У складі «Руху» Ільющенков провів десять матчів, у половині з них зберіг свої ворота недоторканими. Іще в активі має відбитий пенальті та безліч сейвів.
ДУЖЕ ХОТІВ БИ З «РУХОМ» ПІДВИЩИТИСЯ У КЛАСІ
Олександре, цього тижня «рухівці» зуміли нарешті потішити уболівальників довгоочікуваною домашньою перемогою - у непростому поєдинку здолали опір луцької «Волині». Після таких матчів завжди багато позитивних емоцій, та й із кращим настроєм готуєтесь до наступного матчу?
Звісно, після перемоги емоції лише позитивні, але цю звитягу потрібно забувати і налаштовуватися на гру з «Полтавою». Поєдинок з «Волинню» складався доволі важко, адже поле було у не найкращому стані. Я навіть перед грою думав, що переможе та команда, яка заб’є першою.
Для тебе, мабуть, ця перемога подвійна, адже вже у п'яте в сезоні ти зберіг свої ворота на замку?
Так, мені приємно дуже, що так сталося, але потрібно продовжувати здобувати по три очки у матчі - це пріоритетне завдання.
Попереду гра з «Полтавою», яка зазнала двох поразок поспіль. Ви їдете в гості до пораненого звіра?
Це дуже хороша команда, про що свідчить її місце у турнірній таблиці. Але ми робитимемо все можливе, щоби повернутися додому з трьома пунктами.
Для теперішнього «Руху» є різниця з ким грати чи все-таки матчі з лідерами даються важче?
Гадаю, у Першій лізі немає таких понять , як «лідер» чи «аутсайдер», кожна гра є важкою.
«Рух» поволі набирає обертів. Який потенціал команди, на що вона може претендувати?
Потрібно і надалі у кожному двобої діяти з максимальною самовіддачею.
Чи можна сказати, що це вже цілком команда Володимира Мазяра, тут уже лише його почерк?
Звичайно, тренер уже зробив багато для колективу, тому можна сміливо казати, що ці перемоги - його рук справа.
З твоєю появою у команді стало легше дивитися футбол. Коли суперник атакує, звідки у тебе така впевненість?
У кожному матчі я стараюся працювати з максимальною самовіддачею і настроєм, бо, як кажуть, дрібниць у футболі немає. Так було, коли я виступав у Другій лізі, так було у Першій лізі, так було і в Прем’єр-лізі. Повернутися у найвищий український дивізіон - моя ціль. Колись мріяв грати за молодіжну збірну України і досягнув цієї мети, тепер волію потрапити до головної команди країни. Звісно, дуже хотів би з «Рухом» підвищитися у класі, тому що у Винниках є всі умови для прогресу, президент живе футболом. Тож справа за гравцями.
У перерві матчу з «Волинню» президент заходив до роздягальні. Після матчу головний тренер зізнався, що слова Григорія Петровича допомогли команді. Чи так це?
Звісно, допомогли. Він підбадьорив футболістів, і, як наслідок, ми перемогли.
Президент «Руху» Григорій Козловський - колишній воротар. Якісь поради давав тобі?
Я чув, що Григорій Петрович колись стояв у воротах, але наразі у нас розмови на цю тему не було. Гадаю, ми ще поговоримо.
ОТРИМУВАВ ІГРОВУ ПРАКТИКУ В ЧЕМПІОНАТІ ОБЛАСТІ ТА РАЙОНУ
Ти з Тернополя – міста, яке дало Україні чимало чудових футболістів, міста з традиціями. Як розпочинався твій футбольний шлях?
Я закінчив звичайну спортивну дитячу школу. Звісно, там не було таких умов, як, скажімо, у Львові, Києві чи Харкові. То проста школа, де воротарській майстерності мало приділяли уваги. Дякуючи першим своїм тренерам, особливо юнацьким, я став тим, ким є зараз. 2007-го року мене запросив у команду тодішній наставник «Ниви» Юрій Григорович Коваль, і три роки я перебував у головній команді Тернополя. Але найбільше мені допоміг тренер воротарів Вадим Владиславович Боженко. Дякую Богу, що звів мене з ним. Ця людина дала мені багато професійних знань та вмінь, які стали у нагоді.
Як вдалося проявити себе воротареві у команді, яка зірок із неба не хапала?
