Цей нападник вписав своє прізвище до історії найвідомішого львівського клубу – навічно. За життя став легендою «зелено-білих». Глядачі з трибун розпізнавали у ньому скульптурного красеня, який на футбольному полі творив дива. Тому й збирав групи людей, які не жалували для нього похвал і захоплювались про його рідкісним хистом. У свої шістдесят п’ять залишився неперевершеним гравцем, зразковим та успішним тренером на ниві дитячого футболу, а у повсякденному житті – скромною, доброзичливою і порядною людиною. У карпатівській статистиці Володимир Данилюк, бо мова про нього, пришпилив до своєї зелено-білої футболки титули рекордсмена за кількістю забитих м’ячів. Став людиною-гол і мірилом та взірцем для усіх наступних поколінь.
1965 р., після закінчення Стрийської середньої школи, Володя потрапив до «Нафтовика». Дебютував за дрогобицький клуб 29 липня вдало проти брестського «Спартака». Білоруські футболісти настільки перелякались грізного форварда, що позбавили його можливості забивати голи. Зробили за Данилюка це самі. д, у складі якого за 3 місяці в матчах першої зони, першості класу «Б», завдав 9 результативних ударів. Наприкінці того ж року до Дрогобича на товариську гру приїхали «карпати». Юний нападник показав гру екстра-класу і старший тренер львів’ян Микола Дементьєв, не роздумуючи, запросив перспективного нападника до своєї команди. Футбольна Львівщина заговорила про хорошого майстра шкіряного м’яча. А 10 квітня 1966 р. статистики футболу внесли до своїх зошитів цю дату, як дебют 19–літного Володимира Данилюка у складі «зелено-білих».
Але свої гольові врожаї Влодко, як його на галицький манер називали партнери, почав збирати щойно з наступного року. Вперше свій бомбардирський автограф поставив на виїзді у ворота воронезького «Труда» 22 серпня. Гол виявився переможним і карпатівці збагатились двома очками. Відтоді Данилюк став символом «Карпат» і головним болем для воротарів команд-суперниць. А ще: володів добре поставленим ударом, вдало грав головою, передбачав розвиток подій та безпомилково обирав гольову позицію – якості хорошого бомбардира. Єдино не товаришував зі швидкістю, але цей недолік, як і більшість його партнерів, надолужував вмінням та настирливістю у єдиноборствах і ніколи не уникав жорсткої гри. Відважно вступав у боротьбу із суперниками, часто їх випереджував і забивав красиві голи, у стилі Герда Мюллера. Робив це Данилюк легко і невимушено. Тому й записав на свій рахунок у першостях і чемпіонатах - 88 голів, за дублерів 18 і 6 у кубкових матчах. Ось ці 112 м’ячі ставали окрасою багатьох стадіонів і, мабуть, залишаться довічним рекордом «Карпат»! Прихильники таланту Данилюка впевнені, що це досягнення легендарного форварда залишиться неперевершеним… А ще були голи за команди Стрия, Дрогобича, Нікополя і Львова. Однак, наразі, не всі вдалося порахувати.
«Про голи у фіналах за Кубок СРСР начитався чимало всякого, – згадує Данилюк. – Але мені не доводилось зустріти інформацію про те, що футболіст у вирішальній кубковій грі влучив у стійку воріт. Не скажу, що я такий один, можливо, й до мене й після мене комусь доводилось таке пережити, але цей спогад, насправді, для мене залишається пам’ятним на все життя».
«1969 року ми були молодими і недосвідченими, але надзвичайно самолюбними. А ще по-спортивному злими до себе. Та головне – мали можливість себе утверджувати у спортивній ієрархії. Тож на базі цього «спокою», підкріпленого спільними творчими пошуками, ми зростали, ставали однодумцями й досягали гучних перемог», – розмірковує супер-бомбардир львівських «Карпат».
Тоді на зламі 60-70 років на львівських футболістів був шалений попит. Запрошення на адреси карпатівців сипалися звідусіль. Особливо після кубкової перемоги. Кликали багатьох вищолігові клуби з Москви, Києва та інших міст. Але ніхто з цього унікального складу не змінив прописки задля своєї особистої вигоди. Та, якщо й мріяли про виступи у вищій лізі, то хотіли досягти цього у складі однієї команди, ім’я якій «Карпати». І карпатівцям ця вершина підкорилась. Бо ці футболісти знали й цінували, що усьому зобов’язані саме цій команді.
Незважаючи на те, що Володимир Данилюк, переніс п’ять важких переломів, він увійшов до списку 50 найкращих українських бомбардирів чемпіонатів СРСР. Ще влітку 1978 року підбиваючи підсумки виступів «Карпат» після першого кола відомий львівський спортивний журналіст Юліан Кордіяк, на сторінках «Львовской правды» писав: «Данилюку непросто змінити свій стиль гри і все важче пробитись в основу. Та попри це Володя зуміє влитися у цей колектив і досягне заповітної мети у сто голів».
Однак 31–річний нападник 23 жовтня в Ярославлі проти місцевого «Шінніка», вийшов на останні свої чотири ігрові хвилини (замінив Степана Юрчишина, який у цій відзначився «хет-триком»). Тренер Іштван Секеч, будуючи нову команду, оперту на молодих виконавців, уже не бачив для ветерана Данилюка місця в основі. А вже 30 жовтня на львівській «Дружбі» відбулись проводи великого форварда із команди. Розчулений Влодко, змушений завершити виступи за дорогу його серцю команду, з якою пережив свої найщасливіші футбольні роки. Після урочистостей віддав майку з дев’ятим номером Юрчишину. Степан саме набирав бомбардирської ходи.
Провівши у товаристві нікопольського «Колоса» 1979 рік, Данилюк перейшов на тренерську роботу. Обрав дитячий футбол, де досі працює у Львівському училищі фізичної культури і продовжує передавати свій багатий досвід молодим майбутнім чемпіонам. За успішну роботу на тренерській ниві та підготовку олімпійських чемпіонів Вадима Тищенка і Володимира Татарчука, Володимир Олександрович першим, з числа «кришталевих» карпатівців, отримав звання Заслуженого тренера України. Але, ми віримо, що Ваші, Володимире Олександровичу, нові перемоги попереду.
Наша довідка:
ДАНИЛЮК Володимир Олександрович. Народився 04.07.1947 р. у місті Стрий (Дрогобицька обл., тепер Львівська). Зріст – 175 см, вага – 74 кг. Вихованець стрийського футболу (ДЮСШОР). Перший тренер – Сисін Теодозій Федорович. Правий нападник. Кар’єра в «Карпатах»: 1966/78 рр. Дебютував 10.04.1966 р. у матчі проти кіровоградської «Зірки». Зіграв у чемпіонатах і першостях СРСР 301 матч, забив 88 голів, за дублерів (?/18), у кубку СРСР (26/6), єк (2/0). Виступав за команди «Спартак» (Стрий) – 1965 р., «Нафтовик» (Дрогобич) – 1965 р. (14/10), «Колос» (Нікополь) – 1979 р. (9/2), «Сільмаш» (Львів) – 1980 р. Входив до списку 33 найкращих футболістів України 1976 р. Кращий бомбардир в історії команди «Карпати» (Львів): 88 голів у чемпіонатах і першостях СРСР. Володар Кубка СРСР 1969 р. Майстер спорту СРСР з 1968 р. Заслужений тренер України з 1990 р.
Колектив нашого сайту «Галичина спортивна» вітає Володимира Олександровича із чудовою 65-річницею Дня народження!
Шановний пане Данилюк!
Першочергово бажаємо Вам міцного здоров’я, радості у житті та сповнення усіх мрій. А у своїй непростій роботі продовжуйте, з таким же завзяттям, навчати молодь гри у футбол. Адже Ваш багатий досвід цьому найкращий приклад.
Нехай Вам щастить!