Діюча Чемпіонка Європи розповіла про перемоги та травми
- З якого віку ви почали займатися боротьбою? І взагалі, як потрапили на килим?
- Мені було 14 років, ми з подругою шукали чим би то займатися. Прийшли на боротьбу, сподобався колектив, тренер, от і залишилися. Тоді це був зовсім молодий вид спорту, тому ми потрапили вчасно. На той час було тільки одне покоління дівчат, які представляли Україну.
Ще в дитинстві мене бабуся водила на танці, але я там сиділа у куточку, якось не пішло. І ще якось один день ходила на дзюдо, але мені зовсім не сподобалось.
- А коли зрозуміли, що хобі перетворилось на щось більше?
- Мені одразу сильно сподобалось. Я швидко стала призеркою України, потім була третьою на кадетській Європі, по юніорам вигравала Європу та Світ…
- Далеко не всі спортсмени, котрі показують результати у юніорському віці стають успішними в дорослій боротьбі. Перехід на дорослий килим дався вам легко?
- Чесно кажучи, ні. Це дуже індивідуально, і в кожного все відбувається по різному. Після перемоги на молодіжному світі я довго нічого по дорослим не вигравала, аж доки в 2009-му не стала третьою на світовій першості.
- Не так давно ви поповнили особисту скарбничку європейським золотом, яку медаль вважаєте найціннішою?
- Звичайно золото ЧЄ! На Світі в мене всі сутички йшли легко, програла тоді тільки чемпіонці – Марії Стадник. А цього разу мені було значно важче. Можливо через те, що не дуже добре вагу зігнала. Щиро кажучи навіть не розраховувала, що зараз поїду в Сербію, а коли вже стало відомо, що їду я – то налаштовувалась тільки на перемогу.
Взагалі для мене всі медалі цінні, після 2009-го в мене пішла чорна смуга в кар’єрі, я навіть на Україні не ставала першою, завжди знаходила кому програти. Тому для мене цінна будь яка перемога!
- Яка суперниця виявилась найнебезпечнішою у Белграді?
- Напевно фінальна сутичка з титулованою румункою Естерою Добре…
- Минулого року на ЧЄ вона поступилася нашій Юлії Благині, тільки у вазі 51 кг. Не радились з Юлією перед поїздкою?
- Ні, я ж не знала з ким мені доведеться зустрічатись. Вже у Сербії мені тренер сказав, що румунка робить прийом обертання на руці, вертушку, і я якраз на цьому її підловила.
- Чи є на міжнародному килимі якась авторитетна для вас борчиня, з якою би дуже хотілося помірятися силами?
- Ні, в мене такої немає. Я не зважаю на титули, я такий спортсмен, що можу і новачку програти. Все залежить від психологічного настрою. Як каже мій тренер «льотний чи не льотний день».
- Надаєте перевагу агресивній боротьбі, чи краще почуваєтесь у захисті?
- Мені ближче атакуючий стиль боротьби. Навіть якщо на початку періоду я веду бал, то мені дуже важко, навіть психологічно відстоювати, а не робити якісь дурниці. Мені одразу хочеться покласти суперницю і тренер за це деколи сварить.
- Ваша перемога в перший день задала тон всій команді, така відповідальність не гнітила?
- Навпаки в перший день виступати легко. Важко ходити в очікуванні, дивитися як борються інші. А якщо ти вже перемогла, то це взагалі ідеальний варіант – відборотися в перший день, і далі просто підтримувати подруг по команді.
- Кому першому повідомили про перемогу? І взагалі хто з родини вас підтримує найбільше?
- Першому написала чоловікові. Всі близькі за мене вболівають, і батьки, власне в їхньому домі і зберігаються всі мої медалі. Ну і бабуся, вона в мене взагалі комп’ютерний геній, вона завжди сидить в інтернеті, вишукує якусь інформацію про моїх потенційних суперників, все мені розповідає, налаштовує на перемогу. Також мене дуже підтримують подруги по команді, Юля Остапчук та Алла Черкасова.
- Вас довгий час переслідували травми, що все ж таки змусило вас повернутися на килим?
- Перша операція в мене припала за два тижні до Чемпіонату Світу, куди я мала їхати, оскільки виграла ЧУ. Та все виявилося складнішим ніж розраховували, і я довгий час не боролась. А після другої - місяців шість на килим не виходила, боялась щось зрушити. Чесно кажучи напередодні операції навіть не збиралась повертатись у боротьбу. Лікар, казав, що операція необхідна, якщо є бажання далі продовжувати спортивну кар’єру, а так можна обійтися без неї. Але я веду активний спосіб життя, катаюсь на лижах, в футбол люблю грати… Для себе я вирішила, що повертатись у спорт не буду, але сказала що буду, аби зробити операцію. Потім пройшло багато часу, і якось побачила по телевізору трансляцію Київського Міжнародного турніру, тоді рідко по ТБ показували боротьбу, а тут весь турнір показали. Я подивилась, і так захотілось повернутись, тоді й вирішила знову приступити до тренувань.