Іван Боберський, безперечно, - одна з найвизначніших постатей новітньої історії українського спорту. Для широкого загалу професор більше відомий, як лідер української сокільської руханки і спорту. Адже це під його проводом «Сокіл – Батько» проводив вишкіл української молоді, а сам Боберський намагався злучити наш народ в єдиний кулак, щоб спільно вести безкомпромісну боротьбу проти ворогів української державності. Був прекрасним учителем і людиною чину. Так коротко можна описати діяльність неперевершеного доброго пропагандиста спортового трибу життя у середовищі галицьких українців.
Приємно, що біжучий 2013 рік, рішення Львівської обласної ради від 23 листопада 2012 року № 652, проголошено на Львівщині Роком із відзначення 140-ї річниці з Дня народження Івана Боберського. Подумалось, нарешті спортивно і духовно пробуджуємось. Але чи воно так? Спробував я у цьому пересвідчитись, тож відвідав засідання оргкомітету із підготовки та проведення даної події в місті та області.
Що більше всього вразило, так це виступаючі: Яцковець Віктор, перший заступник голови Львівської обласної організації ФСТ «Динамо»; Шиманський Роман, голова Львівської обласної організації ФСТ «Україна»; Собота Юрій, голова Львівської обласної організації ФСТ «Колос»; Первачук Віктор, голова Львівської обласної організації ФСТ «Спартак»; Ігнатович Анатолій, начальник обласного управління Комітету з фізичного виховання МОНМолодьспорту України; Климович Вадим, директор Львівського обласного центру фізичного здоров’я, в міру швидко, але згідно регламенту немов не на партійному засіданні позитивно відзвітували про виконану на даний час роботу. Проте на обличчі головуючого Юрія Майбороди (начальник управління фізичної культури та спорту Львівської облдержадміністрації) читалось більше здивування звітами, аніж випромінюванням радості від почутого. Так, масовість занять спортом на галицькій землі зростає на усіх рівнях від юнацького до ветеранського. Від цього ніде дітися. Однак фіктивності не бракує. Бо, за великим рахунком, людству більшість залів, майданчиків чи стадіонів …недоступні. Пан Майборода, розуміючи суть справи, наголосив, що усі змагуни і фізкультурники до спортивних виступів повинні допускатися з довідкою про стан здоров’я.
Здивував мене, так сказати …вільний підхід до поважної справи, а радше сама відсутність Василя Косіва, заступника Львівського міського голови з гуманітарних питань. Один з його представників у своєму виступі обмежився загальними фразами і фактично не дав належної відповіді на те, що робиться у підвладному середовищі з нагоди урочистостей. На що головуючий відповів російською приказкою: «Это было бы смешно, если б не было так грустно».
І що ми на сьогодні маємо: завдяки завзяттю та добрій волі місцевого ентузіаста філателії Прухніцького Василя світ побачили два різновиди конвертів. Також долучився до видавничої діяльності й Дрогобич, який спільними зусиллями з Київським педагогічним університетом видали прекрасний «Науковий часопис». А де ж хвалений офіційний Львів і львів’яни? Мабуть, ще мають на це час. Але не дай Боже, аби махнули на свято рукою!
Щоправда на вересень-жовтень планується поїздка делегації з Галичини до місця спочинку І.Боберського. Дорога не близька, все ж Словенія - далекувато.
Ще ведуться роботи з присвоєння Дрогобицькій ДЮСШ імені батька українського спорту. Також покладаються надії, що на Львівському «інфізі» також красуватимуться слова Іван Боберський. Залишилося не так вже й багато - отримати відповідні дозволи, щодо перейменування вузу. Можливо вдасться одним розчерком пера з державного в національний з додатком «імені Івана Боберського». Це було б шляхетним кроком з боку державних чиновників по відношенні до провідного в Україні спортивного вищого учбового закладу.
Приступа Євген, ректор Львівського державного університету фізичної культури, показав присутнім нагороду імені І.Боберського, якою відзначатимуть заслужених людей спорту. Два перших власники (Мирослав Герцик і Лариса Барабаш) уже отримали свої заслужені нагороди. На черзі інші…
І що найважливіше пан Приступа наголосив, що все ж недостатньо приділяється уваги урочистостям І.Боберського. Мало місця урочистості відводиться у ЗМІ і на ТБ. А чи може бути інакше, коли на нараду прийшло кілька журналістів? Агітації, панове бракує!
Адже уже завершується сьомий з дванадцяти місяців, які приурочені до 140-ї річниці з Дня народження сподвижника українського спорту. Але щойно з 1 до 31 серпня у Львові на …кількох біґ-бордах появляться зображення постаті Івана Боберського і можливо на, так званих, сіті лайнах, яких у Львові не так вже й мало. Усе добре! Але.
На макетах, які прикрашатимуть місто Лева бракує, на мою думку, головних атрибутів із життєдіяльності Івана Боберського. Це емблем Спортового Товариства «Україна», «Пласту» і «Сокола-Батька», якими він надзвичайно дорожив.
Натомість, мабуть, через необізнаність на макеті появилась світлина стадіону польського товариства «Сокула-Мацєж», на якому, я більше ніж переконаний, Іван Боберський і ногою не ступив. Такий був час і таким був принциповим наш вчитель, на прикладах якого ми повинні вчитися, вчитися і ще раз вчитися.