Миколі Бую лише 21 рік, однак він вже встиг пройти справжню школу життя. Він знає, що таке «Мівіна» та дешеві сосиски, як працювати вантажником, косити траву та як видобувати вугілля! Однак попри це зупинив свій вибір на справі, яку любить найбільше. Тепер Микола зосереджений на футболі, де прагне зробити чудову кар’єру.
НА ТРЕНУВАННІ Є ОДИН АВТОРИТЕТ – ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ МАЗЯР
Миколо, давай розпочнемо нашу розмову з останнього матчу проти «Миколаєва». Ви їхали за перемогою, але повернулися додому з одним балом. Такий результат теж можна вважати позитивним?
Звісно, подолали більше тисячі кілометрів, хотілося повертатися додому з перемогою, ми на це налаштовувалися. Гадаю, якби ми відпочатку реалізували свій момент і повели у рахунку, то у суперника шансів не було б.
Багатьом твоїм друзям, колегам ставлю запитання: чому «Рух» перебуває у нижній частині турнірної таблиці? Твоя версія?
З нами зіграв злий жарт у матчі з «Колосом», ми перемогли сильного суперника і подумали, що вже вийшли у Прем’єр-лігу. Десь переоцінили свої можливості.
Вже у чемпіонаті у вас змінився головний тренер. Звик до вимог Володимира Мазяра?
Так, вже звикли, хоча було непросто. Адже Мостовий і Мазяр - фахівці з різним баченням футболу, у них тренувальний процес різний. Володимир Іванович сповідує більш прагматичний стиль гри і на даному етапі це дає кращий результат. Мені імпонує, що для Мазяра ми усі рівні, він не ділить команду на старших і молодших. Може напхати будь-якому футболістові. На тренуванні є один авторитет – Володимир Іванович Мазяр. Руслан Іванович намагався будувати комбінаційну гру, але, на жаль, не вийшло. Можливо, потрібно було більше часу.
Ти прийшов у «Рух» влітку, на тренувальних зборах вже у перших контрольних матчах проявив себе з найкращої сторони. Віддавав гольові передачі, забивав. Куди поділися твої вміння у чемпіонаті?
Я травмувався і місяць був без футболу. Це головнаа причина.
Миколо, у тебе є швидкість, вмієш обіграти суперника, віддати пас, пробити потужно - все це ми бачили. Але чому ти не застосовуєш свої сильні сторони, коли вже виходиш на поле?
У мене немає впевненості, переживаю втратити м’яча, потрібно змінити психологію.
Є страх помилитися?
Так, і це моя найбільша помилка. Можливо, новий турнір, до нього треба звикнути. Бо до цього я переважно грав у Другій лізі.
Перша ліга - яка вона для тебе?
Усі суперники приблизно рівні за класом, хто перший забив, той і близький до перемоги. Бо команди одразу сідають в оборону і розпечатати їхній захист з десяти осіб дуже важко. Легше грати з тими, хто атакує, у них виникають зони, і тоді легше створювати моменти.
Попереду у «Руху» цікаві матчі, у суперниках команди, що претендують на підвищення у класі. У поєдинку з «Інгульцем», «Геліосом», «Полтавою» зможете перевірити свій рівень?
Так, але для цього потрібно виконати установку тренера. Треба вийти на поле і довести, що ми команда, яка може відібрати очки у будь-якого суперника.
Який футбол тобі імпонує?
Більше атакувальний.
Ти найбільш впевнено почуваєшся на позиції крайнього півзахисника, хоча пригадую, Руслан Мостовий тебе пробував і на вістрі атаки. З роллю нападника ти теж непогано впорався, може, там від тебе буде більше користі?
Я можу грати на будь-якому з флангів, а Руслан Мостовий мене задіював у нападі, бо це були товариські матчі. Для мене немає значення де грати, прагну виконувати установку тренера і бути корисним для команди там, де вважає наставник.
ХАРЧУВАЛИСЯ «МІВІНОЮ», ДЕШЕВИМИ СОСИСКАМИ І ХЛІБОМ З МАЙОНЕЗОМ
Ти родом з села Гоголів, що у Радехівському районі. Нечасто бачимо професійних футбольних вихідців з цього регіону. Як у тебе все розпочиналося ?
Все розпочалося звично у школі, на фізкультурі ганяли м’яча. Так і захопився цим видом спорту. Згодом батько завів мене у дитячу школу в Червонограді, там тренувався. Мій старший брат виступав за ФК «Львів» і домовився з тренером Романом Маричем, який саме займався з дітьми 1996-го року народження. Я приїхав на перегляд, у той час команда грала у Винниках на турнірі Мирона Маркевича, зарекомендував себе мабуть непогано, адже залишився у клубі і провів чотири чудових роки.
У вас тоді продуктивний рік був, чимало футболістів залишилося у професійному футболі. І це попри те, що головна команда зникла з мапи України?
Так, воротар Олег Кудрик у «Шахтарі», Мар’ян Мисик у «Сталі», Максим Саламаха у «Карпатах», Юра Копина у «Русі», Олег Панасюк зараз у «Львові», Юра Бердей у «Вересі». Справді багато хлопців грає ще. Впевнений, вони заявлять про себе більш вагомо в українському футболі. Роман Марич з нами працював наполегливо, взимку дуже серйозні збори проводив, ми багато бігали, тож весною були фізично сильнішими за своїх ровесників і демонстрували хороший результат.
Ця команда була сформована переважно з приїжджих хлопців. Жили в інтернаті, що практично у центрі міста, а тренувалися на стадіоні «Сокіл» в іншому районі. Незручностей вистачало у тренуванні та побуті?
