Сьогодні виповнюється 34 роки одній з кращих українських гандболісток сучасності – Наталії Туркало. За право бачити її у своїх лавах суперничали дві найсильніші вітчизняні команди – львівська «Галичанка» та ужгородські «Карпати». Але на радість львівським вболівальникам Наталія вже два сезони поспіль виступає за «Галичанку». І ще й як виступає! Лише цього року її двічі визнавали найсильнішою гандболісткою України: найкориснішим гравцем Суперліги та найкращим гравцем Фіналу чотирьох Кубка України.
Звичайно, в одному інтерв’ю усього про нашу іменинницю не розкажеш. Тому вирішили з нею зупинитися на трьох ключових життєвих моментах, завдяки яким вона і досі у грі. Отож, «як потрапила на гандбол?», «що мотивувало вже через півроку після народження донечки повернутися у спорт?» та «про знайомство з коханим чоловіком».
- Родом я з містечка Тернівка Дніпропетровської області, - розпочинає розмову Наталка. - На початку навчального року, коли пішла у третій клас, до нас на урок завітав тренер з місцевої ДЮСШ «Темп». Він попросив встати дівчаток 1982 року народження і запросив їх на гандбольну секцію.
Того дня ледве дочекалася закінчення уроків, просто таки «влетіла» в дім та швидко зібрала речі для тренування. На запитання спантеличеної мами «куди я?», відповіла «в ТЕМП». Мама засміялася, чи хоч знаю, де це. А я й гадки не мала. Виручила однокласниця, яка і привела мене на перше заняття. Згадуючи той випадок та й подальші, я дякую своїм батькам, що ніколи не перешкоджали і давали можливість самостійно приймати рішення.
- Дійсно, це був визначальний у твоїй долі день. Але чи не хотілося спробувати себе в якомусь іншому виді спорту?
- Визначальний і для долі, і для гандбольного прізвиська, яке «приклеїлось» до мене на все життя (сміється). Саме перший тренер Валерій Білоконь назвав мене «Май» (скорочено від Майдабура - дівочого прізвища Наталі – прим.авт.), а згодом це перетворилося на «Мая» - так мене кличуть і по сьогоднішній день.
Щодо іншого спорту… Я завжди активно приймала участь у шкільних кросах, грала у футбол з місцевими хлопцями, полюбляла піонербол (прим.авт. - популярна у той час гра з м’ячем). Але про гандбол уявлення не мала і, мабуть, це й мене заінтригувало – спробувати себе у новому, незвіданому. Знаєш, вже через кілька днів мене поставили на змагання, а правила розповіли по ходу матчу (сміється).
- Отак, одразу бойове хрещення пройшла. А як у подальшому складалося?
- У 10 класі я потрапила до Броварського училища фізичної культури, після якого поза конкурсом вступила до Харківського інституту фізкультури. А на студентській Спартакіаді мене запримітив тодішній президент львівської «Галичанки» Григорій Савчук і запропонував перебратися до Львова. По-перше, завжди хотіла у Львів, а, по-друге, якось марудилась у Харківському інституті – відчувала, що то не моє. Слава Богу, що тоді все склалося саме так. У 17 років я розпочала грати за «Галичанку».
- У твоєму гандбольному резюме є ще й ужгородський клуб «Карпати», капітаном якого ти була.
- Так, 11 років я провела в «Галичанці» (1999-2010), ще 3 роки в ужгородських «Карпатах» (2010-2013). Потім пішла в декрет. А вже через 6 місяців після народження донечки Анічки почала тренуватися - і знову в «Галичанці», за яку виступаю два сезони поспіль.
- Чому після народження дитини вирішила повернутися в спорт? Ще й так швидко. Адже тобі доводиться на усі змагання возити донечку, оскільки вона ще на грудному вигодовуванні?
- Я так запланувала собі одразу - повернутися і пограти хоча б два сезони. Крім того, у грудні 2014 року в Угорщині проводився чемпіонат Європи, на якому сподівалася виступити у складі збірної команди України.
