Головний клуб Галичини завжди (під словом «завжди» маємо наувазі новітню історію) мав репутацію дивовижно парадоксальної організації. «Карпатами» володіє Петро Димінський, котрий, ніби й має можливість вкладати серйозні гроші, але воліє обходитися економним режимом. За таких умов максимумом клубу можуть бути однорічні сплески, котрі трапляються не завдяки продуманій діяльності клубної структури, а, радше, всупереч їй. «Карпати» на відміну від умовних донецького «Металурга» чи київського «Арсеналу» не схожі на штучно створений клуб без уболівальників та історії, але тут на поверхню спливає ще один глобальний та сумний парадокс: за наявності серйозної для вітчизняних широт глядацької аудиторії «Карпати» досі не переїхали на «Арену-Львів». Скільки не намагаємося розібратися в абсурдній ситуації, але збагнути «геніальність» шефів клубу не спроможні.
Театр абсурду в кабінетах отримав логічне продовження на футбольному полі. Прихід Ніколи Костова та перші кроки болгарського наставника були зустрінуті оптимістично. По-перше, пан Нікола завжди ратував за симпатичний, комбінаційний футбол, відтак одразу почав насаджувати свої принципи в «Карпатах». Виходило нестабільно, хоча окремі моменти оптимізм вселяли. Окрім того, Костов попереду міг розраховувати нафутболістів, котрі, наперший погляд, цілком спроможні були втілювати задумки наставника та організувати у Львові свою «тікі-таку». По-друге, пан Нікола залюбки вводив до складу найобдарованіших футболістів із дубля, що зразу збудило позитивні емоції в місцевої публіки, котра, стомлена від великої кількості відверто лівих легіонерів, активно ідеалізувала рівень власних вихованців.
Планам Костова не судилося збутися. Узимку заколот учинив один із трійки «комбінаційних китів» львівської атаки Лукас, а заміна іспанцю, талановитий чорногорець Сімон Вукчевич, узагалі втік «за сімейними обставинами». Найцікавіше, що насправді «сімейними обставинами» півзахисника виявилося бажання змінити Львів на Лондон: найближчим часом Сімон має випірнути в англійському «Фулхемі». Не факт, що розвал львівської атаки слід пов’язувати з демаршем Лукаса та відсутністю йому альтернативи, але нині напад «Карпат» виглядає відверто сірим. Поступово згасає чудовий плеймейкер Семір Штілич, призупинилася реінкарнація Ігоря Худоб’яка, а Леван Кенія суто на індивідуальній майстерності матчі витягувати не може. Тим паче, грузин останнім часом одверто заграється. Катастрофічно не вистачає й адекватного центрального нападника. Олександр Гладкий забивати м’ячі, вочевидь, категорично розучився, а швидкісний Сергій Зеньов більшою мірою фланговий форвард, аніж бомбардир. Залишившись без Лукаса, «Карпати» втратили саме людину, котра здатна не лише віддати останній пас, а й втілити цей останній пас у гол. Розчаровує бразильський новачок Марселіньо: ніби швидкий і технічний, але якийсь занадто вже миршавий, як для українського чемпіонату. Сумнівно, що з такими інгредієнтами Костову буде до снаги побудувати у Львові команду своєї мрії.
Форсоване та штучне омолодження складу вилізло боком у грі з "Асеналом", коли провалився надто повільний центрбек Микола Жовтюк (за свою незграбність юний оборонець кілька тижнів тому поплатився вилученням уматчі з«Шахтарем») і, складається враження, тактично незрілий універсал Ігор Озарків.
Можна було би зауважити на замітку Костову, що руйнувати старе завжди простіше, ніж будувати нове. Утім, болгарському фахівцеві руйнувати особливо було нічого, а ось споруджувати поки що не вдається. З огляду на сукупність об’єктивних та суб’єктивних причин, будівництво під орудою пана Ніколи виглядає приреченим на неуспіх.