До всього потрібно звикнути, бо від батьків ми були далеко, умови жахливі, хотілося плакати. Харчувалися «Мівіною», дешевими сосисками і хлібом з майонезом.
Невже харчування в інтернаті на такому низькому рівні було?
Мабуть, усі найкращі продукти працівники закладу забирали собі, а нас годували так, що доводилося купляти їжу додатково, грошей було обмаль, тому «Мівіна» виручала.
Які успіхи мав у навчанні?
В інтернаті діти приходили відмінниками, а йшли ледь не двієчниками, адже були далеко від дому і ніхто не контролював.
Багато твоїх друзів у шкільному віці роз’їхалися Україною, ти теж міг спробувати щастя в іншій команді?
У мене було запрошення від запорізького «Металурга», але керівництво дитячої школи не хотіло відпускати безкоштовно, тому і залишився у Львові.
Після закінчення школи ти повернувся у рідне село Гоголів, чому?
Бо перспектив у «Львові» не було, основна команда зникла, тому поїхав додому, влаштувався на меблевий завод вантажником і паралельно грав за команду із Соснівки, адже це місто поруч з моїм селом. Далі меблевий завод я змінив на шахту, цікаво було видобувати вугілля. Спускаєшся на 500 метрів під землю і виконуєш вказівки начальства. Там я протримався сім місяців. Навіть бачив вибух, на щастя, ніхто дуже не постраждав. Потім вирішив зосередитися лише на футболі і залишив кар’єру шахтаря, бо після роботи йшов на тренування і було важко витримувати всі ці навантаження. Тепер знаю як видобувається вугілля.
Ти сфокусувався на футболі і це одразу принесло свої плоди. Успішні виступи за команду із Соснівки привернули увагу маріупольського «Іллічівця», хоча на столі лежала пропозиція від «Руху»?
У мене тоді хороший сезон вийшов: 9 м'ячів забив, гра йшла чудово. В одному з матчів ми перемогли «Рух» 3:0, я відзначився двома голами. До мене підійшов Григорій Козловський і особисто запросив у свою команду. Але я вже пообіцяв, що поїду до Маріуполя. Перші місяці було важко через дуже високий рівень гравців, тому скласти конкуренцію їм не вдавалося. Я тренувався з основною командою, а виступав за «Іллічівець–2» у Другій лізі.
Не страшно було їхати до Маріуполя?
Ні, батьки, звісно, переживали, казали: там війна, куди ти їдеш, застрелять тебе, там всі спілкуються російською, тебе за українську мову битимуть. Я приїхав, усе побачив, зателефонував мамі і сказав, тут люди доброзичливі і ставляться до мене дуже добре.
«Маріуполь» підвищився у класі, але ти разом зі своїм другом Ігорем Дуцем вирішив повернутися до рідного краю, щоб разом з «Рухом» здійснити подвиг?
Грати за дублерів «Маріуполя» я не хотів. Тут завдання серйозні, тому навіть не думав про інші варіанти. На жаль, наразі ми не виправдовуємо сподівань уболівальників. Але є ще час, щоб змінити ситуацію.
ЗВИЧАЙНО, КОСИТИ ТРАВУ Я ВМІЮ. МОЖУ ДАТИ МАЙСТЕР-КЛАС
Ти живеш у Винниках в готелі «Святослав» , де є чудові умови, поруч ще й спорткомплекс «Старфіт». Вільний час, мабуть, там минає?
Так, справді багато часу проводимо з колегами у спортзалі, але вибираємося і у центр, ходимо в кіно, різні кав’ярні.
Який фільм викликав найбільше емоцій?
Ну, зараз подивився три серії фільму «Судної Ночі».
Ти читаєш книжки?
Не люблю читати, хоча мені сподобалася автобіографія Златана Ібрагімовича. Це одна з книг, яку читав із захопленням.
З ким найближче товаришуєш у команді?
Як і в «Маріуполі», з Ігорем Дуцем.
Ігор Дуць вже знайшов свою половинку, а Микола Буй?
Я не кваплюсь, зараз зустрічатися, а через рік одружуйся - ні я до цього не готовий. Трохи холостяком побуду, хоча хто знає, може, завтра у когось закохаюся. Життя непередбачуване.
За якими критеріями будеш обирати ту єдину?
Головне, щоб була добра і чесна. Розумію, що усі дурять, але все одно хочеться, щоб було більше відвертості, вірності. А краса? Я ж з красою жити не буду. Бо хто знає, що за тією красою ховається?
Як вільний час проводиш?
Коли є час, то їду до батьків, щоб їм допомогти.
Цікаво, у чому ти їм допомагаєш?
Та я хлопець з села, тому вдома роботи вистачає завжди.
Тобто взяти косу в руки для тебе не проблема?
Звичайно, косити траву я вмію. Можу дати майстер-клас.
Якщо б не футбол, яку професію опанував би?
Меблярем або шахтарем, бо у селі більше немає чим займатися.
Хто з світових зірок для тебе є взірцем?
Мессі. Дивлюся на його гру і захоплюся. Ніби всі знають його наступний крок, але зупинити ніхто не може.
Ти у своєму селі вже знаменитість?
Я скромний, у мене мало досягнень, треба більше забивати, зробити кілька асистів, а так наразі мені потрібно ще багато працювати на тренуваннях.
Які цілі маєш?
Грати у Прем’єр-лізі, хочу довести собі і тим людям, які казали, що у мене нічого не вийде.