За «Ниву» я дебютував у Другій лізі. Тоді зіграли з «Вересом» унічию 1:1. Я доволі впевнено провів цей матч, наступний був із «Карпатами -2». Ми перемогли і вийшли у Першу лігу. Так розпочав виступи у цьому дивізіоні. Провів сезон, але, на жаль, через фінансові проблеми «Нива» зникала з мапи України. Був у багатьох командах Прем’єр-ліги та Першої ліги на перегляді, але так сталося, що в останній момент перейшов до бурштинського «Енергетика» - середняка Першої ліги. Після франківського дербі з «Прикарпаттям» у Кубку України, коли відбив пенальті, мені довірили місце у воротах вже у чемпіонаті. Далі була дуже неприємна ситуація, яка стала повчальною у житті. У зустрічі з «Арсеналом» з Білої Церкви за свої емоції отримав червону картку. Мене спровокували, і я відмахнувся в обличчя суперника. На той час рахунок був 1:1. А тоді, як мене вилучили, команда зазнала поразки. Прийшли нові тренери, я навіть не потрапляв до заявки на матчі. Мене віддавали в аматорський клуб, щоб отримував ігрову практику у чемпіонаті області та району. І так до зими відбував покарання. У міжсезонні мене хотіли взагалі відрахувати, але керівництво клубу не дозволило. Я готувався із максимальною самовіддачею на тренуваннях. Жоден наставник, який зі мною працював, не може висловити претензій, бо професійно ставлюся до своєї роботи. Навесні «Енергетик» очолив Богдан Блавацький. Тоді, до речі, в одній команді грали з Русланом Івановичем Мостовим. У мене пішла серія «сухих» матчів, ми боролися за виживання і вийшли зі складного становища. Отримали шанс завдяки перехідному поєдинку. В Умані на нейтральному полі з рахунком 2:0 здолали «Суми» і залишилися у Першій лізі. Одразу після гри мені зателефонували агенти і сказали, що наступного дня маю бути у Львові. Для мене це надзвичайні емоції, адже я, простий хлопець, поїду у такий великий клуб, як «Карпати»! Навіть не міг до кінця цього уявити!
ГОЛКІПЕР МАЄ БУТИ СПОКІЙНИМ, ЯК УДАВ
У тебе чинний контракт з «Енергетиком», за тебе «Карпати» сплатили гроші?
Чесно, досі не знаю трансферних подробиць мого переходу.
Які перші враження від перебування у «Карпатах»?
Був здивований тим, що тільки-но приїхав - і такий знаний фахівець, як Олег Кононов, підійшов до мене і поговорив. Чи мені тут загалом подобається, яка тут атмосфера? Для мене вже був шок, бо всі тренування відбувалися на рівних полях, у воротарському майданчику трава, до цього я такого не бачив. М’ячі всі однакові, гравці в однаковій формі – це інший рівень. Поряд зі мною тренувалися Ощипко, Голодюк, Федецький, Лукас - люди з іменами. Був момент, коли злякався. Команда поїхала до Австрії на збори. А мені сказали займатися з дублем у Львові і пообіцяли по приїзді зателефонувати. Думав, що це кінець! Знаєте, коли зазвичай таке обіцяють, то зрештою ніхто не телефонує. Однак тут усе було чесно: тренер воротарів Володимир Васютик дотримав слова, і по приїзді зі зборів я готувався з основною командою. Тоді відкрилося друге дихання, і я з полегшенням зітхнув. Коли настав час укладати контракт, вийшла кумедна історія. У «Карпатах» існувала чудова традиція - презентувати нових гравців. І ось уже футболка з моїм прізвищем готова, залишилося підписати контракт, однак я забув паспорт удома. Перелякався, адже прийшов нізвідки, без досвіду, думав, усе пропало. Але Олег Георгійович мене заспокоїв, мовляв, у нас іще будуть нові гравці і буде презентація зі мною. Через тиждень приїхав Крістобаль, Костя Кравченко, і нас презентували. Так моя мрія здійснилася - я потрапив у команду Прем’єр-ліги.
У «Карпатах» ти відразу зіштовхнувся зі серйозною конкуренцією: Тлумак, Боґатінов - воротарі високого рівня. Як воно сидіти за їхніми спинами?
Так, усвідомлював, що мене взяли на перспективу, тому що основними були Андрій Тлумак та Мартін Боґатінов. А ще варто відзначити Романа Мисака (з яким ми тепер дуже хороші друзі). Він був в оренді, також надії подавав Роман Данькович - доволі талановитий голкіпер. Коли травмувався Боґатінов, я став другим і ще більше очікував свого шансу.