- І як – потрапила на гандбольне Євро?
- Потрапила, щоправда, лише як вболівальниця. В Угорщину поїхали усією сім’єю – з чоловіком та донею.
- А чому після декрету повернулася саме в «Галичанку», а не в «Карпати»?
- «Карпати» кликали мене до себе, я ніби і хотіла, бо з ними пов’язано багато хороших спогадів і вольових перемог. Але все ж обрала «Галичанку». На це було кілька причин. По-перше, на той час в ужгородок змінився тренер, а до декрету я працювала з Борисом Петровським, який мені дуже імпонував і між нами було взаєморозуміння. По-друге, я не могла передбачити того, наскільки швидко поверну ігрову форму. А тут якраз надійшла пропозиція від президента «Галичанки» Романа Федишина. На той момент львів’янок тренував Василь Козар, який не тиснув на мене з відновленням і ставився з розумінням. Звичайно, непросто було відмовити «Карпатам», де чекали мого повернення. Я знаю, що деякі вболівальники «Карпат» навіть уїдливо говорили тоді, що мені у «Галичанці» більше заплатили. Але фінансовий чинник ніколи мною не керував. Якби зважала лише на заробіток, давно би грала у закордонному клубі.
- Наталю, а не складно зараз грати?
- Які ще там мої роки!
- Це по життєвих мірках, а по спортивних… Ти ще й після народження дитини. Гандбол - дуже важкий вид спорту, а тобі доводиться боротися з молодими дівчатами.
- У нас проводяться посилені заняття з загальної фізичної підготовки, отже, коли набираю форму, грати стає легко. А ще , напевно, тому, що в грі не роблю зайвих рухів, а на тренуваннях організм вчасно підказує, коли треба додати, а коли, навпаки, зменшити оберти. Сама інколи дивуюсь, як так відчуваю, але це, певно, і є досвід. Крім того, я ніколи не була з розряду «сачків», а тепер це приносить позитивні результати.
Єдине що, у мене немає такого поняття, як відпочити, поспати подовше, адже приходжу з тренування і знову до роботи – мамою. Не встигаю повноцінно відновлюватися, часом буває дуже важко. Але мене це не пригнічує – дуже подобається грати та бути мамою. Бог дає сили. А ще коханий чоловік Віктор.
Маленький талісман "Галичанки"
- Твій чоловік палкий фанат гандболу? Зустрічала його на багатьох іграх…
- Так. Він мене дуже-дуже підтримує, а це важливо. Бо вже якщо взялася грати, то як лишати на півдорозі?! Ще з дитинства для мене не існувало слів «не можу», «не хочу», «не вийде». І чоловік солідарний зі мною щодо цього гасла. Він у мене молодець! Для мене знакове те, що ми познайомились не на вулиці чи деінде, а у церкві. З того часу йдемо разом, думаємо разом і кожну гру також переживаємо разом.
- Тож двома запланованими сезонами ти не обмежишся і після відпустки ми знову побачимо нашу Маю в лавах «Галичанки»?
- Так. Швидко пролетіли два відміряні мною сезони. І сьогодні я розумію – ще пограю!
Довідка
Наталія Туркало
Народилася 25 червня 1982 року (34 роки).
Майстер спорту.
Розігруючий гравець.
Ріст 167 см, вага 60 кг.
Гандболістка ГК «Галичанка» (№ 27).
Три сезони провела у складі ужгородських «Карпат», будучи капітаном команди (2010-2013рр.).
Багаторазова чемпіонка України жіночої суперліги у складі «Карпат» та «Галичанки». Неодноразово визнавалась кращим гравцем суперліги.
Володарка Кубка України-2016 та найкращий гравець.
Півфіналістка Кубка Виклику-2015, учасниця Кубку ЄГФ сезону 2015/2016 у складі «Галичанки».
У різні роки викликалася до збірної команди України, разом з якою посідала 14-е місце на чемпіонаті Європи-2012 та 12-е місце на Євро-2010.