Уродженка Львова, 36-річна Ванда Літинська-Сидоренко на зорі української незалежності переїхала у Польщу, де отримала громадянство. В 1999 році у складі польського клубу «Сярка» (Тарнобжег) стала фіналісткою Кубка Європейських чемпіонів з настільного тенісу.
Вона багаторазова чемпіонка Польщі в особистих і командних змаганнях. Нині Ванда з чоловіком – відомим у минулому футболістом львівських «Карпат» і краківської «Вісли» Віктором Сидоренком - та двома дітьми живе в Англії. До Львова завітала на декілька днів. Тут проживає її батько – суддя міжнародної категорії з настільного тенісу Іван Літинський. Після цього поїхала у Завадське, Польща, де мешкає її мати – відомий тренер з настільного тенісу Марта Літинська.
- В Польщі шість сезонів грала за найсильніший клуб цієї країни 90-х років «Сярку» з Тарнобжега, - розпочинає колишня спортсменка. - Сезон 1998-1999 рр. був найбільш успішний. Ми потрапили у фінал Кубка Європейських чемпіонів. За наш клуб грала українка Олена Ковтун, китаянка і я.
У півфіналі ми несподівано виграли в переможця першості Німеччини. На той матч прийшли подивитися три тисячі вболівальників. Для настільного тенісу це фантастична цифра. Я вперше грала за такої великої глядацької аудиторії. Німкені були зверхні, самовпевнені. Пригадую, я тоді взагалі сенсацію створила – обіграла німкеню Штефф. Вона в світовому рейтингу входила у ТОП-20. А я була десь сота. Я програла першу партію і в другій програвала 11:17 (гра тоді була до 21 очка). І я ту партію на більше-менше виграла. Сама не розуміла, як я це зробила, - сміється. Це психологічно зламало суперницю і я без проблем виграла. В підсумку наша команда перемогла 3:1.
Після цього поїхали в Німеччину на матч-відповідь. Ми поступилися 2:3 і пробилися до фіналу. Німкень згубило те, що вони нас недооцінили. Ми стали авторами сенсації світового масштабу. Ніхто навіть уявити не міг, що польський клуб вийде у фінал Кубка європейських чемпіонів.
- У фіналі могли виграти?
- Мабуть, ні. Фінал був з одного матчу в Будапешті – проти угорської команди. За цю команду грали кращі тенісистки світу. Тож тягатись з ними було важко. Програли - 0:3.
- У 1992 році тебе не взяли на чемпіонат світу у складі збірної України і ти вирішили змінити громадянство…
– Так, тоді дуже хвилювалась. А тепер розумію, що то була остання крапля, яка переповнила чашу мого терпіння щодо ставлення тренерів збірної України до мене. Я ж багато років грала за збірну України і на Спартакіадах СРСР, і на інших змаганнях. Вважаю, тоді зі мною повелися дуже негарно. На чемпіонат їхали чотири тенісистки. Я ж була третьою ракеткою в Україні. Очевидно, були якісь свої “розклади”. Саме тоді я і вирішила переїхати в Польщу, зрозумівши, що в Україні нікому не потрібна.
– А чому саме в Польщу?
– Річ у тому, що в 1989 і 1990 роках я виступала за збірну Союзу на юнацькому міжнародному турнірі в місті Завадське (Польща). Я непогано зіграла, і мені запропонували виступати за клуб цього міста. Я погодилася. Коли тренери збірної України зі мною так вчинили, мене тут уже нічого не тримало, і я переїхала в Завадське, щоби повністю присвятити себе настільному тенісу в цьому клубі. Оскільки я добре грала, і до того ж маю польське коріння, вони мені запропонували прийняти польське громадянство. Тоді я наважилася на доволі сміливий крок у своєму житті.
– У якому році це сталося?
– Додам, що чотири роки я була в невизначеному становищі: українського громадянства я не мала, бо виїхала ще за Радянського Союзу, польського – ще не дали. Я була без громадянства і не могла виступати ні за збірну Польщі, ні за будь-яку іншу збірну. А польське громадянство я отримала в 1994 році.
- Коли завершила кар’єру?
- В листопаді 2003 року. Після першого кола чемпіонату Польщі. Я навіть не дограла чемпіонат. Мала серйозні проблеми з хребтом, в мене був роздрібнений диск. Реабілітація не допомагала, тож у червні 2004 року лягла на операційний стіл. В Закопаному операцію робив особистий лікар знаменитого польського гірськолижника Адама Малиша. Була дуже важка операція. Тривала 6 годин. Після операції три місяці нічого сама не могла робити. Вдячна чоловікові, який постійно був біля мене. Сказали, що грати в настільний теніс можу забути. Рятували мене від того, щоб я не їздила на інвалідному візку. Сьогодні я не можу працювати. В мене була інвалідна група. На жаль, мені її несправедливо забрали два роки тому. Я не можу довго стояти, довго сидіти. От ми тут сидимо, а мене вже починає пекти нога.
- Де мешкаєте в Англії?
- В містечку, яке знаходиться від Лондона в 50-ти милях. Винаймаємо будинок. Я не працюю. Віктор утримує сім’ю. Він працює в польсько-англійській фірмі перекладачем. В нас є квартира в Кракові. Там зараз Віті мама живе. Думаю, ми рано чи пізно повернемось у Краків.
Василь ТАНКЕВИЧ, Галичина спортивна
Фото Галичина спортивна
Фоторепортаж тут