Прощання з Дударем

19 травня 21:08
Переглядів: 1041
Дударенко

Ось і прийшла небесна повістка до майстра спорту і чемпіона СРСР Володимира Івановича Дударенка, якого Господь Бог, несподівано для родини і друзів покликав до своєї команди…

Цей футболіст, а з роками і наставник-тренер на всіх рівнях старався досягати вершин. У його послужному списку багато сотень захопливих поєдинків проведених як на трав'яному газоні, так і на тренерській лаві.

В енциклопедії, присвяченій 100річчю російського футболу, у довідці про нині покійного зазначено: "Гострий, настирливий форвард, який не шкодував сил в єдиноборствах із захисниками. Надійно прикривав м'яч корпусом". Так коротко, але дуже влучно описано гру Дударя, як його називали друзі, суперники і вболівальники.

Його тернистий футбольний шлях не був простим. Тоді, по завершенні воєнних баталій, за щастя було ситно наїстися, але одночасно футбол свою магічністю притягував більшість населення на галявини і стадіони.

Тренер Володимир Шморгун допоміг Володі вирости у класного нападника. Далі у його кар’єрі був рівненський "Колгоспник", де набравшись відваги, став призовником Збройних Сил СРСР. А повістку вручили у Львові, де, граючи проти СКА, забив свій гол і приніс колгоспникам нічию – 1:1. Тренер Шапошников, звернувши увагу на молодого гравця, старався не спускати з нього очей. До речі, обидва переїхали в Москву, де їх приютив Центральний Спортивний Клуб Армії.

Тренер не прижився, а ось футболіст підійшов колективу. Принагідно, в ЦСКА багато хто не зміг прописатися. Але Дудар місце у «зірковій» команді виборов. У 1970 році армійці потужно фінішували і обійшли "Спартак", а в золотому двоматчі обіграли сусідів "динамівців"...

Армійцям ніхто не віддавав переваги, але стартували класно: 3 матчі, 3 перемоги, різниця м'ячів - 9:0. Драматичним був і фініш. Разом з "динамівцями" «офіцери» набрали по 45 очок, і для виявлення чемпіона довелось проводити у грудні місяці додатковий матч. У засніженій і замерзлій Москві не можна було грати. Армійці тренувалися у теплому Кіпрі, а Федерація футболу СРСР місцем проведення золотого матчу обрала теплий Ташкент. Битва за перше місце тривала аж два дні.

- Згадуючи події цього матчу, на душі стає моторошно, і здається, гра досі триває, - говорив Володимир Іванович.

- На моє питання чий гол, Ваш перший гол чи переможний Федотова, мав більшу вагу? Дударенко рішуче відповів: «Віддаю перевагу вирішальному м'ячу. Пам'ятаю і свій гол. Істомін із правого флангу завдав сильного удару. Володя Пільгуй м'яча в руках не втримав, а я, опинившись у потрібному місці, вклав у цей удар усього себе і забив. Але через 20 хвилин ми "горіли" - 1:3. Та, на наше щастя, результативний удар Федотова вивів ЦСКА у чемпіони…» Однак у референдумі "Футбольна гвардія 1970 р." кращим крайнім лівим нападником СРСР назвали динамівця Єврюжихіна, Дударенко - другий, а Козинкевич - третій...

В лютому 1971 р. збірна СРСР робила турне Центральною Америкою. Дударенко виступив у червоній футболці проти Мексики та Сальвадору, і на цьому його пригода у головній команді Радянського Союзу завершилась.

Невтішним став двобій на другій стадії турніру за КЄЧ з бельгійським "Стандартом". Потім було повернення до Львова і халепа з в’єтнамським сріблом. Таки хтось підставив добряка Дударенка аби той переніс через митницю чужі «сувеніри». Проте до контролю обрали саме заслуженого майстра і після цього попробуй «відмиватися», але Володя не тримав образи на нікого.

Цікавою була робота у львівському СКА у парі з Капличним з двома бронзовими фінішами та й вагомий слід у львівському футболі залишила жіноча футбольна команда "Львів'янка", але усе це відійшло у тінь і довгий час не згадувалось ні місцевими, ні вітчизняними фахівцями. На жаль...

Багато чого забулося, як і саме існування володаря золотої медалі у Львові. Особливо боляче про останні дні життя пана Володимира, який несподівано захворів і «догорів немов церковна свічка».

В останні дні, провідавши хворого майстра шкіряного м’яча, я переконався, що будь-яка недуга сильніша за найдорожчі ліки. Ми тепло привітались і довго говорили та згадували славне минуле. Але мій співрозмовник так і не зрозумів, що з ним трапилося і, по-дитячому безпорадно розводив руками. Від розгубленості не знаходив собі місця, хоча й старався зберігати холоднокровність.

- Колись, я з допомогою своїх рук, а особливо ліктів та швидкості проривався через, здавалося, непрохідних захисників і забивав класні голи. Тепер же хвороба вибила мене з колії. Нічого не можу вдіяти. Про походи на вулицю нема мови, але діти подбали, аби весняні промені теплого сонечка я ловив на балконі, - з надією у краще, на сімдесят другому році, говорив пан Дударенко.

18 травня його серце перестало битися. Стадіон затих і згасло світло прожекторів життєрадісного футболіста, а життєва мрія побачити «золотий» матч з 1970 року так і залишилась не здійсненною…

Довідка:

Дударенко Володимир Іванович. Народився 06.02.1946 року в Рівному. Зріст/вага –170 кг./68 см. Вихованець рівненського футболу. Перший тренер Володимир Шморгун. Лівий крайній нападник. Виступав за команди: «Колгоспник» (Рівне) - 1960/65 рр., СКА (Львів) – 1966, 1977 рр., ЦСКА (Москва) - 1967/74 рр., СК «Луцьк» - 1975/76 рр. У збірній СРСР провів 2 матчі. Чемпіон і майстер спорту СРСР. Працював у тренерському штабі СКА (Львів) – 1979/81 рр., СКА «Карпати» (Львів) – 1982/84 рр., жіночої команди «Львів’янка» (Львів) – 1993 р.

 

P.S. Поховальна процесія відбудеться у суботу, 20.05.2017 в 11:00, у каплиці Патологоанатомічне відділення Львівської комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги з вул. Миколайчука, 9.

 

Автор: Олександр Паук
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити