Нещодавно свій день народження відзначила голкіпер гандбольної «Галичанки» Єлизавета Гілязетдінова. Кажуть, що воротар – це половина команди! Своєю грою Єлизавета переконливо доводить цей вислів, вправно захищаючи ворота львів’янок вже понад 5 років.
- З дитинства подобаються командні види спорту, - пригадує Ліза, - а у гандбольну секцію мене 9 років тому привела подруга Влада Косміна (прим.авт. – колишня гравчиня «Галичанки»).
- Чому обрала для себе саме захист воріт?
- Нас всіх пробували на воротах, коли ми грали в ДЮСШ міста Кам'янець-Подільський, звідки я родом. Тренер зауважив, що мені не тільки вдавалося добре відбивати кидки суперниць, але й я не боялася підставити себе під м'яч, коли він летів у ворота. Так я розпочала освоювати ази воротарської справи і саме в такому амплуа вступила до 8-го класу Львівського училища фізичної культури. Після закінчення ЛУФК потрапила в основний склад «Галичанки».
- Як на мене, позиція воротаря – найважча, найвідповідальніша, ще й найневдячніша…
- Щось у тому є, але не так це страшно, як здається на перший погляд. У всіх гравців по-своєму важкі та відповідальні позиції, адже команда це злагоджений механізм, де важлива робота кожного гвинтика. Чи найневдячніша? Також ні, бо, повірте, що у програші ніколи не звинувачують одного воротаря – принаймні за моєї кар’єри такого не було.
- Польовим гравцям доводиться багато бігати, а воротарям що?
- А нам на воротах потрібно багато думати, щоб перегравати польових гравців - примусити суперника кинути туди, куди хочу я.
- А це як?
- Наприклад, зумисно відкрити кут, щоб суперник пробив туди, а в останній момент закрити цей кут. Прийомів у мене безліч, але усі свої секрети розкривати не стану (сміється).
- І все ж погодься, що м’ячем воротар отримує значно частіше, ніж польові гравці. Пам’ятаю такі матчі, де тобі влучали в обличчя. Як цього можна не боятися?
- Така наша робота, я добровільно встала на цей нелегкий спортивний шлях. А коли потрапляють в обличчя - тут вже нічого не зробиш – та й польові гравці також отримують травми, подряпини, синці. Ще раз повторюсь – це свідомий вибір усіх нас. Так, важко, але ми любимо гандбол і надіємось на олімпійські висоти.
- Тож, і я бажаю тобі в день народження сягнути олімпійських висот. А крім святкових побажань, які отримала подарунки?
- Мій ранок розпочався з букету білих троянд від коханого. Потім на тренуванні було ще багато квітів від команди. Батьки подарували гроші та ігрові кросівки. Гарний був день, який завершився романтичною вечерею.
- Лізо, а познайомиш нас зі своїм обранцем?
- Не люблю розповсюджуватись про особисте. Скажу так: його звати Максим, ми вже разом майже п’ять років, і, можливо, я скоро зміню прізвище. Цього Вам достатньо? (сміється).
- Не зовсім. Так розумію, твій обранець байкер, адже часто зустрічала вас на мотоциклі?
- Мотоцикли - моя слабкість, обожнюю промчатись з вітерцем, дуже люблю швидкість. І вдячна своєму хлопцеві, який розуміє моє захоплення, бо сам їздить на мотоциклі.
- Вернімося знову до гандболу. Чи виборювала титул найсильнішої воротарки України?
- Так, і не тільки України. Ще в 2012 році стала кращим воротарем на Чемпіонаті Європи з пляжного гандболу серед молоді, а в 2013 році - кращим воротарем української жіночої Суперліги.
Єлизавета Гілязетдінова (22 роки)
Народилася 15 серпня 1994 року у м .Кам'янці-Подільському Хмельницької обл.
Гандболістка ГК «Галичанка» (№12).
Майстер спорту.
Ігрове амплуа: голкіпер.
Зріст 173 см, вага 61 кг.
У складі «Галичанки» - двічі чемпіонка України жіночої Суперліги, володарка Кубка України, півфіналістка Кубка Виклику-2015, учасниця Кубка ЄГФ сезону 2015/2016.
У складі студентської збірної України – чемпіонка Європи серед студентів.
Освіта: вища, Львівський державний університет фізичної культури.
Хобі: мотоцикли.
Життєве кредо: йди до своєї цілі, незважаючи ні на що!
Фотографії надані Єлизаветою Гілязетдіновою.