Буває воротарська дружба?
Мій кум - колишній конкурент Микола Вірковський. Він хресний батько мого сина. Отож, із воротарями я всюди дружу.
Як воно - чекати свого шансу, коли перед тобою такі глиби, як Тлумак та Боґатінов?
У мене була дуже важка ситуація в «Карпатах». Коли грав лише за дубль, прийшов адміністратор і сказав, що надійшов лист, і мене викликають до молодіжної збірної України. Я зайшов до кімнати і крикнув від душі – це було щось нереальне! Павло Яковенко звернув на мене увагу, приїхав у табір збірної. Нас розділи на дві групи, одні вирушили до Португалії, решта - до Ізраїлю. На Землі Обітованій я отримав чотири м’ячі у свої ворота і перебував у розпачі.
Болгарський фахівець Ніколай Костов теж тобі не довірив місця в основі?
Під орудою Костова я навіть не потрапляв до заявки. Мені сказали шукати нову команду. Боявся йти кудись в оренду у Першу лігу, бо думав, що назад дороги вже не буде. Мені заборонили тренуватися з дублем. Я тоді ще за вагою м’язовою набрав десь 5 кілограмів, але відсоток жиру у мене був низьким. Однак лікар мені сказав, що повинен важити 81-82 кілограми. Я переборов себе і пішов тренуватися в Академію «Карпат», тобто грав у футбол зі школярами. Усю зиму у дощ та сніг тренувався разом із Ярославом Мартинюком. Зрештою набрав оптимальною форми. Мартинюк отримав запрошення від київського «Арсеналу», я тренувався з дітьми. Згодом тренер дубля Ігор Йовічевіч мені дозволив готуватися з його командою. Паралельно виступав у студентській лізі. У той період моя дружина вагітна була, тепер згадує: ти бачив би себе, коли приходив з Академії після тренувань - опущена голова, замислений.
Я люблю колекціонувати кораблі. У той час виходили серії запчастин, і треба було зібрати корабель. Так я сидів і збирав, у такий спосіб заспокоював нерви.
Все змінилося з приходом Олександра Севидова?
Так. Олександр Володимирович зібрав усіх футболістів, зокрема, орендованих. Пригадуєте, тоді багатьох виставили на трансфер, відбулося багато змін. У підсумку Олександр Севидов взяв на збори мене, Мисака і Підківку. У мене відкрилося третє дихання.
За тренерства Севидова ти дебютував у Прем’єр-лізі. Матч із «Севастополем» незабутній?
Перед грою я не знав, що стоятиму у воротах. Буває так, що голкіперам повідомляють за два-три дні, а тут ми вирушили на виїзд. І в роздягальні оголошують склад, і серед прізвищ моє. Без мандражу сиджу і згадую, через які труднощі пройшов. Кажу собі: просто зіграй так, як можеш. І з посмішкою на обличчі вийшов та провів цей матч. Шкода, що команда поступилася 0:1, але я начебто зіграв непогано, впевнено.
Цю впевненість тобі надав Севидов? Чи вона у тебе була завжди?
Коли вийшов у складі «Ниви» у Другі лізі на свою дебютну гру з «Вересом», то тренер сказав: «Таке враження, що ти провів сто матчів за «Барселону». Стараюся всі емоції тримати у собі. Прем’єр-ліга відрізняється від нижчих дивізіонів швидкістю мислення на полі, решта - однаково. Так, буде більше глядачів, організація, і стадіони інакші. Голкіпер має бути спокійним, як удав. Навіть якщо пропускаєш курйозний м’яч, треба вставати, зосереджуватися і залишатися впевненим у собі.
Які матчі у складі «Карпат» не забудеш ніколи?
Звісно, це дебют у «Севастополі», а також перемога на стадіоні «Україна» над «Шахтарем» . У мене був підвищений емоційний стан, бо за три дні до цього матчу народився син. Пригадую, сів на потяг і приїхав до Тернополя, прибув за 15 хвилин до пологів. Це незабутні емоції - тримати новонароджену дитину на руках, чути її крик. Потому поїхав до Львова, бо розумів - якщо упіймав момент, не потрібно його відпускати. На стадіоні панував «карпатівський» дух. Після першого тайму рахунок був нічийним, але по перерві ми забили свої м’ячі і святкували успіх 3:2. Звісно, пам’ятатиму і третю свою гру у найсильнішому українському дивізіоні - проти київського «Динамо» на «Олімпійському». Хоча ми поступилися 0:1 - на останніх хвилинах Ідеє забив, - але грали добре, ну і в мене роботи було вдосталь. Хочу також згадати перемогу над «Дніпром». Ми в гостях розтрощили сильного суперника 4:1. Потім ця команда дійшла до фіналу Ліги Європи.
