за підтримки дирекції івано-Франківського коледжу фізичного виховання спортивного манежу. Нині цей манеж, на реконструкцію якого витрачено понад два млн. гривень, є головною спортивною ареною не лише для БК «Говерли» і футзальної команди «Ураган», що захищають спортивну честь області на найвищому рівні, а також ареною для проведення міжнародних змагань з легкої атлетики, боротьби, боксу, волейболу та інших видів спорту. Крім того, тут також проводять всі спартакіади з участю владних структур області. Я вже не кажу про різноманітні культурно-масові заходи...
Хоча влада та громадськість області відчувають гостру потребу в зведенні сучасного за міжнародними стандартами палацу спорту, перспектив у розв’язанні такої болючої для всіх проблеми нині не бачу.
- Даруйте, але така нагода недавно була, коли ми не використали можливостей збудувати палац спорту під «Євробаскет-2015».
— Ви торкнулися болючого для мене запитання, коментувати яке можна гостро і довго, шукаючи при цьому винних. Висновок зробив один — не можна примусити можновладців зробити те, що не викликає в них особистого інтересу.
Після максимуму зусиль керівництва нашого клубу щодо зачислення івано-Франківська до міст — кандидатів на проведення «Євробаскету-2015», було виграно тендер на будівництво сучасного багатофункціонального палацу спорту на 5 тис. місць за кошти — підкреслюю — інвестора. Залишалося лише виділити відповідну ділянку землі для будівництва спорткомплексу. Місцева влада офіційно запевнила оргкомітет чемпіонату, що зробить це, але, як бачимо, «віз і нині там». Тож усі надії щодо проведення у нас «Євробаскету», а головне — будівництва спортивної арени, стали примарними. Водночас тішить тільки одне: Івано-Франківськ за останні роки твердо закріпився на баскетбольній карті України. З нами рахуються, нас підтримують, нам аплодують, незважаючи на всі нерозв’язані проблеми.
- І наостанок: ваші мрії на майбутнє?
— Мрія у мене одна: що «Говерла» — чемпіон України у стінах рідного новозбудованого палацу спорту, а в складі команди-чемпіона — мій син Володимир Дроздов.