У світі спорту багато відомих та титулованих спортсменів. Не виняток і Україна, де ім’я української борчині Ірини Мерлені займає особливе місце в українському спорті. 8 лютого титулована українська борчиня, Олімпійська чемпіонка Афін-2004 та бронзова призерка Пекіну-2008 відсвяткувала День народження. «СПОРТИВКА» привітала Ірину з уродинами та поспілкувалася про життя поза борцівським килимом, виступи на Олімпіадах, а також вивідала майбутні плани титулованої спортсменки.
Найважливійший подарунок – увага рідних
-Що зазвичай дарують на День народження?
-Це можуть бути найрізноманітніші подарунки та слова привітання, які мені завжди приємні. Проте, найважливішим подарунком для мене є увага рідних та друзів.
-Які незвичайні подарунки доводилося отримувати, або ж дарувати?
-Одного разу, зробила не так незвичайний, як дуже несподіваний подарунок. На День народження своєї подруги Ірини, нічого не пообіцявши, залишила для неї вдома великий подарунок. Наступного дня, коли вона побачила його в себе, була дуже приємно здивована. От, на моє День народження було також багато подарунків і привітань, які мені подарували безмежну радість. Несподіванкою виявився дзвінок у двері консьєржки, яка вручила великий букет квітів, та осипала мене привітаннями з Днем народження, які залишили друзів.
-Більше любите дарувати чи отримувати подарунки?
-Дарувати. Адже це так цікаво, потрібно придумати, що це буде за подарунок, потім купити його і подарувати людині, якій він призначений. Та найбільш важливими є ті позитивні емоції, якими переповнюєшся, коли бачиш, як людина радіє подарунку.
-У дитинстві ви вчилися грі на скрипці та фортепіано. Чи виникає нагода тепер, хоча б інколи, зіграти на цих музичних інструментах?
-На жаль, скрипки у мене немає. Щодо фортепіано, то його подарували батьки, коли мені виповнилося 25 років. Нагода зіграти на ньому випадає вкрай рідко. Адже живу у Києві, а фортепіано, стоїть у будинку моїх батьків, у Хмельницькому.
У березні буде турнір на призи Ірини Мерлені
-Що любить готувати Ірина Мерлені?
-Для мене немає нічого такого, що б не змогла приготувати для своїх дітей та чоловіка. Зазвичай, готую все те, що вони просять.
-Чи підтримуєте контакти зі Сергійком, за здійснення мрії якого брали участь у проекті «Танцюю для тебе»?
-Зв’язок підтримується, проте на даний час лише в телефонному режимі. На День народження отримала від Сергійка та його сестри Вероніки приємні привітання. Особистий тренер хлопця, тримає мене в курсі всіх його перемог, які він завойовує на змаганнях з плавання. Звісно, кожного разу радію за успіхи та досягнення Сергійка, надсилаючи у відповідь есемес зі словами радості та привітань. Також, постійно отримую на електронну скриньку фото з тренувань та змагань хлопця. На світлинах добре видно, що він подорослішав з того часу, як ми бачилися на проекті. На жаль, зараз дуже мало часу, щоб підтримувати тісніші відносини. У мене свої справи, а в них – своє життя. Однак, можливо, з часом ще побачимося
-Що, крім допомоги Сергійку, дала вам участь у проекті?
-Після участі в цьому проекті відчула, що наче подорослішала. Адже, до того жила лише спортом та собою. Проте, коли побачила і усвідомила ту проблему, яка є в нього зі здоров’ям та у його сім’ї, у мене відразу відбулася переоцінка цінностей. Зрозуміла, що не варто засмучуватися через дрібниці, та навіть через поразки на змаганнях, адже це ніщо, порівняно, із людським здоров’ям та сімейним щастям.
-Коли можна очікувати на турнір з боротьби на призи Ірини Мерлені?
-Зараз якраз займаюся організаційними питаннями. З 8 по 10 березня, у Києві відбудеться Всеукраїнський турнір із вільної боротьби на призи Олімпійської чемпіонки Ірини Мерлені. Участь у турнірі братимуть хлопчики та дівчатка у десяти вагових категоріях. Раніше вже проводився такий турнір у 2006 році. Тепер, маю на меті зробити його традиційним, бо турнірів присвячених борцям, видатним тренерам та ветеранам дуже багато. Для мене дуже принципово, щоб такий турнір проводився щорічно, щоб діти мали можливість приїздити та боротися, отримувати безцінний досвід та гарні заохочувальні призи. Хочу, щоб вони не забули, який я пройшла великий та нелегкий спортивний шлях, беручи участь у трьох Олімпійських іграх. Хочу популяризувати та розвивати цей вид спорту серед дітей та молоді. Адже, що може бути кращим за те, коли дитина займається спортом і веде здоровий спосіб життя. Хочу, щоб діти ставили перед собою цілі і впевнено йшли до них, досягаючи мети.