Після перемоги над «Шахтарем» преміальні були підвищені?
Чесно скажу - ні. Була премія, як і за звичайні матчі.
Преміальні сильно мотивують перед матчем?
Звісно, без матеріального забезпечення жити важко, тому це важливий стимул у будь-якій сфері. Для мене важливий результат та визнання моєї роботи.
Ти хочеш слави?
Так. Це для мене важливіше, бо визнання за гроші не купиш. Коли за спиною на стадіоні уболівальники скандують моє прізвище - це неймовірні відчуття, це посилює мотивацію. У мене мурашки по тілу йшли, коли фанати вигукували «Ільющенков».
Фанати «Карпат» особливі?
Однозначно - вони найкращі. Коли я йшов з «Карпат», то подякував уболівальникам. Вони дуже віддані клубу і місту.
Сашко, за який матч тобі соромно, хотів би його переграти?
Це кубкова гра з харківським «Металістом», коли перший гол стався після моєї помилки. Я вже побачив м’яч у руках, хотів вводити його у гру, але той вилетів з рук, і нам забили. Ми тоді вилетіли з турніру.
Здавалося, твоя кар’єра набирає обертів, стаєш голкіпером номер один у головній команді Західної України, але в кінці 2014-го року ти залишив «зелено-білих». Чому?
Під орудою Йовічевіча розпочинав сезон і провів шість поєдинків, потім мені просто потиснули руку і подякували. Після цього я більше не грав. Якби повернути той час, я залишився би й терпів.
ДВА ТИЖНІ ПЕРЕБУВАВ У ДЕПРЕСІЇ
Далі був міжнародний досвід у молдовському «Тирасполі», де ти не мав ігрової практики?
Перед цим вояжем я був на зборах з луцькою «Волинню». Мені багато розповідали про методи Віталія Кварцяного, але відкрив його для себе з іншої сторони. Це дуже добра і розумна людина. З ним можна спокійно поговорити. Наприклад, він пояснив мені, що претензій не має, але йому потрібен воротар вищий на зріст. Знаєте, Кварцяний любить габаритних футболістів. Тому я поїхав до Молдови, у Кубку зіграв, як виявилося, із серйозною травмою. На передматчевому тренуванні вже мав розрив м’язів, мені боліло, грав на уколах. Краще би пропустив той матч, бо він тривав 120 хвилин, і ще була серія пенальті. Я сильно нападав на ушкоджений бік, тож травма мала серйозні ускладнення. Так і вибув до кінця сезону. Згодом команду розформували, але мені заборгували за місяць у зарплаті. Здивувався, коли зателефонували і сказали приїхати за зарплатнею.
Ти повертаєшся до України і наважуєшся на перехід у кризовий «Металіст». Це сміливий крок, адже у Харові були фінансові проблеми і перспективи туманні. Чому обрав такий варіант?
Коли зателефонував тренер воротарів Сергій Золотницький, я без вагань пристав на його пропозицію, оскільки на той час вона була найкраща. Тоді для мене було пріоритетним завданням повернутися у Прем’єр-лігу і нагадати про себе. Фінансові питання стояли не на першому місці.
Зважаючи на серйозні проблеми «Металіста» на всіх напрямках, як команда знаходила у собі мотивацію?
Так, фінансові проблеми існували великі, я провів тоді три матчі. Було важко, бо людям не платили по десять місяців. Я ж прийшов уже на весняну частину чемпіонату.
Тобі хоч за один місяць заплатили?
Ні, лише маленьку частину видали.
Після «Металіста» знову вирішив їхати за кордон?
Після харківського етапу кар’єри мені телефонував Володимир Іванович Мазяр, запрошував у рівненський «Верес». Але я мав пропозицію від грузинської команди «Сіоні». Краще би туди не їхав, бо там провів лише два місяці, а потім розпочалися фінансові проблеми. Тож повернувся додому. Взимку, дякуючи Володимиру Мазяру, таки потрапив у «Верес», якому допоміг підвищитися у класі. За місце у складі конкурував з Богданом Когутом - він теж мій друг. Повторюся: воротарська дружба - то є сила. Спершу він грав, потім я стояв у рамці.
Чия заслуга в успіхах «Вереса» ?
Це заслуга усіх, зокрема, Володимира Мазяра та усього його тренерського штабу.
Чи відрізняються методи роботи Мазяра та Вірта?
Так, у них різне бачення футболу. У кожного наставника своє бачення гри та тренувального процесу.
Відверто кажучи, був здивований, коли ти залишив «Верес». Ти проводив збори із командою, чому з тобою попрощалися?
Сказали: «Дякуємо за роботу».
Як ти пережив цей період, адже прийшов у цю команду, щоб грати у Прем’єр-лізі?
Дуже важко. Два тижні перебував у депресій, деколи не стримував себе, важко було психологічно. Дякую тернопільській «Ниві», Сергію Задорожному і тренеру воротарів Вадиму Боженку, що дозволили тренуватися разом і підтримувати форму. Були варіанти за кордоном, я чекав, валізи вже спаковані були, однак в останній момент не склалося.
ТЕПЕР Я ГРАВЕЦЬ «РУХУ» І НОШУ ЕМБЛЕМУ ЦІЄЇ КОМАНДИ
І так виник варіант з «Рухом»?
До Винників і раніше запрошував спортивний директор Володимир Лапіцький, але тоді я вагався, хотів поїхати за кордон. Користуючись нагодою, хочу подякувати Володимиру Мазяру, який повірив у мене і запросив до Винників. Тепер я гравець «Руху» і ношу емблему цієї команди, хочу із нею досягати вагомих успіхів.
Ти прийшов у «Рух» у чудовій формі, навіть попри те, що був вільним агентом?
Я прийшов перші силові збори з «Вересом», другі - у Тернополі, готував себе до чергового виклику, тож тут нічого дивного немає. Мене готували дуже хороші спеціалісти.
Період адаптації минув легко?
Так, багатьох знав, з багатьма подружився. Я - компанійська людина, з почуттям гумору, тому проблем немає.
З ким найближче товаришуєш у команді?
З усіма. Більше часу проводжу з Володею Заставним, бо ми живемо поруч, і діти ходять в один садочок.
Рибалити, знаю, їздили удвох?
Так, було діло. Я упіймав карпа десь на кілограм. Володя відловився перед цим так, що на всю нашу команду і персонал вистачить.
ГРА АКІНФЄЄВА ВРАЖАЄ
Окрім збирання корабля, чим займаєшся у вільний час?
Дитиною. Сину Олександру чотири роки, тому увесь вільний час з дружиною приділяємо йому.
Дружина ким працює?
Дружина працює у прокуратурі. Дивлюсь на її роботу і бачу: все, що робиться там, ідентичне футболу. Тільки по-різному називається, а структура дуже схожа.
Підтримка на стадіоні забезпечена?
Так, серед моїх прихильників ще й швагро Олександр, він пильно стежить за моїми виступами. Тому, коли у сім’ї кличуть Сашка, обертаємось троє (сміється). Він працює стоматологом у Києві. Коли наші матчі, він навіть прийом пацієнтів переносить на інші дні, сідає в "Інтерсіті" і приїжджає на гру.
Хто з воротарів для тебе завжди був прикладом?
В Україні захоплювався грою Олександра Шовковського. Дуже прикро, що ми не перетиналися у матчах. Хотів зіграти проти нього і отримати його футболку. Зараз вважаю, у нашій країні голкіпером номер один Андрія П’ятова. Я грав проти нього, на жаль, футболку не взяв, але попросив Олександра Горяїнова, і він зробив це для мене.
Ти колекціонуєш воротарські футболки?
Так. Коли ми проводили товариську гру з «Марібором», у воротах стояв родич Хандановіча. Я попросив у нього светр. Звісно, є майка Горяїнова. Він легенда українського футболу і носив на спині, як і я, 29-ий номер.
Чому саме ці цифри у тебе на спині?
Це особисте, для мене дуже важливий номер. Це таємниця.
У світовому футболі гра якого воротаря імпонує?
Я знаю, що багато хто мене не полюбить за це, але мені подобається гра Ігоря Акінфєєва.
Та він антирекорди б’є у Лізі чемпіонів?
Мені так само казали у «Карпатах»: «А що ти зробив зі стійками? Зачаклував їх, що м’яч завжди туди влучає?» Це футбол. Гра Акінфеєва і його психологія мене вражають.
Коли пробивають пенальті, як ти реагуєш ?
Це таємниця, у кожного воротаря є секрети і зараз їх відкривати не хочу.