-Коли можна очікувати, що з Всеукраїнського турнір переросте у міжнародний?
-Над цим, звісно, працюємо. Відтак, вже навіть цього року запрошення на турнір отримали діти з Росії, Молдови та Білорусії. Однак, не важливо яким він буде, чи Всеукраїнським чи міжнародним, головне щоб турнір проводився щорічно.
боротьба загартовує не тільки тіло, а й душу
-Чи продовжуватимуть ваші сини вашу справу у спорті?
-Перш за все, планую віддати дітей на плавання до 12-ти рочків. Далі, питання, щодо вибору виду спорту для дітей не стоятиме, віддам їх на боротьбу. Особисто вважаю, що цей вид спорту загартовує не лише тіло, але й дух. Завдяки вільній боротьбі я стала такою, якою є сьогодні. Відтак, досягнула найвищих висот, стала першою Олімпійською чемпіонкою, також визнана кращою Олімпійською чемпіонкою 2004 року. Хочу, щоб сини також займалися вільною боротьбою, також ставили перед собою завдання та досягали бажаного, щоб росли справжніми чоловіками.
-Які емоції сильніші: на змаганнях чи вдома?
-На змаганнях були досить таки напружені емоції, тоді у мене ще не було сім’ї, тому вільна боротьба була на першому місці. Думала, що краще вмерти, ніж програти. Тому коли перемогла, то дуже плакала, і це були сльози радості. Адже перемога На Олімпіаді далася дуже важко і все ж довго ще не могла повірити, що вона в моїх руках. Однак, коли в моєму житті з’явилися мої діточки, навіть коли я програла на нещодавній Олімпіаді в Лондоні, мене це вже не так засмутило. Адже знала, що олімпійське золото в мене вже є, бронза також, а головне тепер у моєму житті – мої сини. Тепер ще мрію народити донечку.
-Завдяки спорту доводилося багато подорожувати. Яка країна у серці залишила найтепліші спогади?
-Це – Болгарія. Багато країн, багато теплих та приємних спогадів. Проте, найкращою для мене стала саме ця країна. Чотири рази на змаганнях виступала у цій країні і чотири рази вдалося привозити з цієї країни додому золото. Також, двічі мене визнали кращою борчинею світу та подарували мені величезний кубок. А одного разу визнали кращою борчинею чемпіонату Європи та подарували два кубки. Також у цій країні в мене дуже багато прихильників та друзів. Болгарія надзвичайно сподобалася щирими та гостинними людьми. Також у болгарів дуже гарна організація бенкетів, які проводили після змагань. Також запам’яталося те, що після того, як ми одне одного «побили» на змаганнях і з синцями та нагородами поверталися в готель, де приводили себе в порядок, наводили красу, вдягали вечірні гарні сукні, робили макіяж, одягали прикраси та бігли на бенкет, де всі дружньо танцювали… З боку навіть не можна було сказати, що ще декілька годин тому, ми були суперницями та боролися одна з одною.
-У батьківському домі ваша мати зробила музей з вашими нагородами. Яка з них має для вас найбільшу цінність?
-Без жодних сумнівів це – золото завойоване в Афінах на Олімпійських іграх. Адже, скільки б нагород не було, а медаль з Афін хоча й невеличка, проте дуже цінна. Загалом у мене є багато цікавих нагород, медалей, кубків і, навіть, Оскар, який мені вручили у Швейцарії 2004 року, визнавши мене найкращою борчинею. З першого мого дня тренування, коли пішла на вільну боротьбу, моя мрія була стати Олімпійською чемпіонкою. Проте, ще тоді навіть не знала, що мені доведеться чекати сім з половиною років для того, щоб цей вид спорту став олімпійським.
-Ваші побажання читачам «СПОРТИВКИ»?
-Читачам «СПОРТИВКИ» бажаю гарного та вдалого 2013-го року. Кожного дня хорошого настрою та щирих усмішок на обличчі, завжди кохати і бути коханими. Найголовніше, ставити перед собою мету і не зважаючи на труднощі, які виникатимуть на шляху, досягати її.